Тамара Крюкова - Зоряний лицар

Дівчинка спускалася схилом. Однією рукою вона міцно притискала до себе кришталеву кулю, а іншою спробувала вчепитися за хирлявий кущик, що ріс між камінням, але той вирвався з коренем і залишився в неї в руці. Більше не було за що вчепитися. Марика замружилася й покотилася вниз. Каміння й галька, що сипалися зверху, боляче били дівчинку. Від їхнього обстрілу годі було заховатися. Раптом вона за щось зачепилася й зупинилася. Град каменів припинився. Дівчинка розплющила очі й побачила, що влетіла в чагарник, котрий приліпився до скелі. А просто під нею зяяла прірва. Дівчинка міцніше схопилася за гілки, не звертаючи уваги на гострі колючки. Чарівники помітили її й поспішили на допомогу.

Марику витягли з кущів і підняли на стежку Незважаючи на те, що небезпека була позаду, дівчинка усе ще не могла отямитися. Коліна так тремтіли, що їй довелося притулитися до скелі, щоб не впасти.

— Браття, ви бачите, збулося диво, — сказав Зосим.

Він мав на увазі повернення дівчинки з печери, Що Шепоче, але Марика по-своєму зрозуміла його слова й згідно кивнула:

— Справді диво. Якби не кущ, я б забилася на смерть.

Чарівники з посмішкою перезирнулися. Маля не знало, що здобуло безсмертя. Тепер на її шляху завжди виникне який-небудь «рятівний кущ» або інше диво, але поки вони вирішили не розповідати їй про це.

За всю довгу історію острова було лише два настільки ж сильних маги, як це дитя, і про них склали легенди. Безсумнівно, вона була обраницею, на яку вказав зоряний дощ. Ставши дорослою, вона пройде останнє випробування й одержить посох влади, але поки що дівчинка не повинна була знати про свою винятковість. До неї слід було ставитися значно суворіше, ніж до інших, адже недарма кажуть: хочеш зіпсувати дитину, забудь про суворість. Якийсь час маги-правителі вирішили зберігати в таємниці те, що на острові з’явилася нова чарівниця.

Втім, навіть чарівники безсилі, якщо втручається Його Величність Випадок. Ніхто й не підозрював, що є ще один свідок дива. Сховавшись під плащем-невидимкою, що він без дозволу взяв у покоях брата Ксанфа, Азар бачив і чув усе. До цієї миті хлопчик завжди слухався своїх наставників, але сьогодні якась невідома сила підштовхнула його простежити, куди пішли маги-правителі. Він губився в здогадах аж доти, доки вони не пройшли до печери, Що Шепоче. Азар зріс на острові й знав, що там проходить випробування водою, хлопчик ламав голову, навіщо туди привели Марику.

Лише коли вона вийшла, притискаючи до себе магічний кристал, відмітний знак чарівника, Азар усе зрозумів. Він почував, що увесь світ зрадив його. Наставники лише робили вигляд, що намагаються навчити його всім премудростям майстерності, а самі потайки підшукали йому заміну. Чому ж це сталося саме тепер, коли до нього повернувся амулет і він знайшов надію! Азар згадав, як радів верховний чарівник, побачивши в нього талісман. Чому ж сьогодні він був разом з усіма?

Зненацька в хлопчика майнув здогад, що камінь зовсім не чарівний. Можливо, Агриппа глузував з його наївності? В ньому скипіла лють на наставників, що зрадили, і на суперницю. Ця брехуха віддала йому якийсь нікчемний камінець, змусивши повірити, що це і є заповітний талісман. Вона позбавила його майбутнього. Азар уже не пам’ятав, що зовсім недавно ладен був зректися звання чарівника. Він ненавидів цю дівчину і всім серцем бажав поквитатися з нею.

Кімнатка, що її цього разу приготували для Марики, була значно скромнішою. Убого оздоблена, вона нагадувала келію. Тверде ліжко, накрите тонкою бавовняною ковдрою, стіл, книжкова полиця й стілець — оце й весь нехитрий скарб. Натомість за вікном зеленіли апельсини і посипані яскраво-червоними квітами дерева граната, а за ними вигравало сяйвом море. Для Марики це було найкращим багатством. За той короткий час, що вона провела в палаці герцогині Агнеси, дівчинка так і не встигла звикнути до розкошів.

Все своє недовге життя Марика кочувала з місця на місце. Навіть у палаці прийманої матері вона почувалася як у неволі, тому її вабили нові мандри, але тепер їй не хотілося нікуди їхати. Дівчинка бачила лише дещицю тутешньої краси, але вже усім серцем почувала, що належить цьому острову, так само, як острів належить їй. Марика була щасливою, що їй дозволили тут залишитися, наче нарешті знайшла свою справжню домівку.

Єдиним, що затьмарювало її настрій, були думки про Гліба й герцогиню Агнесу Якби можна було передати звісточку, що вона жива й здорова. Вона була впевнена, що Гліб зрадіє за неї і не стане сильно тужити від розлуки, адже в кожного свій шлях.

Раптом у двері постукали. На порозі стояв Азар.

— Я чув, ти передумала повертатися й залишаєшся на острові?

— Де правда. Я буду навчатися, як ти. Зосим обіцяв показати мені, як робити, щоб їжа з’являлася просто з повітря, — похвалилася Марика й раптом засмутилася: — Шкода, що я не можу розповісти про це Глібові й мамі Агнесі. От би вони здивувалися!

— Це неважко зробити, якщо в тебе є магічна куля, — ніби ненароком мовив Азар.

— У мене вона є! — скрикнула дівчинка і квапливо додала: — Тільки про це нікому. Мені не веліли про це говорити.

— Не хвилюйся. Ніхто не довідається, — пообіцяв хлопчик.

Марика дістала з полиці коробку і дбайливо витягла звідтіля кришталеву кулю.

Азара обпекла заздрість, ніби його стьобнули батогом. Дотепер