Кассандра Клер - Місто кісток

– Корисна штука, – з повагою сказав Саймон.

– До речі, щодо вчорашнього…

Він виставив вперед руку:

– Не треба про це говорити. Принаймні, я цього не хочу.

– Можна я тільки одну річ скажу? – швидко промовила Клері. – Коли ти вчора зізнався, що любиш мене, ти очікував почути зовсім інші слова.

– Так. Я завжди сподівався, що у відповідь на моє «Я тебе люблю» почую «Я знаю» – як Лея сказала Хану в «Поверненні Джедая».

– Це трохи дивно! – вирвалося у Клері.

Саймон метнув на неї злий погляд.

– Пробач! – спохопилася вона. – Зрозумій, Саймоне, я…

– Ні, це ти зрозумій! Подивись на мене і побач мене, врешті-решт. Ти можеш це зробити?

Вона подивилася на нього. Подивилася в його темні очі зі світлим обідком по краях, оглянула трохи асиметричні брови, довгі вії, темне волосся, усміхнені губи, довгі пальці на руках. Саймон став частиною самої Клері. Якщо говорити відверто, дівчина направду не здогадувалася про його любов… А може, вона просто не знала, що з цим робити?

– Дивитися крізь захисні чари дрібниць легко. А побачити людину дуже непросто, – зітхнула Клері.

– Кожен бачить те, що хоче, – тихо відповів він.

– Тільки не Джейс, – Клері мимоволі згадалися його ясні безпристрасні очі.

– Він бачить навіть більше, ніж інші.

Клері насупилася:

– Що ти…

– Все добре, – раптово пролунав ззаду голос Джейса. Клері квапливо озирнулася. – Ми перевірили будинок з усіх чотирьох сторін: нічого. Дуже низький рівень сигналу. Максимум можемо напоротися на Зречених, хоча вони навряд чи стануть смикатися, якщо ми не зайдемо в квартиру.

– А якщо все-таки наважаться, – усмішка Ізабель блиснула, як її смертоносний батіг, – то ми на них чекатимемо.

Алек витягнув з фургона важку сумку:

– Вперед! Порвемо демонів на клапті!

Джейс з підозрою глянув на нього:

– У тебе все добре?

– Так. – Алек змінив лук і стріли на рунку, з якої у відповідь на непомітний рух пальців викидалися два леза. – Ось так краще.

Ізабель стурбовано подивилася на брата:

– А як же лук?..

– Я знаю, що роблю, Ізабель, – обірвав її Алек.

Лук залишився на сидінні і виблискував на сонці. Саймон потягнувся до нього, але відразу відсмикнув руку: повз пройшли кілька жінок з колясками. Сміючись і базікаючи одна з одною, вони прямували в бік парку і за своїми розмовами абсолютно не помітили біля фургона озброєних до зубів підлітків.

– А чому я вас бачу? – дивувався Саймон. – Що сталося з вашими захисними чарами?

– Ти став нас бачити, – відгукнувся Джейс, – бо дивишся на нас усвідомлено.

– Ну, так, – пробурмотів Саймон, – мабуть.

Спочатку він не хотів залишатися біля фургона, але Джейс дипломатично підкреслив, що хтось має чекати в автомобілі із заведеним двигуном.

– Сонячне світло вбиває демонів, проте воно абсолютно нешкідливе для Зречених. А раптом вони поженуться за нами? А раптом двигун не заведеться одразу?

Клері підійшла до входу в будинок і обернулася. Саймон всівся на водійське крісло і, задерши довгі ноги на панель приладів, став переглядати диски Еріка. Вона полегшено зітхнула: принаймні Саймон у безпеці.

Щойно вона зайшла до під’їзду, в ніс ударив важкий запах, що нагадував сморід тухлих яєць, гнилого м’яса і викинутих на берег водоростей. Ізабель зморщила носа, обличчя Алека набуло зеленуватого відтінку, зате Джейс крокував із таким виглядом, ніби в повітрі витав вишуканий аромат.

– Тут були демони, – промовив він з холодним захопленням. – Причому недавно.

– А раптом вони ще не… – захвилювалася Клері.

– Ні, – Джейс похитав головою. – Інакше ми б засікли їх. Тихо! – Він кивнув головою в бік квартири Доротеї. З-під щільно замкнених дверей не пробивалося ані промінчика світла. – Якщо Конклав виявить, що до неї ходять демони, вона буде змушена відповісти на багато запитань.

– Нашій затії в Конклаві теж не зрадіють, – вставила Ізабель. – А в результаті Доротеї це швидше зійде з рук.

– Якщо ми таки добудемо Чашу, нам нічого не скажуть. – Алек швидко роззирнувся. Його голубі очі відзначили і великий вестибюль, і гвинтові сходи на другий поверх, і плями на стінах. – Особливо якщо при цьому ми вб’ємо кількох Зречених.

Ізабель відкинула з обличчя вологе пасмо волосся.

– Ну, і чого ти чекаєш? – похмуро поцікавилася вона у Клері.

Та мимоволі глянула на Джейса. Він посміхнувся кутиком рота і подивився на неї, немов кажучи: «Вперед!»