Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

Розділ 47

МІРГАН

Сінна виявилась права і я встиг вчасно, щоб зупинити матір. Довелось розповісти про свої підозри, аби вгамувати її бажання принести себе в жертву, рятуючи онука. Адже не просто так Кертіс бажає зібрати їх всіх в одному місці. Хлопчику поки що нічого не загрожує.

Повертаюсь на кухню і застаю там лише Сінну, що й далі сидить біля Грейс, тримаючи руку на її шиї.

- Ава пішла?

Стара киває і примружується, дивлячись мені в очі. Я одразу підхожу впритул, нахиляючись над нею.

- Ти ж розумієш, що в найбільшій небезпеці вона сама?

Повільно киваю. Так, якщо Рей там – то його може захистити мертвий дід, а от Аву не захистить ніщо.

- Твою матір також брати туди небезпечно. Ава і Рей – призначені для жертви, а от твоя мати не має чаклунської крові, та й життєвої сили в ній вже небагато.

- Тоді для чого вона йому потрібна?

- А й справді… - тягне Сінна з натяком і до мене приходить усвідомлення.

-Кертіс кохав її колись… він хоче повернути їй молодість такою ціною?! Життям невістки чи онука?

- Онука – вони одна кров, це найбільш міцний зв’язок. Рей – для Агати, Ава – для Кертіса.

- Моя мати ніколи на це не погодиться!

- Кертіс цього не розуміє. Та він і питати не буде. Він може отримати кохану жінку молодою і красивою і сам стати молодим. А її почуття його не надто хвилювали й раніше.

- Тоді їм обом нема що там робити!

Чорт забирай! Як врятувати мого сина з рук цього виродка?

- Чому він не розраховує на мене? – схиляюсь до старої. – Адже в мені тече та сама кров, що й у Рея.

- Бо ти сильний чоловік. Та й чим тебе заманити? З жінками простіше. Але так, ти би підійшов. От тільки твоя мати не погодилась би з таким варіантом.

- З Реєм вона також не погодиться! І взагалі ні з ким!

- Онука вона бачила не так часто і не встигла прив’язатися до нього так, як до тебе. Ава – взагалі чужа людина. Хоч сам Кертіс і не має звичайних людських почуттів, але він чудово усвідомлює, що вони притаманні іншим. До того ж, ти недооцінюєш можливість після років слабкості і старості повернути собі квітучу молодість. Повернути силу, красу і чарівність, бажання… прожити життя заново…- в бляклих очах Сінни загорається червоний вогник. – до речі… мені він пропонував тебе. Пізніше, коли Агата не знатиме… - між її губ прослизає чорний язик.

Коли я відсахуюсь, Сінна хрипко сміється.

 

Тисовий гай, оповитий туманом у сутінках мав би виглядти моторошно… враховуючи, що там на мене очікує. Проте я відчуваю якесь тепло, що йде до мене, наче огортаючи м’якими хвилями. Мій батько дає мені знак? Чи це витівки Сінни…

Люди за моєю спиною зупиняються, щойно я здіймаю руку. Виродок, звичайно ж, оточив гай своїми людьми.

- Пропустіть мене всередину, - холодно карбую.

- В нас наказ тільки щодо двох жінок, - хрипко відповідає мені старший. – Всі решта повинні залишатися тут, ми не чіпатимемо.

- Жінок не буде. Йому доведеться розмовляти зі мною або тут, або там.- криво усміхаюсь. – І якщо ти зараз пропустиш мене всередину, то тобі, можливо, не доведеться приносити своєму господарю погану звістку…

Очі солдата бігають по моєму обличчі, але він обирає вірність наказам. По його знаку один з воїнів йде всередину, щоб доповісти про мене. Чим ближче він підходить до перших рядів дерев, тим повільнішими стають його кроки, тим сильніше клубочиться туман. Біля входу він раптом падає, як підкошений. Обличчя оточуючих ясно виказують страх, коли старший обводить їх поглядом, обираючи наступного.

- Зомлів? – глузливо цікавлюсь. – Якщо в тебе всі такі ніжні, то я просто почекаю, поки ви рядком повлягаєтесь на травичку.

Схожі думки, ймовірно, приходять і йому в голову. Тому він обирає інший варіант:

- Гаразд, можете йти, але тільки один, без супроводу. І коня залиште. – він полегшено переводить подих, коли я спішуюсь, пристаючи на його пропозицію.

Цікаво, що люди самого Кертіса, схоже, налякані по-справжньому саме своїм господарем. Я ніякого впливу від його чарів не відчуваю, коли широкими кроками наближаюсь до входу в лабіринт. І після цього – також. Туман, що клубочиться навколо – просто туман, і він розсіюється при наближенні до галявини, відкриваючи фігуру Кертіса, що стоїть між могилами.

- Я чекав не тебе, - глухо говорить він. Кертіс у повних обладунках, незважаючи на роль жерця, яку зібрався сьогодні виконувати.

- Сумніваюся, - зупиняюсь кроків за десять до нього. Пасма туману рідшають за його плечима і я бачу дитячу фігурку, що сидить на одній з могил. – Адже не для моєї матері ти так вибрався?

Кертіс криво посміхається. Дитина за його плечима уважно водить руками по могильній плиті, ніби вивчаючи надписи.

- Що тобі до цього? – несподівано запитує. – Як гарний син, ти мав би радіти тому, що я хочу для неї. Її молодість і краса минули марно, вона знала лиш обов’язок, а за якихось десять років помре. Зі мною Агата матиме все те, на що заслуговує – юність, нове життя, яке зможе прожити правильно. Те, що мала би, якби її батько не зробив помилку – мою любов, мою турботу… я подбаю, щоб вона не пролила жодної сльози.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍