Станіслав Володимірович Телняк - Яром–долиною…, Станіслав Володимірович Телняк

навіть найважчих ран. Але, звісно ж, найліпшими ліками для білгородського мурзи було б визволення його сина Іштерека, з яким він пов’язував дальші плани свого життя й діяльності. Добрий Абу Ахмад ібн Аль-Джасас запропонував Кантемірові:

— Я в політику не втручаюся, мене цікавлять тільки коштовності — то, отже, я міг би прибути на своїй галері до табору гяурів та їхнього союзника — як його? — Шагіна?

— Шагіна, — підтвердив Кантемір. Йому було все-таки важко говорити, а вимовляти ненависне ім’я — й поготів.

— Я поїду до них, запропоную свою торгівлю, стрінуся з їхніми полководцями та й між іншим поцікавлюся долею Іштерека… А може, мені вдасться когось там підкупити? За гроші ж дістати можна все!..

Кантемір хотів дати Абу Ахмадові ібн Аль-Джасасові одну адресу, назвати одне прізвище, та обережність — хоч вона в даному разі й здавалася недоречною — не дозволила йому цього зробити. Та ж сама обережність не дозволила Кантемірові дати наївному торговцеві ще дві адреси. Поспішати не треба! Таке було правило Кантеміра за будь-яких обставин, і зраджувати його навіть зараз він не хотів. Звичка виявилася сильнішою за будь-які емоції…

Допущений до ложа самого Кантеміра, Абу Ахмад ібн Аль-Джасас став шановним серед мурз, які підтримували білгородського войовника, а коли неговіркий араб усе-таки натякнув їм, що має виконати й якусь вельми таємну місію, вони взагалі стали довіряти йому геть усе, крім хіба що своїх гаремів, — ну, та торговець коштовностями цікавився жіноцтвом тільки з погляду мистецтва.

Саме від мурз він і довідався, що незабаром має прибути зі Стамбула новий караван військових суден з яничарами й сипахами і що Кантемір вирішив: караван вночі вийде з Кафи в море, відійде на кільканадцять миль у бік Карадагу — і яничари з сипахами висадяться в тилу козаків і Шагіна-Герая. Наступного вечора вони пройдуть у розташування козацького табора — і… Що може бути за тим «і…», Абу Ахмад ібн Аль-Джасас розумів чудово. І що повинен зробити він, торговець коштовностями розумів не менш чудово. Але як прибути до козацького табору? Розмови з Кантеміром про те, що Абу Ахмад ібн Аль-Джасас може прибути до гяурів, — то були тільки розмови, до того ж хитрі. Наївний араб не міг прибути в козацький табір тільки тому, що його могли б упізнати запорожці — і тоді вся багаторічна робота цього чоловіка виявилася б даремною…

Отже, треба було знайти людину, яка погодилась би і змогла б передати Дорошенкові — і більше нікому! — таємну цидулу від Абу Ахмада ібн Аль-Джасаса…

Минали дні, минали тижні, козацькі й татарські війська обложили Кафу, але ніяк не могли її взяти. До Шагіна з кожним днем приходили нові війська — кримські мурзи, побачивши, що Кантеміра затиснуто в Кафі, почали перекидатися на бік його супротивника.

Дорошенко не хотів даремно жертвувати життям своїх козаків. Він вирішив зробити таємний підкоп під кріпосні мури Кафи, закотити туди барила з порохом і підірвати. Власне, те ж саме хотів колись зробити в Бахчисараї Іштерек, та ота нічна гроза, яка коштувала йому свободи, зірвала й вибух кріпосного муру Бахчисарая — промокли ґноти, мокрий порох не загорівся…

Ночами козаки рили підземний хід до мурів — і з кожною ніччю підбиралися все ближче і ближче. Дорошенко доручив цю справу Закривидорозі та його хлопцям. Козаки робили підкоп таємно — не тільки від союзників-татар, а й навіть від своїх, яких це не стосувалося. Закривидорозі навіть довелося посперечатися з Мізерницею, до якого все-таки дійшла чутка про цей підкоп, — і він, приїхавши з тилів, де перебував його полк, захотів подивитися, чи правильно козаки копають і куди. Закривидорога заявив, що ніякого підкопу нема і що взагалі він нічого Мізерниці показувати не збирається. Мізерниця, завше такий обережний і делікатний, на цей раз розлютився, схопився за шаблю, почав кричати:

— То є непослух! Та ще й за умов походу! Ти знаєш, що за це тобі належиться?!

— Я все знаю, — спокійно відповів Закривидорога. — Я виконую наказ пана гетьмана. Можеш іти до нього й питати.

Побіг Мізерниця до гетьмана. А гетьман йому:

— Тобі сказано стерегти тили — от і стережи. Закривидорога у твої справи не лізе? Не лізе! То чого ти лізеш до нього?

Сильно набурмосився Дорошенко, аж очі його світлі потемнішали. Якби йому зараз у руки пістоль — то переламав би к бісу.

Шагін-Герай, якому остогид опір оборонців Кафи, вивів під мури міста зв’язаного Кантемірового сина Іштерека. І тут же післав своїх парламентерів з листом: якщо Кантемір не здасть Кафи, Іштерека буде страчено. Кантемір з парламентерами обійшовся ласкавіше, ніж колись Шагін-Герай, він залишив їх живими. Вони принесли йому листа: «Шагіне, ти — невірний раб великого хондкара. Підкорись йому добром. Може, він змилується над тобою і захистить від гніву хана Джанібека, який незабаром посяде належний йому трон. А за сина мого відповідатимеш перед великим султаном, царем світу, перед яким ти — ніщо. Кантемір Дивеєв, мурза білгородської орди, паша Ячакова, Силістрії й Бабадагу, оберігач польсько-турецьких кордонів та князівств».

Шагін прочитав відповідь Кантеміра й гукнув:

— Гей ти, турецький прислужнику! Покажись нам хоч зараз! Знаємо, як ти ночами втікаєш у море, щоб тебе не впіймали й не привели до мене!

Це було правдою. Кантемір боявся нічного штурму або ж нічної зради свого ж гарнізону. Ночами його вивозили в море, і він там перебував до ранку. А вранці знову з’являвся в місті, знову командував обороною…

Кантемір з’явився на мурі. Не удостоївши Шагіна відповіддю, мовчки дивився на Іштерека.

Іштерек, побачивши батька, дзвінко гукнув:

— Не здавайте Кафи!

І впав на землю після удару Шагіна.

Його підняли, поставили на ноги. Та він гукнув ізнову:

— Не здавайте Кафи!

Кантемір мовчки дивився. Мовчки дивилися й його мурзи та воїни. Дивились і думали. А про що думали — того на татарських обличчях не вчитаєш.

— Гей ти, Кантеміре! — гукнув Шагін-Герай. — Подумай про свого сина. Сьогодні він іще живий, хоч і побитий, а завтра він може бути мертвим!

Нічого не відповів Кантемір. Але і з муру не сходив. Просто дивився в інший бік — у бік моря.

Мимоволі поглянув туди й Шагін-Герай. І побачив: на обрії маячили кораблі.

Це йшла до Кантеміра підмога з Стамбула..

Ні Дорошенко, ні Шагін-Герай іще не знали, що на одному з кораблів турецької ескадри був і хан Джанібек. Скупавшись у морі кілька тижнів тому, він після битви з Недайборщем та його хлопцями на вцілілій галері повернувся в гирло Дунаю.