Сергій Гальченко - Таємниці морів, Сергій Гальченко

   Тим часом «Нестримний», замаскувавшись під торгове судно, стояв на якорі неподалік Лісабона. У бухту зайшов захоплений раніше бриг. Він і доставив сеньйора Сільвіо на берег. 

   Той швидко залагодив формальності та попрямував до палацу, де на нього чекала важлива розмова з міністрами та королем. 

   Фернандо, якого державні справи не хвилювали, спочатку хотів відразу ж повернутися на свій корабель, і не чекаючи сеньйора Герейро, вирушити до Нового Світу.

   Але той мав надіслати слугу з грошима, які обіцяли піратам. Довелося чекати. І Фернандо на свій страх та ризик зійшов на рідний берег. Втім, у ньому, судячи з вбрання, важко було визнати пірата. Не кожна людина, яка знала його, змогла б з легкістю впізнати.

   Він без побоювання пройшов рідними площами та вуличками. Ще кілька років тому він безтурботно ходив тут.

   Он таверна, де він святкував перше повернення з рейсу, а там за рогом вперше схрестив шпаги з грабіжниками, що напали на нього вночі. Один його подряпав, від клинка другого хлопець ухилився в останню мить. Але потім усі троє поранені тікали від нього, особливо коли він поранив ватажка, який ніяк не чекав опору і подібної спритності від молодика.

   А ось вуличка, якою він хлопчаком спускався разом з батьком, і слухав його розповіді про море, кораблі, дальні країни та битви з піратами. А мати лаяла батька за ці розповіді. Чи думав цей хлопчик, що через багато років сам стане кровожерним піратом, грозою морів. Так принаймні говорили про нього.

   Міський ринок, від нього далеко долинають запахи риби, та вигуки торговців. Він сам свого часу продавав там свій улов, коли виходив у море на рибальській шхуні.

   На площі завжди велелюдно, снували слуги та раби, відправлені господарями за продуктами до вечері. Неквапливо прогулювалися знатні й багаті сеньйори. 

   Там колись давно, у минулому житті він зустрів її. Ця випадкова зустріч змінила обох. Бідний хлопець і не думав навіть говорити з сеньйоритою, яка йшла зі служницею. Щось дуже привабило в дівчині. І зовсім не її краса, доглянутість, коштовна сукня. 

   Іноді він разом із батьком гостював у маркіза, де бачив шляхетних жінок, одягнених у шикарні сукні, обвішаних дорогими намистами. Але жодна з цих дівчат не полонила хлопця. Та й чужі вони для простого моряка. 

   А ось у цій дівчині хлопець побачив внутрішню шляхетність, для якої недостатньо дорогого вбрання і коштовностей. Зараз не пам'ятав він, як заговорив із нею і яку нісенітницю ніс. Але дівчина відповіла хлопцеві. 

   Потім вони таємно зустрічались на пустельному березі. Як він радів, що після повернення з рейсу Габріелла чекала на нього. 

   За цими спогадами він і не помітив, що зайшов на вулицю, яка вела до її будинку. Повз пройшли два солдати, один із них із підозрою глянув на нього. Та потім вони покрокували далі. 

   Ставало небезпечно, але Фернандо вже не міг стримати спокусу хоч здалеку, побачити її. Можливо, вона послухалася і вийшла заміж. У глибині душі він не хотів цього. Але розумів, що так краще для них. 

   Він лише постоїть поруч, та просто подивиться на неї. Якщо ж вона вільна... Тоді пробереться до неї. І нехай це буде останнє побачення, все одно. Адже він пірат, а не юнак, який не знає, як підійти до коханої.

   Коли він дістався її будинку, то побачив, що її батько разом з молодою, вродливою, але при тому доволі неприємною особою сідає в карету.

   Габріелли з ними поруч не було. Недалеко від будинку прогулювався літній сеньйор,

   — Це сеньйор Густаво? — спитав Фернандо у нього, коли батько Габріели разом з дружиною трохи від'їхали.

   — Так, молодий чоловіче, разом з дружиною Беатрисою.

   — Дякую, сеньйоре, не підкажете, його донька живе разом з ним?

   — А ви, власне кажучи, хто? — підозріло спитав чоловік.

   — Мій батько свого часу часто гостював у сеньйора Густаво. І попрохав мене навідатись до старого приятеля. Ну якщо він вже поїхав, зайду наступного разу. Чув, що його донька вийшла заміж та поїхала до Франції разом з чоловіком.

   — Повернулась два роки тому. Здається одна тепер. Чого тільки за неї не місцеві пліткарі.

   — Перепрошую, що займаю ваш час, — відповів Фернандо.

   — Щось передати сеньйору Густаво? — спитав чоловік, та незнайомець вже пішов.

   А вірніше удав, що кудись поспішає. Насправді дочекавшись, коли літній чоловік відійде якомога далі, стрімко переліз через паркан, та сховався в кущах.

   Поступово темнішало, і він побачив, що в якійсь кімнаті запалили свічки.

   Він побачив Габріелу, яка відчинила вікно, щоб вдихнути вечірню прохолоду. Тим часом Чарльз вийшов на двір та попрямував в бік його схованки. На мить здалося, що він його помітив, але все ж пройшов повз. 

   Фернандо швидко дістався вікна, та заліз в кімнату. Габріела перелякано скрикнула. 

   — Тихіше, кохана, — якомога ніжніше промовив він.

   — Це ти? — радісно, хоча й трохи занепокоєно промовила дівчина.

   — А кого ти чекала?

   — Нікого, навіть не сподівалась тебе знову побачити.

   — Як бачиш я тут! Я опинився в Лісабоні та не міг не побачити тебе. Хоча дуже боявся, що ти вже одружена.

   — Можливо мені й варто було вийти заміж, — пригадала вона стару образу.

   — Це я дарма відпустив тебе тоді, — відповів він, та обійняв дівчину.

   На сходинках почулися кроки.

   — Сеньйора, у вас усе гаразд? — почувся знизу голос Чарльза.

   — Не хвилюйся, усе добре, відповіла вона, і коли той пішов, повернулася до перерваної розмови.

   — Хоча ти міг і не застати мене тут. Я збираюсь у подорож.

   — Куди, якщо не таємниця?

   — Повертаюсь до Нового Світу. Хочу придбати там невелику цукрову плантацію. Хочу жити там.

   — Гадав, що тобі більше подобається в Європі.

   — Раніше і мені так здавалося. Особливо коли ти не захотів, щоб я залишилася там, з тобою.

   — Кохана, ми ж тоді усі обговорили. Я ж пояснив...