Мері Робінетт Коваль - Калькуляція зірок

— Канзас, шайба у нас. Але ущільнення порване. Два сантиметри. Чи варто намагатися відновити тиск?

Натаніель, повернувшись до свого столу, сказав:

— Негативно. Нам може знадобитися перенаправити кисень до їхніх костюмів.

Атмосфера у головному залі тріщала від напруженої уваги. Десь у залі підтримки інженерна команда прийшла в рух, щоб зрозуміти, як це зробити. І все ж голоси звучали так, ніби ми обговорювали погоду.

Або ніби Клірі запропонував їм лимонад.

— Підтверджено порушення пломби. Повторюю, не намагайтеся відновити тиск. Незабаром у вас з’явиться імпульс та координати.

— Підтвердження, Канзас. Ми залишаємось у своїх костюмах.

Ще пишучи, я поглянула на годинник і мої нутрощі стиснулися. 12:32 — це було так близько.

— Очікуйте на сорок три секунди імпульс, починаючи з 12:35…

Хтось прокляне мене, побачивши, як буде розвернута капсула.

— Остаточний підхід до станції Лунетта починається… через десять хвилин, і одна нульова хвилина — після імпульсу. — Я підняла олівець. — Також зв'яжіться зі станцією і зманіпулюйте ними для встановлення у стикувальне положення, утримання позиції та відведіть панелі. — Якби вони цього не робили, сонячні панелі були б на їхньому шляху.

Натаніель зробив крок ближче до мене. Він вдихнув, ніби збирався запитати, чи я впевнена, а потім кивнув. Він подивився на годинник. 12:33

— Зробіть це.

Клірі поглянув на Клемонса, який вагався частку секунди, а потім кивнув.

— Підтвердження. Дайте нам десятихвилинний відлік.

Наземний оператор встановив один із годинників на відлік від десяти. Поки він зробив це, пересуваючи стрілку, фактично як прибиральник, Клірі передавав вирахувані координати в капсулу.

Зі спокою у голосі Клірі ви могли подумати, що ми просто витягли це з бібліотеки. У нас були сотні томів обчислень для речей, які можуть піти не так на шляху до Місяця. Але коли потрібно здійснити рандеву за сорок хвилин з протікаючим люком? Ми цього не обчислювали.

Бенкоскі відповів спокійно, копіюючи Клірі.

— Підтверджено, Канзас. Починаємо імпульс.

Наступні півгодини тягнулися і бігли одночасно. Усе відбувалося як завжди, я слухала їх і не могла нічого робити, крім як регулювати числами, коли вони наблизилися. І тоді час стрибнув вперед, з'їдаючи ту кількість кисню, яка у них залишилися.

В якийсь момент я перейшла до столу комп’ютерщиків і приєдналася до Міртл та Басіри, відстежуючи два космічні апарати.

Інженерам вдалося отримати ще п’ятнадцять хвилин, витягнувши для Бенкоскі кисень з одного з паливних балонів, але це зменшило кількість наявної у них потужності. Якби вони взяли більше, жодна з маневрових систем у капсулі не працювала б.

Станція вийшла на зв'язок.

— Ми бачимо капсулу.

Вони були ще за милі від станції. Якщо вони неправильно підійдуть, вони можуть проскочити, і втратять час, намагаючись все виправити.

— Нульова точка в семи милях. Наближення зі швидкістю 31 фут в секунду.

Це робота Бенкоскі. Він не розмовляв, тому що керівник польотів наказав їм мовчати, щоб берегти кисень.

— 2724 футів. 19,7 футів за секунду.

Дуже близько. Будь ласка, нехай у них все буде добре.

— 1370, 9,8 футів за секунду.

— Канзас. Лунетта. Ми гальмуємо. — Голос Бенкоського хрипів. Я зіткнулася поглядом з Клірі.

— П’ятдесят футів. Тримається стійко.

У контрольній кімнаті ніхто не дихав, ніби ми всі намагалися зберегти повітря для Бенкоскі та Малуфа.

— Канзас. Ми їх маємо.

Навколо мене кімната вибухнула криками ура і молитвами, поки я нахилилася вперед, щоб впертися обличчям у письмовий стіл. Невдача була жахливо близько.

І якби це сталося на Місяці, коли корабель не зміг би їх підхопити, ми б чули, як вони гинуть прямо зараз.

У ту мить, коли ми пройшли через двері нашої квартири, Натаніель кинув портфель і ногою стукнув по дверях. Його руки ковзнули навколо моєї талії і потягнули мене до себе — там, де його… увага була цілком очевидною.

Його дихання зігрівало мою шию, коли він цілував її.

— Ти диво.

— Я комп’ютерщик.

— І пілот. — Він поцілував пляму вище моєї шиї. — І космонавт.

— У навчанні.

Натаніель прикусив мені шию.

— Ей! — я засміялася і обернувся в його обіймах обличчям до нього. У квартирі було темно, крім вуличних ліхтарів, що блищали через вікно натрієвою глазур'ю. — Хтось ще зрозумів би проблему імпульсу.

— Але недостатньо швидко. — Одна рука підійшла, щоб намалювати лінію через мій лоб. Його пальці були прохолодними і шорсткими проти моєї шкіри. — Нам страшенно пощастило. І ви сьогодні були частиною цієї удачі, через ваш набутий досвід та ваш неординарний, захоплюючий, вишуканий розум. Тож дозвольте назвати вас дивом.

— Я не знаю… це звучить зовсім як свята. — Я знайшла пряжку на його поясі.

Натаніель напружив стегна і підняв мене, щоб моя спина натиснула на стіну. Провівши руки по моїх боках, мій чоловік опустився на коліна переді мною.

— Тож дозволь мені поклонитися тобі.

Його руки побігли по моїх ногах, під спідницю, поки я не задихнулася.

— Поклін підтверджено. Ходімо.

Через місяць після того, як ми почули про операцію Паркера, я прийшла на збори вранці в понеділок. Він вже сидів там. Жорстка дужка на шиї тримала його голову на місці. Він став тонший, ніби його почали обробляти. У нього