Джеймс Віллард Шульц - Ловець орлів

class="p1">Настав вечір. Я вбив у землю кілочки і прив’язав на ніч чотирьох коней, а потім гуртом ми збудували вігвам із кілків та хмизу, щоб затулити полум’я нашого багаття. Коли все було готове, ми розвели багаття у вігвамі й стали радитися, як бути з кіньми. Я подарував їх усіх сестрі, а вона віддала двох Суякі і двох Ахсанакі. Суякі відмовилася прийняти дарунок, сказавши, що, коли їй захочеться їхати на коні, ми завжди потурбуємося про те, аби вона не йшла пішки. Залишати цих коней було небезпечно, але, оскільки вони у нас були, не хотілося їх втрачати. Ми вирішили постриножити і прив’язати коней тут, у цій вузькій маленькій балці, а доглядатимуть їх жінки. Вдень вони сидітимуть на схилі Плескатої гори і вартуватимуть, а вночі спатимуть у курені. Тут, серед пагорбів та улоговин, навряд чи помітить їх якийсь ворожий загін.

Потім мова зайшла про мене. Ми говорили до пізньої ночі, але це нічого не дало; я не знав, який шлях мені обрати, щоб знайти спосіб заманювати бізонів. Коли всі поснули, я довго про це думав. Не йшла з голови давня пастка кроу. Нарешті я заснув. Прокинувшись уранці, я став пригадувати, що мені снилося, але запам’яталось тільки, як я блукав схилом Плескатої гори, а гігантська кам’яна стіна, здавалось, закликала мене, і голос звучав глухо й тужливо, як виття вітру: «Пук-сі-пут! Пук-сі-пут! Ман-і-кап-і, пук-сі-пут!» («Прийди! Прийди! Юначе, прийди!»)

Цей сон я розповів жінкам, і Суякі вигукнула:

— Іди на поклик! Піднімись на вершину гори й почни піст. Може, ти побачиш віщий сон. А ми будемо чекати тебе тут.

— Так, так, брате! — втрутилась Пітакі. — А рушницю ти залиш мені! Я ніколи з неї не стріляла, але знаю, що не схиблю. Якщо хтось наблизиться до нас, я прицілюсь, пальцем натисну ось на це, і ворог упаде мертвий.

Ми всі засміялися.

— Рушниця залишиться у тебе, — сказав я їй.

Нашвидкуруч поївши, я став готуватися до підйому на Плескату гору.

Розділ восьмий

Щоб дістатися вершини Плескатої гори, треба було обійти гору і наблизитися до неї з протилежного боку — з заходу, а потім підніматися крутим кам’янистим схилом. Підйом здався мені дуже важким. Вже звернуло з полудня, коли я, захеканий, видерся на плескату вершину.

Підійшовши аж до краю прірви, я глянув униз. Був я так високо, що наші коні у балці здались мені зовсім маленькими, не більшими від собак. Хотілося побачити обох стареньких і сестру, але їх не було видно; я знав, що вони причаїлися серед кам’яних брил.

Тоді я окинув зором околиці. О, яка велична картина відкрилася моїм очам! На північному сході бовваніли пагорби Духмяної Трави, на сході височіли гори Ведмежа Лапа, а на південному сході тяглися вкриті лісом темні пагорби Гірського Лісу. Ніби гігантські чорні змії, звивалися серед пагорбів річки Міссурі, Тетон, Мараяс та їхні притоки; ближче, як здавалось мені, біля самого підніжжя Плескатої гори, зеленіла широка долина Сонячної річки, що несла свої води до Міссурі. На рівнинах я побачив великі темні плями: я знав, що це стада бізонів.

Довго сидів я над прірвою і дивився на країну мого народу. Потім я склав на вершині гори дві невисокі стіни з каміння, поміж стінами зробив собі ложе з трави, що росла тут. Ту стіну мого сховку, яка стояла од прірви, я звів для того, аби уві сні не скотитися вниз, а друга стіна мала захищати мене від пронизливого західного вітру. Я почав свій піст. Я молився своєму таємному помічникові, всім нашим богам і великій горі, на вершині якої лежав. Я просив їх послати мені віщий сон, відкрити таємницю заманювача бізонів. Але на душі в мене було тривожно. Сонце хилилося на захід, повертаючись додому, на острів, що лежить серед солоного озера. Раптом за спиною почулося шарудіння. Я повернувся на другий бік і подивився в щілину поміж камінням у західній стіні. Мені стало страшно. Невже вороги вистежили мене? Ні! Це був гірський баран, старий-престарий, з величезними рогами. Він скуб траву, зрідка зупиняючись і поглядаючи увсебіч. На західному схилі загуркотіло каміння, а на вершині з’явилися чотири вівці з ягнятами. Піднялися вони тією ж стежкою, якою піднімався й я…

Я стежив за ягнятами, що пострибували, потім, глянувши на південь, побачив якусь темну тінь, що причаїлася за кам’яною брилою. Я не зводив очей із того місця, й незабаром над камінням з’явилася темна потворна голова і шия з білувато-жовтими смугами; це була росомаха. Не встиг я добре її роздивитися, як ягнята, що гралися на лужку, підбігли до кам’яної брили, і росомаха плигнула на одне з них. Воно замекало, потім я почув, як затріщали шийні хребці.

Ягнята кинулись урозтіч, а їхні матері рушили було до брили, але росомаха на них заричала. Це маленьке звірятко ричало так грізно, аж мені стало моторошно. Не дивно, що вівці кинулись навтікача, і на вершині залишилася тільки мати розтерзаного ягняти. Вона безпомічно тупала передніми ногами, дивлячись, як росомаха пожирає свою здобич.

Росомаха ричала і роздирала пазурами ягня, хоч воно давно вже було мертве. Це було таке гидке видовище, що я розлютився, узяв лук та стрілу і рушив до неї. Вона заричала навіть на мене і, здавалося, не проти була вступити в поєдинок. О, як хижо виблискували її очі!

— Ось тобі! Маєш! — сказав я.

І стріла впилася їй у груди. Вона спробувала витягти її зубами, потім здригнулася і впала мертвою. Я роздивився навсібіч. Вівця вже пішла. Тоді я підняв розтерзане ягнятко і кинув у прірву. Я довго прислухався; нарешті воно долетіло до схилу, і я почув глухий удар.

Росомаха — священна тварина. Тому я нагострив ножа, здер із неї шкуру, а м’ясо й кістки покидав у прірву. Повернувшись до свого ложа з трави, я знову ліг. Я був невдоволений собою; знав, що треба зосередитися і думати про святе, але мене не полишала тривога за жінок, які залишилися внизу, та ще ці барани і росомаха…

Коли сонце зайшло за гори, я встав і, підійшовши до краю прірви, побачив, як жінки повели коней до водопою. Смеркло, і я повернувся до свого ложа. Мене мучила спрага, і на душі було неспокійно. Довго не міг я заснути. Лежачи на спині, я дивився на Сімох. Нарешті повіки мої склепились, але, прокинувшись, я помітив, що Семеро мерехтять майже на тому самому місці, де мерехтіли перед тим, як