Рейчел Меддоу - Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу

черговий виверт, щоб вивести на хибний слід. Нема про що серйозно хвилюватися, — пояснив Мішель професор Нью-Йоркського університету Марк Галеотті. — Якби [техаські сепаратисти] не були водночас галасливими і не хотіли догодити Москві, то сумніваюся, що щось із того було б. Це просто ще один випадок використання у своїх інтересах «корисних ідіотів», які самі про себе заявляють».

Можливо, спочатку так і було, але настали інші часи — момент, коли у Владіміра Путіна зростали нагальні (і все більш ворожі) геополітичні вимоги і коли його розумні апаратники почали усвідомлювати силу певних нових інструментів, які опинилися в їхній волі. Твіти «Вільного Техасу» були першими маленькими отворами, через які можна кинути поглядом на дуже дивне майбутнє, яке не за горами. Побачити, як і де це майбутнє планувалося — побачити, як диваків, озлоблених і скандалістів можна перетворити на зброю для нових цілей, — і все, що вам треба зробити, це піймати того березневого дня біля ґанку «Холідей інн» у Санкт-Петербурзі таксі і проїхати десять миль на північ, до приземкуватої чотириповерхової офісної будівлі по вулиці Савушкіна, 55, штаб-квартири Агентства інтернет-досліджень.

Вікна удень і вночі були запнуті темними, щільними шторами, тож Савушкіна, 55 було загадкою навіть для людей, які жили й працювали поряд — об’єкт безлічі пліток і домислів. Підозрювали, що Агентство інтернет-досліджень працювало цілодобово сім днів на тиждень, але сторонні не знали й половини того, що там відбувалося. Сотні ноутбуків у лабіринтах офісів простоювали всього кілька хвилин на добу. Керівництво Агентства інтернет-досліджень організувало роботу у дві окремі дванадцятигодинні зміни, тобто якщо ви опинялися десь неподалік приблизно перед дев’ятою годиною ранку або перед дев’ятою годиною вечора, то могли побачити незначну кількість особового складу, усім років так із двадцять, які вервечкою заходили й виходили з будинку на Савушкіна, 55. «Вони такі круті, наче з Нью-Йорка, — розповів місцевий житель американському журналісту Адріану Чену. — Дуже модний одяг, дуже круті татуювання».

Багатьох із цих молодих професіоналів залучила в Агентство інтернет-досліджень реклама, яка почала з’являтися ще в 2013-му. «Потрібні інтернет-оператори! Завдання: розміщення коментарів на спеціалізованих вебсайтах, написання тематичних постів, блогів, робота в соціальних мережах. Скріншоти звітів. БЕЗПЛАТНА ЕЛЕКТРИКА!!! Можливе навчання!» Якщо не брати до уваги дивний факт, що в країні, яка плавала в нафті й газі, БЕЗПЛАТНА ЕЛЕКТРИКА на роботі була бонусом, зрозуміло, що охочих працювати в інтернет-дослідженнях не бракувало. Сотні молодих людей, які працювали на Савушкіна, 55, заробляли приблизно по 700 доларів щомісяця, у конвертах, готівкою. Жодної потреби звітувати про них податковим службам. Це справді була досить пристойна плата за роботу з проживанням вигаданого життя за своїм комп’ютером, дванадцять годин на день (два дні робочі, третій вихідний). Зарплатня дорівнювала професорській ставці у місцевому університеті й наближалася до зарплатні журналіста, «озброєного законними фактами, якому завжди світило потрапити або на той світ, або в тюрму, — писав Сем Зелітч в есе для «ПЕН Америка». — На російському ринку праці створення хаосу коштує такі ж гроші, як і висвітлення новин».

Найцікавішим в інтернет-дослідженнях було видумування персонажів, які зможуть коментувати, писати в блогах, публікувати повідомлення, твіти і спілкуватися з людьми в будь-якому куточку світу: європейська ворожка, яка пише про побачення, дієти, магічні кулі й фен-шуй; молода менеджерка нижчої ланки, яка любить жити на халяву, дошкульно коментує останнє оголене селфі Кім Кардаш’ян; спеціаліст з ремонту вінтажних автівок, що живе на Сонячному узбережжі в Центральній Америці; кінокритик із Лос-Анджелеса. «Для них це була можливість жити життям, про яке вони завжди мріяли, вдавати із себе когось так, — розповідала у березні 2015 року Людмила Савчук, яка нещодавно звільнилася з компанії. — Вони можуть бути розкішними лялечками. Можуть бути культуристами. Можуть жити в будь-якій частині земної кулі. В Америці. Можуть жити життям, яким завжди мріяли жити, — в інтернеті».

Якими б не були переваги фантазійної складової роботи, фізичній обстановці на вулиці Савушкіна було далеко до стартапів Кремнієвої долини з настільним футболом, крафтовим пивом і офісними собаками. «Жодного значення не мало, чи ви член команди графічних дизайнерів, чи групи аналізу даних, чи відділу коментаторів, чи відділу блогерів, чи відділу спеціалістів із соціальних мереж, чи відділу швидкого реагування. «Створювалася така атмосфера, щоб люди усвідомлювали: вони роблять щось важливе й секретне», — каже Савчук. «Невесело й суворо», — описав компанію на початку 2015 року журналіст «Гардіан». Агентство з інтернет-досліджень брало участь у постійній, заснованій на швидкому реагуванні, інформаційній війні. Розмови з колегами не схвалювалися. Розмови про роботу з будь-ким за межами будівлі заборонялися. Договір про нерозголошення був першим, що підписував новий співробітник. Спізнилися на роботу — вам уріжуть зарплатню. Не виконали встановлену квоту завдань — вам уріжуть зарплатню. Від співробітників команди соціальних мереж очікувалося, що вони писатимуть п’ять політичних постів, десять неполітичних постів і понад сто п’ятдесят коментарів кожні два дні. Обов’язково.

Теми й наповнення політичних матеріалів визначалися нагорі, щоденно. «Ми приходили, вимикали проксі-сервер, щоб приховати своє справжнє місце розташування, і після цього читали надіслане нам технічне завдання», — пояснював у березні 2015 року «Гардіан» співробітник Агентства інтернет-досліджень. Переважна більшість технічних завдань минулого року, коли агентство лише спиналося на ноги, оберталася навколо України — шляхів виправдання вторгнення Путіна, захоплення Криму і його постійних збройних зусиль зробити те саме з Донбасом. Щоденні завдання закликали до нападок на новий, демократично обраний, проєвропейський, проамериканський, антиросійський уряд у Києві. Про них писали як про фашистів, антисемітів, дітовбивць. Українці, які боролися за свою країну з російськими солдатами, артилерією і танками без розпізнавальних знаків, незмінно називалися «терористами». Що більш шокуючі неправдиві історії про мерзенні злодійства, вчинені українцями проти російських «борців за свободу» на Донбасі, то краще.

У перших числах березня 2015 року, одразу після вбивства критика Путіна Боріса Нємцова, накази з технічними завдання спровокували появу сотень постів і твітів, які вказували пальцем як на вбивцю на Україну. Це не Путін, а київська влада вбила Нємцова! Який у тому всьому взагалі сенс? О, повторюйте за нами, чому ж ні. Розумієте, українці вбивають його, щоб запустити в дію принцип реверсивної психології. Розстріл Нємцова у ніч перед його великим антивоєнним маршем був покликаний підігріти антипутінську опозицію в Росії! Убити лідера, який виступає проти Путіна, — явна змова проти Путіна. «Убивство — чиста провокація. Держава робить усе можливе, щоб спіймати вбивць Нємцова... На виконання цього завдання відправили найкращих спеціалістів [Путіна]». Не було жодного доказу, жодного натяку на додаткові докази, які б підтверджували це беззмістовне твердження. Тобто в такому разі ви просто маєте