Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Пригодницькі книги » На уходах 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "На уходах" автора Андрій Якович Чайковський. Жанр книги: Пригодницькі книги.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 110 111 112 ... 150
Перейти на сторінку:
школярі, в дорогу!

Вони посхапувались і стали одягатися. Відтак забрали свою мізерію і потягли на базар. На Січі ще усе спало.

По валах та біля воріт походжали вартові козаки з мушкетами. Вартовий відчинив ворота і вони подалися на базар. І тут ніхто ще не прокинувся. Брами були позамикані. Над рікою стояли рядком вози приїжджих козаків. Коні паслися на невеличкій леваді. Деякі стояли з повислою головою і куняли. Коло коней лежали на траві візники і здорово хропіли. Явтухів віз вже був запряжений трьома кіньми. На возі куняли три козаки.

Один осідланий кінь припнятий був до воза. Надворі було ще сіро і стояв легенький туман.

— Поганяй, Степане, над ріку до переправи, ми там зараз надійдемо, — кликав Явтух.

Степан прокинувся, узяв в руки батіг та віжки, цмокнув, і коні рушили поволі з гори над берег ріки. Тут стояв на припоні великий пором. Недалеко під шатром спав перевізник.

— А ну-ко, козаче, перевези нас на той бік Дніпра, — гукав Явтух.

Під шатром перевізник замурмотів, а далі виліз і став протирати очі та голосно позіхати:

— Яка чортова мама шляє вами так рано? Не дасте людині переслатися.

— Погано, козаче; коли ти божу днину від чортової мами починаєш, замість перехреститися як слід — погано!

Коли б ти не був перевізником, я би тебе не чіпав, а так вибачай, обрали тебе грибом, дак полізь у кобелю, будь ласка, а на добрих людей не гримай. Нам теж не хотілося рано вставати та годі.

Козак видивився на Явтуха, не знаючи, що казати.

Він швидше надіявся, що Явтух почне лаятись, а може, й до чуба прискочить, а той прочитав йому проповідь не гірш попа у церкві.

Явтух підійшов до перевізника і заплатив за перевіз.

Відтак Степан заїхав возом на пором. Коні зразу лякались йти, форкали, стригли вухами і нюхали поперед себе, а далі пішли. На поромі задудоніло.

Перевізник прикликав ще своїх двох помічників.

Узялись за довгі жердки і стали помалу відбивати пором від берега. Вода була рвуча, і пігнала пором скосом насеред ріки. Пором колихався. Перевізник стояв при кермі і командував своїм помічникам, в котрий бік брати. Пором приплив до другого берега і вдарив об нього. Відтак трохи відскочив. Один помічник вискочив на берег, притягнув пором до берега вимощеного дошками і прив’язав линвою до палі.

Степан виїхав на берег.

— Здорові будьте, добрі люди, — гукав Явтух, сідаючи на віз, — не згадуйте нас лихим словом!

— Щаслива вам дорога. Боже провадь!

Тепер виїхали на берег і дали трохи коням віддихнути.

Перед їх очима простягався широкий безкраїй правобережний степ.

— Ти, Семене, сідай на свого коня і їдь передом і дорогу показуй.

Семенові не хотілося злазити з воза, де добре було куняти, та мусив. Він скочив на коня. Степан замахнув батогом і трійка рушила з місця посеред високої степової трави, з якої сипалась густо роса. У степу було свіжо.

Усюди розходився запашний запах степового цвіту. Явтух сидів біля погонича і курив люльку. Хлопці сиділи плечима до нього і розглядалися по безкраїм степу.

— Я вже не раз туди їхав, — каже Андрій, — а таки не потрапив би на слід.

— У степу можна зі шляху збитися, — каже Івась. — Дядько, який досвідчений козак, а збився з дороги серед густого туману. Та він казав, що то не через туман поблудив, а через нечисту силу, що поглузувала над ним.

— А ти як кажеш? — питає Явтух. — Чи туман, чи нечиста сила?

— Звідкіля мені це знати?

— Як звідкіля? Вчений народ, усе знаєте із сих книжок, наш брат на те сліпий, що у тих закарлючках виведено.

— Ми не знаємо, — відповів Андрій.

— Ти, Андрійку, не крути, не закривай перед нами сліпими правди Божої, вона не тільки про вас вчених у божих книжках написана. Я спитаю тебе так просто: є на світі чорт чи нема? Ну, кажи!

— Я чорта зроду не бачив.

— Не бачив? От і штука. Ти не бачив, бо ти ще дітвак, та й гріхів на твоїй душі нема великих, хіба що товариша у школі за чуба смикнув, а є такі люди, що й бачили чортяку і то не одного, а цілий чортовий курінь. Еге ж! Сліпий сонця не бачить, а воно таки є і другі його бачать, ось юно як. Коли є Господь-Бог на небесах, то мусить бути і чортяка у пеклі.

— Та ми, дядьку, не в пеклі, то й не знаємо.

— Бе-бе-бе, ти не мудруй, ось як я від старих людей чував. Чортяка у пеклі свою січ має, то правда. Його посилає Люципер, що є у них кошовий, на землю людям пакостити, та на гріх наводити. А Господь небесний сотворив таку птицю, півня, що своїм голосом чортяку проганяє.

— А ти, дядьку, бачив коли-небудь чорта?

— А коли б не бачив, то й не говорив би. Я не люблю брехати.

— Та розкажи ж нам, будь ласка, дядьку, як ти чорта бачив? — просили хлопці.

Явтух мовчав, покурюючи люльку.

— Ге-ге-ге! Слухав би, а відтак, як ніч настане, то мурашки підуть поза спину, та й лякатись будеш.

— А ти таки, дядьку, не церемонься та скажи, як ти чорта бачив.

— А ось як: пішов з товаришами на лови. Пішли у степ, аж дрохва зірвалась. Ну, велике діло дрохва, звичайно птиця, так як і журавель або ворона. Піймаємо, кажу, так піймаємо. Зайшли довкруги,

1 ... 110 111 112 ... 150
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На уходах», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На уходах"