Поліна Ташань - Хранителька темряви, Поліна Ташань

На інше Анабель і не сподівалася.

— Що тобі треба?

Елізабет враз зупинилася та, повернувшись до неї, з максимально серйозним виразом, з яким вона її ще ніколи не бачила, сказала:

— Коли ви знайдете портал, ні в якому разі не дозволь Люсі зайти в нього. Ні в якому разі, — повторила, злегка схиливши голову.

Анабель аж ніяк не очікувала почути цих слів.

— Гаразд. — Вона кивнула, стурбовано скривившись. — А чому?

— Без питань. Просто пообіцяй.

— Добре, обіцяю. То як ти збираєшся навчити мене літати.

Елізабет повернулася чітко, як у строю, і продовжила йти.

— За мною.

Усього за кілька хвилин блукання вони вийшли на невеличку галявину, оточену густими високими деревами. У центрі лежав розгорнутий прямокутний мат, а прямісінько біля нього вертикально стояла прикопана драбина, жердини якої на додачу обклали камінням. Анабель засумнівалася в надійності цієї конструкції, навіть ногою не ступивши. Не більше надії вселяв мат, бо якщо він був призначений для того, щоб пом’якшити удар, то вони обрали не найкращий варіант.

— Що це? — промовила вона, вже бажаючи розвернутися й повернутися до сніданку.

На обличчі Елізабет блиснула посмішка.

— Це твоя можливість навчитися літати найкращим відомим людству методом — спроб і помилок. — Вона підійшла до драбини й, обпершись об неї рукою, повела: — Залазь, стрибай, намагайся не впасти. Впала, вставай, повертайся до драбини. І так доти, доки в тебе не вийде. Трішки віри й цілеспрямованості — і все вийде.

Анабель ще раз поглянула, де розміщувалась остання поперечка. Звідти до землі було близько семи метрів.

— І набити собі синців на всьому тілі?

— А ось і мотивація злетіти! — без жалю відказала вона й відійшла від драбини. — Головне, не здавайся. Вдруге ліпити цей тренажер я не збираюся. Мені й без того старий Майкл ледь дупу не підстрелив.

— То мені просто… — хотіла перепитати, але Елізабет не дала їй вставити слова.

— Покличеш, коли закінчиш. — Вона почала йти назад у напрямку Академії. — Бажано, впорайся до заходу сонця.

Хоч Анабель і звикла до бездушності цієї несправжньої людини, але така зухвалість застала її зненацька.

— Тобто? Ти мене покинеш?

— Якщо я тут лишуся, краще не стане, — вигукнула вона, продовжуючи заходити в ліс і навіть голову не повернувши. — А так лише ти, драбина й повітря. Самотність допомагає зосередитися.

Анабель більше не мала, що сказати. Коли кроки Елізабет віддалилися настільки, що їх було не чутно, вона повернулася до драбини й важко зітхнула, поклавши руки на боки. З одного боку, ідея навіженої здавалася їй маячнею, а з іншого — з Алексом вона так не робила, бо він її жалів, тимчасом як сам розповідав, що вперше полетів, коли звалився з даху. Не довго думаючи, вона вирішила спробувати.

— Хай тобі грець, — пробурмотіла собі під ніс, ступаючи на хитку драбину.

Перша спроба: падіння, побиті долоні й коліна. Друга — падіння, вдарилася підборіддям. До п’ятої руки й ноги вже не відчували біль, а головою вона намагалася більше не битися. Восьма — через втому невдало впала з драбини, вдаривши лівий бік і лікоть. Зневірилася, але, вирвавши черевиками кілька травинок, перейшла до дев’ятої. З десятої нагадали про себе старі шрами. З шістнадцятої Анабель не відчувала реальність. Після двадцятої п’ятнадцять хвилин сиділа на траві, склавши руки на колінах. Ліс у цю пору був надзвичайно пахучий, але вона не мала часу насолоджуватися його барвами. Двадцять четверта спроба: їй вдалося затриматися в повітрі над матом на дві секунди. Тридцять перша — вона могла чітко триматися в повітрі, але не рухатися. Тридцять четверта — через радість від перших успіхів ризикнула стрибнути далі та вдарилася обличчям об землю, так що з носа потекла кров. Втомилася, чекала, поки не зупиниться кровотеча.

Спроба сорок. Оскільки за всі попередні рази Анабель навчилася лише зупиняти падіння, їй на думку спало видозмінити завдання так, щоб воно більше стосувалося саме польотів. Вчергове залізши на драбину, вона вмостила ногу на найвищу поперечку й, випрямившись, почала оглядатися навколо. Навпроти неї попереду росла височенька сосна, верхівка якої здавалася цікавою ціллю. Всього-на-всього в разі невдачі подере собі блузку колючим гіллям. Як говорила Елізабет, це додаткова мотивація.

Загостривши погляд на мішені, Анабель, розмахуючи руками, глибоко вдихнула й зробила стрибок. Мить — і вона летіла. Летіла так високо, що страшно опустити очі. Ось і верхівка дерева, але вона не сповільнилася, як того хотіла, та з розгону врізалася в стовбур, обійнявши його. Їй знадобилася кілька секунд, щоб второпати, що сталося.

— У мене вийшло! — заволала вона на весь ліс, сміючись. — Я літаю, чорт забирай!

Десь здалеку злякалися пташки, ніхто інший її не почув. Трохи заспокоївшись, вона відпустила дерево й полетіла вниз. На щастя, їй вдалося сповільнити спуск. Після невеликої задишки, вона, попри всі отриманні синці, побігла хизуватися досягненням перед павуками.