Леся Холодюк - Браслет із знаком лева

У дальньому другому куті колихала їхню дитину Марта. Браслет був у неї на руці. Але про це дарма говорити у суді.

… мені жаль…

… і мені шкода…

… і мені-і-і…

Брязнули двері. За ним прийшли.

— Невже шоста година? — перепитав Майкл.

— Шоста, — погодився наглядач і вправно почепив кайданки.

У залі суду висіла нудота. Репортери не клацали фотоапаратами, не розгортали техніку телевізійники. Змушені нудьгувати очікуючи, поки піде оголошення вироку, яке й треба відзняти, щоб показати і розповісти добропорядним глядачам, що суд Танджунау карає мечем Феміди кожного, хто зазіхне на життя другого, незалежно від нації та громадянства.

Але Майклові навіть цікаво послухати, що про нього говорить і прокурор, і що доброго націдить захисник. Прокурор говорив довго, емоційно вимахував руками, в повітрі виписувалися вказівним пальцем застереження — жодної поблажливості тут не може бути. Нурен Гадженг, навпаки, ніяково благала про співчуття, бо хоча й знайдено докази проти Харріса, але скоїти вбивство така інтелігентна і освічена людина, до того ж юрист за фахом, котрий краще за багатьох знає, що з правосуддям грати у піжмурки не варто, не могла.

— Зробив той, кому це вигідно, — процитувала латину Нурен Гадженг. — А мотивів у Харріса не було і не могло бути. Завтра я представлю свідка. Гадаю, його свідчення проллють світло на смерть Теодора Ероута. І можна буде використати перехресний допит.

— Погоджуюсь! — кивнув головуючий. — Чи не назвете ви прізвища свідка?

— Ні. Поки що не варто, — вперше заперечила Нурен.

— Це що, буде дух покійного Ероута? — насмішкувато вигукнув адвокат-обвинувач.

Однак Нурен Гадженг не зреагувала на ці слова. Відійшла від присяжних і ніяково, як школярка, присіла на своє місце.

Відразу за адвокатом викликали судово-медичного експерта. Чолов’яга, продекламувавши про незаперечну приналежність знайдених речових доказів підозрюваному і вважаючи найактуальнішу частину свого виступу вичерпаною, повністю занурився у папери. Читав швидко-швидко, тим самим підкреслюючи другорядність, а то й цілковиту непричетність до судового слухання речей, що теж знайшли у номері загиблого.

— Біля столика лежала порожня пляшка з-під віскі марки «Jeam Beam», на якій ідентифіковано відбитки пальців загиблого. Крім того, під ліжком виявлено: а) чоловічі мокасини, що теж належали Теодору Ероуту; б) флакон з таблетками жовтого кольору. Зроблено аналіз приналежності їх до отруйних речовин та наркотичних препаратів. Результат негативний. Жовті пігулки, що містяться у флаконі, належать до доступних лікарських препаратів. Підтвердити чи заперечити приналежність їх покійному не вдалося. Як засвідчив власник готелю Бінгасар, ліки, очевидно, могли залишитися від попередніх клієнтів, і тому до слідства не мають ніякого відношення. Хіба би, — закінчив свій виступ у гумористичному тоні судмедексперт, — варто обслузі готелю краще дбати про прибирання пилюки у кімнатах.

— Дозвольте! — раптом зірвався з місця Маас.

— Як це розуміти — «не мають ніякого відношення»? Хіба так можна говорити про ліки? У кімнаті, де скоєно вбивство, знайдено жовті пігулки…

Хенрик замовк. Невже Фатухелу, котрий першим висловив припущення про вбивцю Ероута, мав рацію?

Телевізійні камери пішли у наступ. Стрекотіли безупинно, смакуючи непередбаченим розвитком подій. І тільки це змусило головуючого поводитися надзвичайно обачно.

— Якщо ви маєте щось сказати високому суду, то підійдіть сюди, відрекомендуйтеся, складіть присягу і розкажіть, яке відношення до справи мають знайдені ліки.

Маас виконав необхідну процедуру і звернувся до судмедексперта.

— Я б хотів знати, де зараз знаходиться пляшечка з ліками?

— Ясно де, разом з іншими речами, знайденими на місці вбивства, у запломбованому пакеті.

— Прошу пляшечку з ліками негайно принести до суду, — наполягав Маас.

— Прийнято! — вдарив молотком суддя. — Оголошується п’ятнадцятихвилинна перерва.

Майкла вивели із зали, він устиг лиш краєчком ока вловити, як Мааса оточили Ліан і Фатухелу.

Невже Хенрик намагається довести конкретну приналежність ліків тому, хто був з Ероутом і, вочевидь, спричинився його смерті?.. А голландця у Танджунау привіз-таки хтось з ентангівців… — хаотично шарпалися думки, вибудовувалися версії.

Маленька кімнатка, в якій він сидів, чекаючи продовження судового засідання, не здавалася Майклові замкнутою порожниною, хоча не мала жодного вікна. Запитував сам себе і боявся відповісти, що над усе сподівається, що Хенрик Маас зможе знайти ключ і допоможе відчинити двері кімнатини…

Ентангівці не залишали Мааса. Він нервував, за звичкою рвучко міряв кроками коридор і бурмотів під ніс:

— Так-так, це повинно врятувати Харріса, повинно! Фатухелу, друже, ви мали рацію! Бо ми знаємо, хто привіз в Танджунау Ероута, тоді для мене елементарно назвати, що то за ліки.

— Введіть мене в курс справи, будь ласка, — пробилася до лікаря Нурен Гадженг.

— Чи можна буде швидко зробити аналіз тих ліків, що є в пляшечці та виявити їх хімічний склад?

— Але ж це вже робили!

— Ні, то робився інший аналіз, а мені потрібно зробити детальну поелементну розкладку.

— Якщо це важливо, тоді спробуємо. Тільки, навіщо це вам?

Але Маас лише рукою махнув, його бентежило інше:

— Ви знаєте, мої свідчення будуть, так би мовити, суто фармацевтичні. Мені треба сконцентруватись, щоб не сплутати жодної пропорції. Добре було б, якби до протоколу заносили кожен елемент і кожну кількість, до мікрона. Потім треба буде відправити когось на Ентанго в мою лабораторію…

Поділитися своїми міркуваннями до кінця лікар не встиг, — слухання справи продовжилося.

Свідчив Хенрик Маас, лікар з острова Ентанго, підданий королівства Нідерланди.

— Якщо я зараз скажу і це підтвердиться кришечкою, якою закрито пляшку з жовтими пігулками, то буде зміст продовжити мої свідчення.

— Приймається! — погодився суддя і звернувся до судмедексперта. — Ви принесли необхідний речовий доказ?