Анна Лерой - Дім для Пенсі, Анна Лерой

Кейра серйозно ставиться до своєї нової особливості і спочатку побоюється виходити з дому. Але поступово ночі стають холоднішими, і шапка на дитині вже нікого не дивує. Дедалі частіше вона вибігає на вулицю гратися із сусідськими дітьми, знову веселиться.

Пенсі довго розмовляє з донькою: про те, що відбувається, чому це так небезпечно для неї і що, власне, роблять усі рідні їй люди, щоб допомогти. За кілька років Кейрі, як би це не було боляче для Пенсі, доведеться почати мисливські тренування. Донька, звісно, і рада стати у майбутньому такою самою «Щасливицею, як і ти, матусю». Але дитина ще не розуміє небезпек того шляху, який їй доведеться обрати. Пенсі відверто не хоче, щоб Кейра обмежувала своє життя полюванням, але не бачить іншого виходу із ситуації. До того ж таким чином Кейрі буде простіше сховатися, налагоджувати зв'язки і у підсумку зайняти своє місце у суспільстві, бо мисливцям можна бути дивними. І якщо вже руїнник не відгукнувся, шукати нові способи одужання для Кейри доведеться самостійно. А це значить, що дитині доведеться йти разом з Пенсі у Чорні ліси.

Здається, того холодного осіннього дня вона розбирає листи. Батьки якраз надіслали списки мисливців, які знаходили нові дивності останні десять років. Вона креслить таблицю: місце полювання, назва дивності, ім'я мисливця. Коли з'являються збіги, вона замальовує їх яскравим червоним кольором. Робота кипить, червоних поміток стає більше, тож Пенсі не одразу чує, як Кейра голосно кличе її з вітальні:

— Мамо, я ще трошки погуляю?

— Добре, — бездумно кричить вона у відповідь. 

І тільки через кілька сторінок Пенсі розуміє, що для прогулянки вже досить пізно. Усі діти її віку в цей час уже сидять по домівках. Занепокоївшись, вона накидає на плечі теплу кофту і вибігає у двір. 

На сходах вона спотикається і хапається за серце, що боляче гучно стукотить від переляку: Кейра летить дуже високо вгору, підкинута якимось незнайомцем. Дві довгі миті триває її політ. Пенсі не встигає навіть набрати повітря у груди, щоб закричати, як незнайомець успішно ловить падаючу Кейру в обійми.

— Ще? — запитує чоловік.

— Ще! — радісно верещить донька.

— Досить! — Пенсі різко припиняє цей балаган. Здається, тільки їй було страшно, бо обличчя тих, хто повернувся до неї, здивовані.

— Ой, мамуся прийшла! — пищить Кейра і метушиться, не знаючи чи то сховатися за гостем, який нізвідки з'явився на порозі, чи то підбігти до Пенсі.

— Йди-но додому, маленька, — м'яко каже Пенсі. — На тебе чекає повторення розмови про те, чому не можна без мами спілкуватися з незнайомими людьми.

— Але, мамо... — Кейра тягнеться і повисає на її лікті, показуючи, що нічого страшного не сталося.

— Додому.

Коли донька ховається за дверима, Пенсі повільно повертається до чоловіка, який так само нудьгуючи стоїть посеред двору і дивиться навкруги, і запитує:

— Навіщо завітав?

— Ти мене зацікавила. Прийшов сам подивитися, — Фалетанотіс оглядає від даху до ґанку будинок, робить кілька кроків убік, щоб побачити сад, вдивляється в щось за спиною Пенсі: вона впевнена, що там Кейра, яка зараз дивиться у вікно на подвір'я, і з задоволеною посмішкою киває: — Так. Залишуся тут.

І він наче й не було нічого проходить повз Пенсі всередину. А вона надто приголомшена, щоб знайти слова, висловити руїннику все, що про нього думає в цей момент, і випхати його зі свого дому. Ні, вона згадає про його нахабство набагато пізніше, вимагатиме надати їй причини, через які він прийшов, змусить розповісти, як і чому взагалі його відпустив союз і старійшини. Але спочатку їй доводиться втихомирювати двох рогатих дітей: Кейру, яка показує всі свої скарби новому другові, і Фалетанотіса, який захоплено пхає свого носа скрізь, куди йому хочеться. Добре, що пані Каліс пішла ночувати до родичів, інакше замість одного кухля із заспокійливим чаєм Пенсі готувала б два.