Іоанна Ягелло - Молоко з медом

Оскар мав такий погляд, наче в його очах палали зірки. Він радісно всміхався. Хотів, щоб вона була якомога ближче, його прекрасна Лінка. Його. Бо щойно він зрозумів: вороття не буде. Усе дуже серйозно. І все можливо. Справді.

А вона? Якось перестала боятися, що погано виглядає, що має розтяжки, що вже не така вродлива, як раніше. Бо теж щойно збагнула: усе по-справжньому. І якщо можна в когось закохатися, то з усім, що в нього є.

Епілог

Вересень цього року був на диво теплим. Лінка, яка через Наталію перенесла святкування свого дня народження на вересень, саме розкладала приготовані пані Стасею й паном Антонієм перекуски, розставляла тарілочки й склянки. Вона так раділа, що старенькі погодилися влаштувати ЇЇ день народження у себе вдома. Бо людей мало прийти чимало, у Лінки вони б точно не помістилися. Семимісячна Єва сиділа у візочку й усміхалася. Вона так виросла! І, на щастя, не справляла жодних проблем. Дівчинка постійно всміхалася, цікавилася всім на світі, що відбувалося довкола неї.

— А хто прийде? — запитав пан Антоній.

— Наталія. Вона вчора приїхала з Португалії. Каська з батьками. Оскар, звісно, — усміхнулася Лінка. Мама, Адам, Кай. Бабуся. Ще кілька однокласниць. Рута із Бруно й чоловіком. I Solo Mums, мої подруги із групи, яку я створила. З дітками.

— А чи вистачить їжі для всіх? — пані Стася критично глянула на стіл, де вже зараз пишалася купа наїдків.

— Звісно! Ніхто ж не приходить, лише щоб натоптати шлунок, — засміялася дівчина.

— Ну, не знаю. За наших часів гостей треба було прийняти, пригостити…

— Пані Стасю… Якщо чесно, то я ще не бачила такого крутого столу.

— Якого? — здивовано спитала старенька.

Саме почали збиратися перші гості.

Оскар планував це вже давно. Відтоді, як довідався, коли в Лінки день народження. Подумав, що це чудово, урочисто й вишукано, але зараз більше не був таким упевненим. Може, треба було запросити її на вечерю. Свічки, квіти, і тільки вони вдвох… А він вигадав це все. І тепер уже не викрутишся. Адже й старенькі про все знали, і Єремій, і батько… Усе було готове. І він не міг їх розчарувати.

Немовля в родині має величезну перевагу. Усі відразу захоплюються малям, і дитина опиняється в центрі зацікавлення. Дорослі поруч з малою дитиною зникають, стають частиною пейзажу. Так думала Лінчина мама, коли до неї підійшла Каська із названими батьками. Їм досі було нелегко спілкуватися. Кожна розмова сприймалася як долання перешкоди. От і тепер Єва Барська на мить завмерла, хоч їй і вдалося ввічливо привітатися. Та вона тут-таки побачила, як усі схиляються над візочком маленької Єви. Каська скуйовдила дівчинці волосся й помчала до Лінки й Наталії, і вже втрьох вони щось жваво заходилися обговорювати.

— Та ну! Жартуєш!

— Аж ніяк, — відказала Наталія.

— Обманюєш!

— Ні, — засміялася вона. — Чесно!

Каська щойно долучилася до них.

— Привітик. Про які це жарти ви тут розповідаєте?

— Йдеться про Лео.

— Пам’ятаєш? Той міфічний герой, засмаглий під португальським сонцем, якого вона кохала все життя, хоч ніколи з ним не розмовляла?

— Ага, — невпевнено відповіла Каська. — Ну, може, і так.

— То цього разу вони собі вже поговорили. Без слів, ге-ге.

— Лінка! — вигукнула Наталія.

— А що таке? Ви ніжно дивилися одне одному в очі…

— Певне, що дивилися, — погодилася Наталія. — Боже, дівчата, він неймовірний.

— А я найбільше радію, що ти таки покинула Азора.

— Ну… Але кохання на віддалі?

— Це фадо, — загадково мовила Наталія— Доля. Пам’ятаєш, Лінко, як я слухала фадо після приїзду з Португалії? Як ми говорили про долю? Мабуть, це і є доля, бо як інакше?

— Мабуть, — погодилася Лінка. — Певне, що так.

— А ти? Як із…

— Тихо, він іде сюди, — сказала Лінка. — Усе добре. Я…

— Привіт, дівчата, — привітався Оскар, обіймаючи Лінку. Він прийшов з мамою, що трохи Лінку здивувало, крім того, вона привела цього свого музиканта.

— Сподіваюся, ти на мене не сердишся, що я запросив маму та Єремія? Я хотів, щоб ви краще познайомилися. Батька з Маріолею теж запросив, бо це гарна можливість для знайомства.

Нічого собі. Це що, якесь родинне збіговисько? Таке собі surprise party? Лінка трохи здивувалася. Якби не гарне виховання, вона б точно була проти цього всього.

— Не сердься, — сказав Оскар. — Це такий сюрприз. Подарунок вручу тобі пізніше, — додав він. — Добре?

Лінка кивнула головою. Що там подарунок! Головне, що Оскар був тут. Він приніс дівчатам по келиху вина, а для Лінки лимонаду. І десь зник.

— Я їду до Португалії на цілий рік, — раптом заявила Наталія.

— Що? Як?

— Ну, так. Лео знайшов для мене роботу в барі. Жити можу в нього. Вивчу мову, зубритиму хімію й фізику, а далі побачимо.

— А що каже мама?

Наталія знизала плечима.

— Норм. Я ж доросла. Вона навіть зраділа. Після всього… Розумієте, вона боялася, що я зламаюся й знову почну робити дурниці. А коли поруч Лео — мені точно нічого не загрожує.

— Бідолашний Азор, — раптом сказала Лінка.

— Бідолашний? Ти його захищаєш? — здивувалася Наталія.

— Ні, не захищаю. Він учинив дурість. Повний ідіот. Але…

— Але що?

— Нічого. У липні я зустріла його на Новому Світі, коли гуляла з Свою. Він був дуже пригнічений.

І Лінка переказала дівчатам розмову з Азором.

— Блін… Я навіть не знала, що з його сестрою все так погано. Він не дуже про неї розповідав.

— Звичайно. Ти ж знаєш, який він. Вічно вдавав героя.

— Ой, гаразд уже. Нині Лінчин день, досить уже про сумне. А крім того, сестра — це сестра, а Наталія — це Наталія, хіба ні?

Подруги підійшли до столу, де гості вже частувалися закусками. Лінка взяла склянку лимонаду й побачила, що бабуся сіла на лавці з малою Свою. Підійшла до них.

— Гадаєш, вона зголодніла? — спитала.

— Ні, ти ж щойно годину тому її годувала. Схоже, вона зараз засне.

Справді, дівчинка щосили боролася із сонливістю. Очі мала вузенькі, мов шпаринки, і постійно силкувалася розплющити їх ширше, але їй це не вдавалося. Нарешті вона таки заснула.

— Принести тобі щось бабусю? Щось випити?

— Ні, дякую, я щойно пила. Послухай. Я довго думала й зрозуміла, що винна тобі відверту розмову.

Лінці здалося, що це їй почулося.

— Сприйми це як подарунок. На день народження. Бо погано, коли довкола тебе стільки брехні й недомовок. Тепер ти доросла. І маєш право знати.

— Я вже багато знаю, — сказала Лінка, і бабуся здивовано глянула на онуку.

Якусь мить обидві мовчали.

— Знаю, що