Микола Хвильовий - Санаторійна зона

систему, – писала, між іншим, у своєму щоденникові хвора. – Навіть Унікум і психопат – і ті почувають потребу висловити свою незадоволеність. «Знову лікарський смотр?» – говорить Унікум. «Тнову лікаткий тмот», – подає дідок. – І тоді ж вияснялося: це просто комедія! Головний лікар запише зарані, кого треба виписати, а консиліум лікарів просто так, для блізіру. В цім певні і Унікум, і психопат, і інші. І вони перекидаються отруйними фразами. Як же, мовляв, відсіля треба зробити висновок: залицяйся до головного лікаря. Відсіля, безперечно, і так званий протекціонізм. І Унікум певна, що тут мусить все змішатися: і партійні, і безпартійні, і анархи, і радбури, і комбури. А коли змішається, тоді виясниться: нас давить протекціонізм, ми загрузли в протекціонізмі. І тому завтра треба обов’язково побачити головного лікаря й зробити йому «глазки». – «Але що ж буде робити другий пол?» – питав психопат. «Це залежить від його таланту, – ядовито кидала Унікум і продовжувала, вивертаючи гладкий торс: – А завтра не головний лікар, а прийдуть черевички з Губздраву. Подивляться вони на санаторій, покуштують мороженого, покрутять носом і скажуть: «Нам ця санаторія не подобається. Значить, ми поїдемо в Крим. Будь ласка, передайте цю записку секретарю Губздрава». І улетить. Тоді санаторій, коли він не дурень, мусить зробити так: написати записку і до першої записки, приложивши цю записку, приложити й камінь, що ним чистять нігті, який теж залишили черевички. А в записці оце: «Посилаємо секретарю Губздрава манікюрний камінь і записку, яку залишили черевички. Просимо від себе послати її в Крим. Гадаємо, що це для держави не буде накладно, бо одна людина все одно багато не з’їсть». Оце і все. І це буде сучасна притча про камінь для нігтів, про секретаря Губздрава і про черевички, які поїхали в Крим». – «Буде, – кричить хтось зі своєї койки. – Чи не в Карно ти навчилася так язвити?» – «У нього, друже, у нього! – відповіла Унікум. – Воно-то так, та…» – «Чого ж ти не договорюєш? – каже Майя. – Я за тебе договорю. Воно-то так, та треба тобі, Унікум, не забувати й тієї байки, де говориться: «чєм кумушек считать…» Ну, словом, ти знаєш!» – І тоді вияснилося, що Майя – хамка. Унікум підбігла до неї і дробила: «Я не розумію, що ти із себе корчиш! В тебе, мабуть, ущекнене самолюбство? Да?… Кажи!» Майя не відповідала і виходила з палати». (Приміт. авт.)

51

[li]Ель-Харам Кааба – найсвященніша реліквія мусульман, міститься у храмі Кааба (Мекка).

52

[lii] Ванільний лікер, кофейний лікер, чайний лікер (фр.).

53

[liii] Друкувалася тільки у т. II «Творів» 1928 і 1929 рр. Подаємо за останнім виданням.

54

[liv]Кочубей Марія – дочка полтавського полковника Василя Кочубея, в яку, ще юну, був закоханий старіючий гетьман Іван Мазепа. Згодом одружена з сином ніжинського полковника Степана Забіли. Любов Мазепи до Марії певним чином сприяла появі доносу Кочубея та Іскри про зрадливі заміри гетьмана Мазепи Петрові І.

55

[lv]«Пісня про Нібелунгів» – найдавніший німецький героїчний епос (датується прибл. 1200 р.), у якому використані історичні перекази про знищення гунами держави бургундів (нібелунгів), подвиги і смерть лицаря Зігфріда та криваву помсту його дружини Кримхільди за його вбивство.

56

[lvi] Ті, що йдуть на смерть, вітають тебе! (лат.)

57

[lvii]Епікурейці – послідовники вчення давньогрецького філософа Епікура (341–270 до н. е.), за яким жити треба самітником, щоб уникнути страждань, досягти тілесного здоров’я і стану повної безтурботності духу. За Епікуром, пізнання природних законів звільняє від страху смерті, забобонності та й релігійних марновірств загалом.

58

[lviii] Повість надрукована вперше у журналі «Літературний ярмарок» (1929. – № 7), згодом у томі III «Творів» (1930). Подаємо за останнім прижиттєвим виданням.

59

[lix]«Хуліо Хуреніто» і «Любов Жанни Ней» – романи російського письменника Іллі Еренбурга (1891–1967), який на той час перебував у еміграції. Перший із названих творів (повна його назва – «Надзвичайні пригоди Хуліо Хуреніто та його учнів») був популярний у пореволюційні роки завдяки схвальній рецензії М. Бухаріна.

60

[lx]РСІ – робітничо-селянська інспекція; Ка-Ка – Контрольна Комісія КП(б).

61

[lxi]«Друг дітей», «Повітрофлот», «Доброхім» – добровільні громадські організації, до яких входили радянські службовці, що об’єднувалися для опіки над безпритульними дітьми, сприяли розвиткові авіації та добривно-хімічної промисловості.

62

[lxii] Ви любите квіти? (фр.)

63

[lxiii] Але ж як, пані! (фр.)

64

[lxiv] На все добре, пані! (фр.)

65

[lxv] Так, так, мамо! (фр.)

66

[lxvi] Фр. вигук.

67

[lxvii] Слідами апостолів, тобто пішки (лат., жарт.).

68

[lxviii] У повному складі (лат.).

69

[lxix] Єпископ у країнах невірних – тобто нехристиянських, без почестей і прибутків (лат.).

70

[lxx] Послухайте! (фр.)

71

[lxxi] Із задоволенням, пані (фр.).

72

[lxxii]Іона Вочревісущий – псевдонім відомого на той час одіозного публіциста і фейлетоніста газети ВУЦВК «Вісті» Миколи Новицького.

73

[lxxiii] Єдиний раз перша частина роману вийшла друком у журналі «Вапліте» (1927. – № 5), другу ж частину в наступному числі журналу цензура конфіскувала і повністю знищила.

Подаємо за виданням Хвильовий М. Твори: у 2 т. – Т. 2. – К.: Дніпро, 1990.

74

[lxxiv] Порода мисливських собак.

75

[lxxv] Спирт аміачний каустичний для бідних (лат., іронічне).

76

[lxxvi] Давайте зміряю ваш пульс! (фр.)

77

[lxxvii]Потебня Олександр (1835–1891) – український і російський філолог, основоположник психологічного напряму у вітчизняному мовознавстві.

78

[lxxviii]Прованс – курортна провінція Франції на південному узбережжі Середземного моря, де зародилась провансальська література.

79

[lxxix] Мій друже (фр.).

80

[lxxx] Як зле бути погано вихованим (фр.).

81

[lxxxi]Жансемен Жан (Жансемон Жаку; 1798–1864), Обанель Теодор (1829–1886) – провансальські поети.

82

[lxxxii] Нічого… Не завжди побачиш такого хворого, як ви (фр.).

83

[lxxxiii] Тут у розумінні