Данило Туптало - Житія Святих - Травень, Данило Туптало

ударів в лице постраждав, а я маю олію їсти?" І не сів скуштувати трапези, допоки сіль ту з олією не забрано й иншої не покладено.

Якогось дня брат один прийшов до них і, побачивши розпалений вогонь, сказав до Паламона і Пахомія: "Якщо хтось із вас має віру, хай стане на вугілля це і хай стоїть на ньому, допоки Євангельську Господню молитву (тобто "Отче наш") прочитає". Преподобний Паламон, зрозумівши брата того гординю, заборонив йому, кажучи: "Зупинись, брате, в гордовитій самооцінці своїй і не шукай непотрібного діла, бо зваблюєшся". Той же більше возгордився, зійшов самовільно на гаряче вугілля і стояв, читаючи Євангельську Господню молитву, і не обпалювався, бо, з допусту Божого, диявол, що в погірдливих діє, захищав його від опіків вогню. Зійшов з вогню неушкоджений, ще більше пишаючись думкою про свою святість, і, відходячи від них, ображав їх, кажучи: "Де ваша віра?" Коли ж сидів той погірдливий брат у своїй келії (не дуже далеко від Паламона було перебування його), диявол, бачачи його, що до решти зарозумілістю звабився, перетворився в жінку вродливу, світлим одягом і прикрасами прикрашену, і, прийшовши, постукав у двері келії його. Він же, відчинивши й жінку побачивши, про причину приходу питав. І сказав йому біс в образі жінки: "Позикодавці тягають мене через борги, не маю чим їм віддати, втікаю від них, боячись, щоб не впасти в їхні руки і щоб не скривдили мене. Прошу ж тебе, отче, прийми мене в цю годину до келії своєї, аби я сховалася від тих, що женуться за мною, — до тебе ж наставив мене Бог прийти, щоб я схована була від тих, які шукають за мною". Він же грубістю розуму свого сказане розсудив і ворожого підступу зрозуміти не зміг — прийняв видиму жінку в келію свою. Біс же вклав йому помисли блудні й розпалив його похіттю тілесною — і переможений був нечистим помислом погірдливий той чернець, погодився в серці своєму на гріх. Коли наблизився до жінки, хотівши пристрасть свою задовольнити, і почав гріховне діло, — зразу біс вдарив його об землю і зник. І лежав той на землі довго, наче мертвий, німий і безголосий. Через декілька днів, до тями прийшовши й безумство своє пізнавши, прийшов до святого Паламона, ридаючи і кажучи: "Знай, отче, що я сам у загибелі своїй винний, бо не послухав тебе. Прошу тому твою преподобність, поможи святими молитвами твоїми окаянству моєму, аби не був я до решти знищений бісом". Коли він це зі сльозами йому казав, преподобні ж отці Паламон і Пахомій із милосердя плакали над ним. Раптом збісився чернець той, і побіг з келії, і бігав по горі і пустелі, гнаний бісом. Прибіг же в град, названий Панос, кинувся у піч лазні і згорів там. Те бачивши й чуючи, блаженний Пахомій уважно пильнував серце своє від гордих помислів, у смиренномудрість і лагідність скеровував життя своє, пам'ятаючи слова Господа, який казав: "Навчіться від Мене, бо покірний і смиренний Я серцем".

Гора і пустеля та, в якій вони жили, тернини була сповнена. І, виходячи назбирати дров, Пахомій зранював ноги свої, ходячи босий по терні, також і руки його, терням колені, закривавлювалися. І радісно терпів те, згадуючи цвяхи Владики, якими святі Його руки й ноги до хреста були прибиті. Любив же сам на осібному молитися місці, часто виходив далеко від келії в пустелю і, простерши руки вгору, молився до Бога досить. Одного разу, коли відійшов на немалу від келії відстань і до місця, названого Тавенисіот, зближався, почув у молитві своїй голос, який згори до нього говорив: "Залишайся тут, Пахомію, і зроби на цьому місці монастир: прийде-бо до тебе багато тих, що хочуть спастися. їх же наставиш на добродійне в чернецтві життя за образом і уставом, який зразу ж пошлю тобі". Через такий Божественний голос дивувався блаженний Пахомій. Став перед ним ангел в образі великосхимника й віддав у руки його дощечку, що мала написані устави чернечого постницького життя і правила. Він же з радістю до преподобного старця свого повернувся, розповів йому бачене і чуте. Той же без сумніву вірив, що то діло і влаштування Боже, прославив Господню доброту, що такий для людей образ спасення винайшла. Просив же блаженний Пахомій преподобного Паламона, щоб ішов з ним і подивився на місце те, на якому Божественний був голос і ангельське явлення. Старець же не хотів образити учня, його ж за щирого собі мав у Бозі сина, — пішов з ним туди. І, збудувавши малу на місці тому келію, раділи через Боже відвідання. Тоді через якийсь час сказав старець до Пахомія: "Тому що, о дитино, бачу подаровану тобі від Бога благодать і маєш для багатьох наставником бути на цьому місці, залишайся тут, я ж у свою келію повернуся. Укладімо ж заповіт, щоб не розлучатися зовсім, але відвідувати один одного, допоки живі будемо". І так кожен у своїй келії жив. Приходив же часто блаженний Пахомій до преподобного Паламона, відвідуючи його, благословення ж від нього й отцівське повчання приймаючи. Але невдовзі після того часу Паламон святий розхворівся смертельно від великої повстримности: часом, ївши трохи хліба, не пив води взагалі, часом замість їжі води трохи пив, хліба ніякого не куштуючи. Брати, які приходили відвідати його, просили його і радили, аби принаймні малу якусь відраду зробив тілу своєму у хворобі і скуштував їжі і пиття, щоб до решти не знемогти. Він же відповідав: "Якщо святі мученики Христові одні відрізання частин тіла, инші відтинання голови, инші вогненне палення аж до кінця твердо терпіли Бога ради, в якого ж вірили, то як захочу я мале своє терпіння втратити, яке постановив витерпіти Христа ради". І так справжній постник і повстримник, хоч і в хворобі тілесній, не змінив постництва свого, але до кінця те зберіг — помер на руках улюбленого учня і духовного сина свого Пахомія блаженного і прийшов до насолоди вічних благ, які Христос Господь приготував. Преподобний Пахомій чесне тіло духовного отця свого належному передав похованню, повернувся в Тавенісіоту, у свою келію, і жив з Богом.

Через якийсь час прийшов до нього старший по крові брат Иоан, що шукав його. Відколи-бо прийняв Пахомій святе хрещення, не повертався у дім свій до батьків і родичів своїх, але зразу пішов у пустелю. І шукав брат його Иоан всюди: вже-бо й він прийняв святу віру й охрестився. Бачивши