О. Генрі - Вождь червоношкірих: Оповідання

Семом все одно доведеться тут заночувати. Отже, зробіть вже їм цю послугу, може, вони вгамуються.

Свати тим часом розшукали наречену і нареченого. Кухар сидів на дишлі фургона і спокійно палив свою трубку. Маркіз був тут же, неподалік, він притулився до дерева, під яким було влаштовано комору.

Обох безцеремонно заштовхнули до комори, і Грамофон, перейнявши на себе права церемоніймейстера, став віддавати накази.

— Ти, Сухий Струмок, і ви, Джиммі, Бене і Теллере, збігайте до гаю і наберіть квітів — хоча б того ж мескіту — та не забудьте про іспанський меч, що росте біля загороди для коней. Ми дамо його нареченій замість букета. Ти, Кульгавий, тягни сюди свою червону з жовтим ковдру, це буде спідниця Міс Саллі. А ти, Маркізе, і так обійдешся: все одно на нареченого ніхто не дивиться.

Під час цих блазнівських приготувань обидва головні учасники урочистої події на хвилину залишилися наодинці. Обличчя Маркіза виражало страшне хвилювання.

— Цій дурості треба покласти край, — звернувся він до Міс Саллі, і в світлі висячого ліхтаря обличчя його здалося кухареві смертельно блідим.

— А чому власне? — запитав той із посмішкою. — Навіщо псувати людям задоволення? Адже вони дотепер ніколи тобі особливо не докучали. Як на мене, нехай собі веселяться.

— Ах, нічого ти не розумієш, — простогнав Маркіз. — Адже Хеккет — окружний суддя. Якщо він нас з'єднає — кінець… Я не можу… Ах, нічого ти не знаєш!

Але тут кухар підійшов ближче й узяв Маркіза за руки.

— Саллі Баском, — сказав він, — я знаю все!

— Знаєш? — пробелькотів Маркіз. — І ти… ти хочеш?..

— Ніколи в житті нічого так не хотів. А ти?.. Тихіше, сюди йдуть.

До комори ввалилися ковбої з весільним убором для нареченої.

— Віроломний койоте! — вигукнув Грамофон, звертаючись до Маркіза. — Чи згоден ти загладити свою провину перед цією прасувальною дошкою — перед цією, з дозволу сказати, довірливою спідницею? Чи підеш тихо-мирно до вівтаря чи накажеш тягти тебе на вірьовці?

Маркіз стояв, недбало зсунувши капелюха на потилицю і притулившись до купи мішків з бобами. Обличчя його розрум'янилось, очі горіли.

— Що ж, бавитися так бавитися, — сказав він.

Незабаром до Хеккета, Холлі та Сондерса, які сиділи під деревом і палили, наблизилася процесія.

Попереду виступав Кульгавий Уокер, який награвав на своїй гармошці щось вельми тужливе. За ним ішли слідом наречений і наречена. Кухар обернув навколо талії строкату наваську ковдру, у руці його красувався іспанський меч — велика, завбільшки з решето квітка, фунтів п'ятнадцяти вагою, із білосніжними, наче восковими пелюстками. Капелюх нареченої був прикрашений гілками мескіту і жовтими квітами ратами. Сітка від комарів слугувала їй вуаллю. За молодою парою брів, спотикаючись, Дейвіс Грамофон. Як посаджений батько він раз у раз підносив до очей кінський пітник і сповнював повітря риданнями, які було чутно за милю. Далі слідували попарно ковбої. Вони обмінювалися зауваженнями щодо туалету нареченої, на свій розсуд зображуючи гостей на фешенебельному весіллі.

Тільки-но процесія порівнялася з Хеккетом, він підвівся і, сказавши кілька слів про святість шлюбних уз, запитав:

— Як вас звуть?

— Саллі і Чарльз, — відповів кухар.

— Подайте ж одне одному руки, Чарльзе і Саллі!

Мабуть, на світі не було ще такого дивного весілля. Бо це було справжнє весілля, хоча тільки двоє з присутніх про це знали.

Після шлюбної церемонії ковбої прокричали «ура», і на цей вечір потіха була закінчена. Усі порозгортали ковдри, думаючи тільки про те, як би скоріше лягти.

Кухар, який зняв із себе весільне вбрання, і Маркіз затрималися на хвилину в тіні комори. Маркіз схилила голову на плече нареченому.

— Я просто не знала, на що зважитись, — сказала вона. — Батько помер, і нам, дітям, ні на кого було покластись. Я стільки допомагала йому з коровами, що вирішила піти в ковбої. Чим ще могла я прогодуватись? Особливого задоволення мені це заняття не принесло, і я б давно втекла, якби не…

— Якби не що?

— Сам знаєш… Але поясни мені… Як тобі спало на думку?.. Коли ти вперше…

— Та тієї ж хвилини, коли ми приїхали в табір. Пам'ятаєш, Сондерс заволав: «Маркіз і Міс Саллі». Я помітив, як ти зніяковіла, й одразу подумав…

— От нахаба! А чому ти вирішив, ніби я подумала, що це він про мене сказав Міс Саллі?

— А тому, — незворушно відповідав кухар, — що Маркіза я прийняв на свій рахунок. Мій батько був маркіз Бородейл. Сподіваюсь, ти пробачиш мені це, Саллі? Адже це справді не моя вина!

ЗМІСТ

ЧОТИРИ МІЛЬЙОНИ

Дари волхвів

Заради любові до мистецтва

Золото і кохання

Кімната на горищі

Приворотне зілля Айки Шонштейна

Фараон і хорал

СЕРЦЕ ЗАХОДУ

Довідник Гіменея

Купідон порціями

Пімієнтські млинці

Принцеса і пума

Санаторій на ранчо