Жан-Крістоф Гранже - Конґо. Реквієм, Жан-Крістоф Гранже

— Чому ви згадали про нього?

— Ми до цього ще повернемося. Продовжуйте.

— Лікування давало сумнівні результати. Та й більшість часу вона не дотримувалася приписів.

— Як на психіатра, Юссено був не надто проникливим, коли одружувався.

— На що ви натякаєте? Що кохати можна лише цілковито здорових людей?

— Ви добре розумієте, що я маю на увазі. Філіпп мав би здогадатися, що щасливе сімейне життя з Ізабель неможливе.

— Він вірив у неї… — смиренно промовив психіатр. — Людям завжди хочеться вірити…

— Під час нашої першої зустрічі ви сказали, що психічні захворювання невиліковні.

— Так і є. Можна лише сподіватися на певне… поліпшення.

— Тоді чому він мав із нею дітей?

— З тих самих причин: сподівався, що все налагодиться.

— Він вважав, що материнство вилікує її?

— Звісно, ні. Ми психіатри. Нам платять, щоб ми не вірили в подібну маячню… — заперечив Ляссе з дивною злістю, ніби й сам колись давно став жертвою таких переконань. — Ні, він вважав, що їм удвох вдасться створити сім’ю, він…

Чепурун затнувся.

— До чого, врешті-решт, цей допит? — раптом закричав він, схопив зі столу записник і почав нервово крутити його в руках. — Ви збираєтеся розповісти мені, чому приїхали й витягуєте з мене історії людей, яких я не бачив понад десять років?

Ерван хотів уникнути будь-яких пояснень, але почувався не в найсильнішій позиції, а запитань залишалося ще багато. Він відкашлявся й наважився на невеличкий брифінг:

— На момент аварії Ізабель називала себе Еріком Катцом і працювала психотерапевтом у Парижі, вдаючи з себе чоловіка. Вона забрала пацієнтів Юссено. Можна припустити навіть, що вона так чи інакше вважала себе його продовженням. Це вас дивує?

— Ні.

— Як можна залишати таких людей за межами лікувальних закладів?

— Я відмовляюся обговорювати з вами подібні речі, — відрубав Ляссе з колишніми зверхніми нотками в голосі. — Ви зараз піддаєте сумніву ціле століття досліджень, досвіду, психіатричної науки і…

Ерван усміхнувся — він мав чим захищатися:

— До того ж, ми виявили, що Ізабель, яка не прийшла на похорон колишнього чоловіка та дітей, пізніше повернулася на кладовище й викопала їхні тіла.

— Що ви таке кажете?

— Вона витягла з них нутрощі, забальзамувала тіла за рецептами єгипетських танатопрактиків, за допомогою мастил і бинтів. А потім регулярно навідувалася до них у склеп на цвинтарі Ліля.

Психіатр трохи театрально обхопив голову руками.

— Навіщо ви мені це розповідаєте? — він знову пильно глянув на Ервана.

— Коли ви востаннє бачили Ізабель Баррер?

— У двотисячних… під час процесу з їхнього розлучення.

На якусь частку секунди Ляссе завагався, перш ніж відповісти, й Ерван це помітив. Психіатр брехав, і саме в цій брехні крилося те, по що він приїхав.

— Де вона лікувалася на той момент?

— Та… не знаю я.

Ерван раптом здогадався, що сталося: після лікування дружини Юссено в його власній клініці Ляссе приймав її у своєму ЗПП.

— Все ви чудово знаєте, — загорлав він і ляснув долонею по столі, — з тієї простої причини, що ви самі займалися нею, просто тут, в Інституті Шарко!

Ляссе втиснувся в своє крісло й побагрянів. Ерван знайшов невловимий досі зв’язок між схибленою нацисткою і білим нґанґою.

— Це Філіпп попросив мене подбати про неї після розлучення, — нарешті промимрив лікар. — Вона становила небезпеку для дітей.

— Коли жінка опинилася тут?

— У 2003-му.

— Скільки вона тут пробула?

— Здається… років зо три.

Ерван був приголомшений: не дивно, що вся ця тусня перезнайомилася.

— Вона бачилася з Тьєрі Фарабо?

— Звісно, ні!

Ляссе випростався, ніби вкрай обурений. Психіатр таки надто розхвилювався. Збігли кілька секунд — у мовчанці, яку можна було б назвати жалюгідною.

— Я вже вам казав, — почав він знову, вже спокійніше, — Фарабо не контактував з іншими пацієнтами. До того ж, Ізабель не лікувалася разом з небезпечними хворими. Вона весь час залишалися власне в лікарні: там, де ми зараз.

Ще одна брехня. Закручуй гайки.

— Докторе, ми маємо докази, що Ізабель була знайома з Тьєрі Фарабо. І, можливо, з чоловіком, який убивав людей у Парижі минулого вересня.

— Цього бути не може.

— Що раніше ви скажете мені правду, то швидше ми ліквідуємо наслідки.

Ляссе знову зіщулився у своєму кріслі, майже сховався за стосами тек.

— Докторе, — повторив Ерван голосніше. — Рано чи пізно я отримаю інформацію. Дайте мені змогу виграти час, та й ліпше, якщо я дізнаюся про це від вас. Продемонструйте власну добру волю.

— У чому, власне, мене звинувачують?

— Поки ні в чому, але якщо й далі морочитимете мені голову, я можу пришити вам співучасть у вбивствах…

Чоловік розгублено похитав головою:

— У нашій сфері дослідження інколи просуваються дуже швидко. Різні речовини…

— Не ухиляйтеся від теми.

— У цьому й полягає історія. Завдяки лікам Ізабель демонструвала ознаки поліпшення, і я… я врешті-решт узяв її до себе.

Ерван не приховував подиву:

— Вона працювала з вами в Шарко?

— Неофіційно… Але її співпраця давала блискучі результати. Ізабель була талановитим психіатром. Її підхід…

— Саме так вона познайомилася з Фарабо?

— Я не завжди був поряд, — психіатр знов ухилився від прямої відповіді. — Випадок Тьєрі був особливий, і дуже обмежене число співробітників мало право наближатися до нього. Під приводом оглядів, можливо…

Ляссе намагався запудрити йому мізки, та Ерван не зважав. Лікар поводився нерозважливо, надто ризикував. Посприяти зустрічі Баррер і Фарабо означало чиркнути сірником