Карел Чапек - Війна з саламандрами. Мати. Оповідання

— На білу гарячку, — підказав доктор Гольдберг.

— Атож, — погодився урядовець. — Або, скажімо, на самогубство в стані психічного розладу. Якби з ним таке сталось, я б не здивувався.

— Але ж тоді знайшовся б труп, — невпевнено зауважив Гольдберг. — А крім того — чи далеко він міг зайти голий? І нащо б він брав із собою валізку? А той автомобіль, що чекав коло будинку… Ні, це більше схоже на втечу.

— А борги в нього були? — спитав урядовець.

— Ні, — відразу заперечив лікар. — Хоч Ян Бенда завжди був по вуха в боргах, але він ніколи не сприймав цього трагічно.

— А може… якісь особисті прикрощі… нещасливе кохання, чи сифіліс, чи ще якийсь великий клопіт?

— Наскільки я знаю, нічого такого не було, — відповів Гольдберг не без вагання; йому згадалися два-три випадки, але він про них змовчав, Та й навряд чи вони могли якось стосуватися незбагненного зникнення Бенди.

Та все ж він вислухав запевнення, що поліція зробить усе можливе, а йдучи додому, перебирав у думці все, що знав про цей бік життя Бенди. Такого було небагато:

1) Бенда мав десь за кордоном законну дружину, про яку, звичайно, не дбав.

2) Він утримував якусь дівчину в Голешовицях.

3) Мав зв'язок — можна сказати, скандальний зв'язок — із пані Гретою Корбеловою, дружиною багатого фабриканта. Пані Грета будь-що-будь хотіла красуватись на екрані, і тому пан Корбел фінансував кілька фільмів, у яких його дружина, звичайно, грала головну роль. Так ось, було відомо, що Бенда — коханець Грети Корбелової, що вона всюди за ним їздить і навіть не стережеться, хоч би задля пристойності. Правда, Бенда про такі речі ніколи не говорив, він ставився до них із погордою, в якій були і царствена гідність, і цинізм, що шокував Гольдберга.

«Ні, — безнадійно сказав собі лікар, — в особистих Бендиних справах ніхто не добере діла. Я не я буду, коли не таїться тут якась гидка історія; але тепер хай про це думає поліція».

Доктор Гольдберг, звичайно, не знав, як узялась за цю справу поліція і якими способами вона діє; він тільки чекав дедалі неспокійніше якоїсь звістки. Та минув уже місяць від зникнення Яна Бенди, і про актора почали говорити в минулому часі.

Якось надвечір Гольдберг зустрів старого актора Лебдушку; вони розговорилися і врешті згадали про Бенду.

— Ох і артист був! — згадував старий Лебдушка. — Я його пам'ятаю, ще коли йому було років двадцять п'ять. Бісів син, як він грав Освальда[227]! Ви знаєте, студенти медики ходили до театру дивитись, який вигляд у паралітика. А як він уперше грав короля Ліра! Я навіть не знаю, як він грав, чуєте, бо я весь час дивився йому на руки. Вони в нього були мов у вісімдесятирічного діда — такі змерзлі, зсохлі, мізерні… я й досі не розумію, як він це зробив. Я ж таки теж умію гримуватись; але того, що робив Бенда, не зробить уже ніхто. Тільки актор може це оцінити.

Доктор Гольдберг із сумною втіхою слухав цей акторський некролог.

— Вимогливий артист був, добродію, — зітхнув Лебдушка. — Як він варив воду з театрального кравця! «Я не гратиму короля, — кричав було, — коли ви мені нашиєте таке дешеве мереживо!» Він не міг терпіти на собі бутафорської халтури. Коли готував роль Отелло, то оббігав усі антикварні крамниці, поки знайшов старовинний ренесансний перстень, і, граючи Отелло, весь час мав його на пальці. Він казав, що йому краще грається, коли на ньому є щось справжнє. Та він взагалі не грав, він просто… перевтілювався, — сказав Лебдушка нерішуче, не певний, чи правильного слова вжив. — А в антрактах завжди бував брутальний, мов биндюжник, і замикався в своїй прибиральні, щоб ніхто не перебивав йому сценічного настрою. Через те він і пив, що завжди мав нерви, як струни, — замислено мовив Лебдушка. — Ну, я йду в кіно, — сказав він, прощаючись.

— Я піду з вами, — напросився доктор Гольдберг, не знаючи, як згаяти вечір.

У кінотеатрі йшов якийсь фільм з життя моряків, але Гольдберг навіть не бачив до пуття, що робиться на екрані: він мало не зі слізьми на очах слухав, як старий Лебдушка просторікає про Яна Бенду.

— Ні, це був не артист, — казав старий, — а якийсь диявол. Йому мало було одного життя, от що. В житті він був свинюкою, пане докторе, але на сцені це був справжній король або справжній злидень. Як він умів дати знак рукою — ніби все життя тільки те й робив, що наказував. А тим часом його батько був мандрівний гострильник. Он дивіться, отой йолоп на екрані: врятувався з розбитого корабля, сидить на безлюдному острові, а нігті обрізані. Бачте, як видно, що борода наліплена! Якби його грав Бенда, той відпустив би справжню бороду і під нігтями мав би справжній бруд… Пане докторе, що з вами?

— Вибачте, — підводячись, промимрив Гольдберг, — мені дещо пригадалося. Дякую вам, — і вибіг з кінотеатру. «Бенда відпустив би справжню бороду», — повторював він. — І він її таки відпустив! Як це я зразу не здогадався!»

— До управління поліції! — крикнув він, ускочивши в перше таксі, яке трапилось. А коли добувся до нічного чергового-вахмістра, почав галасливо просити, умовляти, благати, щоб йому негайно, ради всього святого негайно з'ясували, чи другого вересня або в наступні дні не знайдено де-небудь — однаково де — трупа невідомого волоцюги. Проти всякого сподівання, вахмістр справді пішов кудись пошукати чи спитати — скоріше з нудьги, ніж зі службової ревності чи з цікавості. А доктор Гольдберг тим часом обливався потом від хвилювання, бо йому вже мрів страшний здогад.

— Так, добродію, — сказав вахмістр, вернувшись, — другого вересня вранці в Кшивоклатському лісі лісник знайшов труп невідомого волоцюги, віком близько сорока років; третього вересня з Лаби поблизу Літомержиць витягли труп невідомого чоловіка, віком близько тридцяти років, що пробув у воді не менше двох тижнів. Десятого вересня біля Німецького Броду повісився якийсь невідомий, віком близько шістдесяти років…

— А про того волоцюгу нічого точніше не відомо? — спитав Гольдберг, затамувавши дух.

— Убивство, — відказав вахмістр, уважно дивлячись на схвильованого лікаря. — Згідно з рапортом нелінійного посту, голова розбита тупим предметом. Дані розтину: алкоголік, причина смерті — ушкодження мозку. Ось фотографія, — сказав вахмістр і додав тоном знавця! — Ох і розтовкли ж!

На фотографії видна було знятий вище пояса труп чоловіка в брудному дранті, в розхристаній полотняній сорочці; на місці лоба й очей був жахливий клубок з позліплюваного кров'ю волосся, шкіри,