Ольга Обська - Невинна й небезпечна, Ольга Обська

Суворе обличчя досвідченого військового виглядало дещо розгубленим:

— Ваша Величносте, біля воріт замку знаходиться е-е-е… підозрілий молодий чоловік. Він називає себе нареченим Її Високості Амалії та вимагає негайно провести його до неї.

У грудях почало стукати так, що заглушило всі інші звуки. Амалія не чула, що ще каже гвардієць, не чула, що відповідає йому батько. Вона підскочила і побігла. Не відчуваючи ніг, не відчуваючи тіла. Вона летіла, ніби твердий ґрунт більше не тримає її.

— Маркель… — кричала беззвучно. — Маркель…

Адже це він? Це він! Інакше її дурне серце не заходилося б так несамовито.

Вона за мить перетнула галявину. Алейки, доріжки, газони — не бачила, куди ступає. Її очі були спрямовані на ворота. Скоріше туди! Там, за брамою, він.

Охоронці відчинили ворота. Вона сповільнилася. Злякалася, раптом це знову сон. Ось він. Нестерпно неможливо відчайдушно коханий. Зовсім поруч, за кілька кроків від неї. Ось ці сірі очі. Пронизливий погляд, що змушує душу пульсувати.

— Амаліє, — він підхопив її. — Як я смертельно скучив!

— Маркелю…

Він зняв слова, готові злетіти з губ, поцілунком. Загострені вкрай почуття злилися в одне, глибоке, що обпалило, що заповнило все її тіло і душу. Час зупинився…

Амалія втратила зв'язок із реальністю. Відчувала лише його руки та губи. Його рвучкі рухи, в яких читалося, як він сумував за нею, як вона потрібна йому. Але жорстока болісна думка таки пробралася до свідомості. Як? Як Маркелю вдалося потрапити на цей бік колодязів? Мітка скарабея? Тоді це означає, що коханий тут ненадовго. Як тільки мітка зблідне, йому доведеться повернутися до рідного світу. А раптом знак уже ледь помітний?

Амалія відсторонилася. Почала гарячково розстібати ґудзики його сорочки. Маркель не став їй допомагати — лише усміхнувся одним куточком рота.

— Продовжуй. Мені подобається.

Збентеження — призабуте почуття, несподівано повернулося, щоб залити рум’янцем обличчя. Амалія озирнулася на всі боки. Нікого. Дивно. Де охорона?

До збентеження тим часом додалося ще й обурення. Чому Маркель дражнить її? Але вона все ж таки стягнула з його плеча сорочку. Мітки не було. Зовсім.

Амалія вдихнула і боялася видихнути. Скинула на нього очі, повні надії.

— Так. Я до тебе назавжди, кохана, — він знову поцілував її. Ніжно, чуттєво, тягуче, показуючи, що їм нема куди поспішати — у них попереду ціла вічність…

 

_________________________________________

Мої хороші,
Ви напевно здогадуєтеся, що наша історія добігає кінця. Залишилося лише кілька розділів. Скоро (приблизно у понеділок) нам доведеться розлучитися з героями. Але я маю для Вас гарну новину. Незабаром почнеться публікація нової історії, герої якої, я сподіваюся, Вам теж сподобаються. Це буде книга про відважну потраплянку, на яку чекають багато пригод і, як завжди в моїх історіях, гарячі щирі почуття, пристрасть і кохання.
Хочу познайомити Вас із героїнею. Як думаєте, хто вона за фахом?

 

Запрошую підписатися на мою авторську сторінку, щоб не пропустити новинку.

 

 

__________________________________________________

__________________________________________________

Мої хороші,
сьогодні новий розділ буде опублікований трохи пізніше, ніж зазвичай. Всім гарного дня та мирного неба!

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно