Джеймс Хедлі Чейз - Я сам поховаю своїх мертвих

вибрав сигару, обрізав кінчик золотим ножиком, запалив її і видихнув клубок диму.

— Із нею, Ніку, непросто, вона ще додасть нам нових проблем.

— Не додасть, — коротко заперечив Інгліш. — Інакше за що я тобі плачу гроші? Це твоя робота — не дати їй створювати нам проблеми.

— А чим, гадаєш, я займався відтоді, як добрався до неї минулої ночі? — трохи гнівно запитав Крейл. — Але вона не хоче й слухати. Упевнена, що Рой мав борги і приходив до тебе по гроші. А ти його прогнав.

Інгліш фиркнув.

— Так, він приходив до мене позичити гроші, але шість місяців тому. То чому Рой застрелився не тоді, а зараз?

— Вона стверджує, що він приходив до тебе позавчора.

— Бреше.

— Рой сказав їй, що ходив до тебе.

— Отже, він їй збрехав.

Крейл задумливо вивчав сигару.

— Це буде складно довести, Ніку. Преса тільки й чекає на щось сенсаційне. Коррін каже, що Рой ходив до тебе просити грошей, ти його вигнав, тож він був змушений піти до колишніх клієнтів і шантажувати їх. Один із них повідомив у поліцію. Ще вона каже, що це ти просив комісара поліції забрати в Роя ліцензію. Через усе це він і застрелився. От і виходить, що у смерті Роя винен ти. Це називається доведення до самогубства.

Інгліш спохмурнів.

— Це Рой їй таке підказав чи вона сама придумала?

— Коррін наполягає, що це все їй розказав Рой, і саме це вона збирається розповісти на дізнанні. А воно за годину, Ніку.

— Так, — Інгліш піднявся та підійшов до вікна. — Коррін недолюблює мене, правда?

— Правда. Стверджує, що ти розбив її життя, і вона збирається відповісти тією ж монетою.

— Дурепа! Чому вона вважає, що цей скандал може чимось мені нашкодити? — задумливо запитав Нік, відвернувшись од вікна. — Хто вклав цю думку в її порожню голову?

Крейл знизав плечима.

— Це не знищить тебе, Ніку, але може нашкодити твоїм планам. Не варто йти проти громадської думки. Люди вважають, що ти багатій. А Коррін каже, що Рой просив лише чотири тисячі, щоб поліпшити свої справи. Для тебе то не гроші. І Коррін може подати цю історію у невигідному для нас світлі.

— Рой хотів десять тисяч без будь-яких пояснень, — сказав Інгліш. — Я вирішив, що пора припиняти цю благодійність. Я хотів показати, що він не може приходити до мене постійно, тільки-но в нього закінчаться гроші. Таким був стиль його життя. Рой навіть не намагався економити. То якого біса я мав утримувати брата і його дружину?

— Згоден, — сказав Крейл, — але то він застрелився, і його жаліють. Це може нашкодити справі з лікарнею, Ніку. Вони тільки й чекають приводу.

— Я знаю, — Інгліш сів за стіл. — Запам’ятай, ситуація така: Рой перевтомився, бізнес розчарував його. Він намагався виправити справи, але це було заважко для нього. Замість того, аби прийти до мене, він спробував дати раду сам, але зламався під тиском обставин і застрелився. Це історія, яку я розказав журналістам, і саме її ти розповіси в суді. Коррін піде з тобою і все підтвердить.

Крейл здивовано подивився на Інгліша.

— Вона цього не зробить. Я говорив з нею, і можу тебе в цьому запевнити. Вона хоче помститися.

— Зробить, — твердо проказав Інгліш. — Якщо ця історія не влаштовує Коррін, я видам журналістам іншу, яка сподобається їй ще менше. Рой мав секретарку, дівчину на ім’я Мері Севіт. Вони були коханцями і збиралися втекти. Щось пішло не так, можливо, у невдахи не вистачало грошей. Тоді він знайшов простий вихід із ситуації — застрелитися. Секретарка прийшла в офіс, знайшла там його мертвим, повернулася додому і повісилася.

Крейл витріщився на нього.

— Повісилася?!

— Еге ж, повісилася. Вранці я їздив до неї, аби поговорити, і сам усе бачив. Про це ніхто не знає, але врешті-решт її знайдуть. Сподіваюся, до того часу слухання закінчиться.

— Тебе там хтось бачив? — тривожно запитав Крейл.

— Так, коли підіймався сходами. Я сказав, що дзвонив у домофон, але ніхто не відчиняв, тож я вирішив, що вона вже поїхала до офісу.

— Ти впевнений, що вони були коханцями?

Інгліш відчинив шухляду, дістав фотографію, яку знайшов у спальні Мері Севіт, і поклав її на стіл. Пачку листів він кинув Крейлу на коліна.

— Тут усі докази. Якщо Коррін вважає, що вона може вилити на мене відро бруду, їй краще подумати ще раз. Скажи їй, нехай зробить усе правильно, інакше листи потраплять у газети.

Крейл переглянув кілька листів і заховав їх у портфель разом зі світлиною.

— Це дуже шокує її, Ніку, — протягнув адвокат серйозним тоном, — вона жити без нього не могла...

Інгліш подивився на співрозмовника важким поглядом.

— Їй не обов’язково знати. Усе в твоїх руках. Переконай Коррін по-іншому, якщо так переймаєшся її почуттями.

— Думаю, їй усе-таки варто показати ці листи, — мовив Крейл. — Хоча мені це й не до вподоби.

— Я завжди можу звернутися до іншого юриста, Семе, — нагадав йому Інгліш.

Крейл знизав округлими плечима.

— Не треба, я зроблю це сам. І не буду таким різким, як ти, Ніку.

— Давай без сентиментів. Рой залишив заповіт?

— Так. Усе переходить Коррін. Наскільки я встиг з’ясувати, там лише борги. Ще є у банку сейф, ключ від нього — у мене. Я не встиг його перевірити, але не варто сподіватися знайти там щось цікаве.

— Опишеш мені його фінансовий стан перед тим, як повідомити Коррін, — попросив Інгліш. — Організуй, щоб у його банківському сейфі знайшовся страховий поліс. Я хочу, аби вона мала кілька сотень баксів на тиждень. Гроші виділю.

Крейл усміхнувся.

— Ну, і хто тепер сентиментальний? — запитав він, піднімаючись.

— Їдь на слухання, — сказав Нік, — і зроби так, аби нашу історію прийняли.

— Приймуть, — кивнув Крейл і попрямував до дверей. — Зателефоную, коли все закінчиться.

З

Щойно Крейл пішов, Лоїс вислизнула з-за столу, підійшла до кабінету Інгліша і постукала у двері. Нік кивнув їй, розглядаючи сигару холодними, задумливими очима.

— Заходь і сідай, — сказав він, знизавши своїми масивними плечима й навалившись на стіл. — Коли ти пішла сьогодні спати?

Лоїс усміхнулася, підсуваючи стілець