Ньютон Майкл - Подорожі душі, Ньютон Майкл

Ми знаємо, що негативну істоту, що відхилилася, можна навчити і приборкати різними способами такими як, наприклад, екзорцизм,— щоб перешкодити їхньому вторгненню в життя людських істот. Одержимих духів можна переконати піти і зрештою повернутися належним чином у духовний світ.

Якщо існує духовний світ, підпорядкований певному порядку, що має духовних Гідів, які піклуються про нас, як може бути допущене існування невлаштованих душ, які виливають негативну енергію на втілені істоти? Одне з пояснень — це те, що ми маємо свободу волі, навіть у смерті. Інша причина може бути в тому, що оскільки ми переживаємо стільки потрясінь у нашому фізичному Всесвіті, то слід очікувати і духовних порушень і відхилень у процесі виходу душ. Розлючені, нещасні душі, які потрапили в пастку своїх помилок, мабуть, є частиною найбільш глобального плану, задуму. Коли ці душі будуть готові, їх візьмуть "за руку" і відведуть геть із астрального плану Землі, супроводять у їхнє споконвічне місце у духовному світі.

Тепер я звернуся до другого, більш масового типу неспокійних душ. Це ті душі, які були залучені до злочинних дій. Нам слід спочатку розібратися, чи вважається душа винною чи невинною, коли вона має відношення до злочинного розуму. Хто відповідальний — розум душі чи людське его, чи вони є одне й те саме? Може статися так, що пацієнт скаже мені: "Я відчуваю, що я одержимий якоюсь внутрішньою силою, яка велить мені робити погані речі". Існують ментально хворі люди, котрими керують протиборчі сили добра і зла, які, як вони вважають, вони не в змозі контролювати.

Після багаторічної роботи із надсвідомим розумом людей, які перебувають під гіпнозом, я дійшов висновку, що людські істоти, які мають п'ять типів почуттів, можуть негативно впливати на душу. Ми висловлюємо наше вічне Я через основні біологічні потреби та різні активуючі обставини навколишнього середовища, які є тимчасовими по відношенню до втіленої душі. Хоча немає якогось прихованого, поганого "Я" всередині нашої людської форми, деякі душі не в повному обсязі асимілювалися. Люди, які перебувають не у гармонії зі своїм тілом, відчувають певну відчуженість від проявів своєї особистості у житті.

Це становище не звільняє душі від необхідності робити все можливе, щоб не залучитись до актів злої волі на Землі. Ми бачимо, це у роботі людської совісті. Важливо, щоб ми розрізняли, що негативно впливає на наш розум, а що ні. Чутний нами "внутрішній голос", який може запропонувати не завдати шкоди собі чи комусь іще, не є ні демонічно-духовною істотою, присутністю чогось чужого нам, ні злісним і зрадницьким Гідом. Негативні сили виходять із нас самих, руйнівні імпульси емоційних розладів, якщо їх ігнорувати, перешкоджають розвитку душі. Ті, хто пройшли у своєму житті через особисту травму, так і не зціливши її, носять у собі насіння свого власного руйнування. Ця туга впливає на душу таким чином, що ми перестаємо сприймати себе як цілісну істоту. Наприклад, погані уподобання, які виникають як наслідок якоїсь особистої травми, болю, перешкоджають здоровим проявам душі та можуть навіть тримати її у полоні у тіла.

Чи не означає високий рівень насильства в сучасному світі, що зараз на Землі зросла, порівняно з минулим, кількість душ, які "йдуть неправильним шляхом"? Окрім іншого, проблема перенаселеності та широке поширення наркотиків та інших хімічних засобів зміни стану свідомості підтверджують цей висновок. З іншого боку, у всьому світі зростає рівень свідомості стосовно людських страждань.

Мої Суб'єкти розповідають мені, що у всіх епохах кривавої історії Землі була велика кількість душ, нездатних чинити опір і успішно протистояти людській жорстокості. Певні душі, чиї тіла мають генетичну схильність до ненормальної хімії мозку, опиняються у особливо ризикованому становищі, якщо потрапляють у несприятливе середовище. Ми можемо спостерігати як діти, серйозно травмовані за умов фізичної та емоційної жорстокості, з якою вони зіштовхуються у сім'ях, ставши дорослими, здійснюють навмисні акти жорстокості без найменшого почуття жалю. Оскільки душі не створені досконалими, їхня природа може бути забруднена в умовах розвитку таких форм життя.

Якщо наші провини особливо серйозні, ми називаємо їх злом. Мої Суб'єкти кажуть мені, що жодна душа спочатку не є злою, хоча вона може надбати такий ярлик у людському житті. Патологічне зло у людських істотах характеризується почуттям особистого безсилля та слабкості, що стимулюється безпорадними жертвами. Хоча душі, які виявляються учасниками справді жорстоких дій, повинні здебільшого вважатися такими, що перебувають на низькому рівні розвитку, незрілість душі не означає, що вона автоматично приваблює або провокує жорстоку поведінку пошкоджених людських істот. Еволюція душ включає перехід від недосконалості до досконалості, і це у своїй основі — процес подолання численних тілесних проблем у процесі їх життя, орієнтованої на виконання завдань. Душі можуть мати схильність до вибору таких умов існування, коли вони систематично уникають хорошої, правильної діяльності або деградують. Таким чином, душі можуть пошкодити свою особистість поганим вибором, неправильними життєвими рішеннями. Проте всі душі будуть змушені звітувати за свою поведінку в тілах, які вони займають.

У наступному розділі ми побачимо, як душам надається можливість разом зі своїм духовним гідом переглянути своє минуле життя перед тим, як вони попрямують до спільноти своїх духовних друзів. Але що трапляється з душами, які, використовуючи своє тіло, завдавали неймовірних страждань іншим людям? Якщо душа не здатна виправити або змінити свої надзвичайно збочені людські потреби в тілі, що належить їй, то як вона зможе звітувати після життя? Тут традиційно виникає питання про потрапляння в рай або в пекло за добрі чи погані вчинки, тому що необхідність звітувати тривалий час була складовою наших релігійних обов'язків.

На стіні мого офісу висить репродукція картини із давньоєгипетської Книги Мертвих "Сцена Суду", на якій зображено міфологічний ритуал смерті, що мав місце понад 7 тисяч років тому. Стародавні єгиптяни культивували ідею смерті та потойбічного існування, тому що в їхньому космічному пантеоні смерть пояснювала життя. На картині видно щойно померлу людину, яка потрапила в місце, розташоване між Землею і царством мертвих. Він стоїть поруч із терезами, і зараз його судитимуть за його минулі справи на Землі. Заправляє всією церемонією бог Анубіс, який ретельно зважує серце людини на одній чаші терезів і страусине перо істини — на іншій. Серце, а не голова, представляло втілення совісті душі людини для стародавніх єгиптян. Це напружений момент. Тут же чудовисько з головою крокодила і з розкритою пащею, готове поглинути серце людини, якщо його погані справи перевищать те, що він зробив у житті. У такому разі існуванню цієї душі настане кінець.

Деякі мої пацієнти висловлювали свою думку щодо цього. Метафізично налаштовані люди схильні стверджувати, що нікому не відмовляється у тому, щоб увійти в духовне царство після життя, незалежно від того, наскільки несприятливою виявилася перевага поганих вчинків людини у минулому житті. Чи вірне це переконання? Чи всім душам дається однакова можливість повернутися у духовний світ, незалежно від діянь, вчинених ними у фізичному тілі?

Відповідаючи на це питання, я повинен спочатку згадати про те, що дуже багато хто в суспільстві переконаний, що різні душі йдуть у різні місця. Сучасна теологія більше не акцентує увагу на ідеї "пекельного полум'я" та "сірки" для грішників. Однак багато релігійних сект вказують на духовне співіснування двох ментальних сфер, або станів, добра та зла. Що стосується "поганих" душ, то є стародавнє філософське висловлювання, що вказує на можливість відчуження від Божественної Сутності як покарання після смерті.

Тибетська Книга Мертвих, джерело релігійних переконань, на тисячі років давніша, ніж Біблія, описує стан свідомості між життями (Бардо) як час, коли "зло, яке ми здійснили, проектує нас у духовну ізоляцію". Якщо люди на Сході вірили в особливе місце для грішників, то чи не є ця ідея подібною до ідеї чистилища на Заході?

Рання християнська доктрина визначала чистилище як перехідний стан тимчасового заслання за незначні гріховні діяння проти людства. Християнське чистилище є місцем спокутування, ізоляції та страждань. Зрештою, після того, як уся негативна карма усунута, цим душам відкривається доступ на небеса. З іншого боку, душі, які чинили смертні гріхи, вкидаються в пекло на віки вічні.

Чи існує пекло, що назавжди відокремлює добрі душі від поганих? Вся моя практична робота з душами моїх Суб'єктів переконала мене в тому, що не існує місця страшних страждань для душ, хіба що таким місцем є сама Земля. Мені розповідали, що всі душі після смерті вирушають у духовний світ, де з ними поводяться з великим терпінням та любов'ю.

Однак я дізнався, що певні душі справді ізолюються у духовному світі, і це відбувається в період їхньої попередньої орієнтації під керівництвом духовних гідів. Вони не проходять той самий шлях активації, що решта душ. Ті з моїх Суб'єктів, які були надто слабкими, щоб подолати людську "спокусу" заподіяти шкоду іншим, повернувшись у духовний світ, вирушали в "заслання". Ці душі не змішувалися, як це зазвичай відбувається, з іншими істотами досить тривалий час.

Я помітив, що ті душі-початківці, які протягом ряду своїх перших життів на Землі пристрастилися до негативної людської діяльності, також повинні зазнати індивідуальної духовної ізоляції. Зрештою їх повертають у їхню початкову духовну групу, щоб закріпити та поглибити процес навчання під пильним контролем старших. Це не покарання, а, швидше, свого роду чистилище, яке призначене для перебудови або реструктурування самосвідомості цих душ.

Оскільки провини можуть відбуватися на Землі в багатьох формах, духовні настанови і тип ізоляції різні для кожної душі. Варіанти підбираються та встановлюються під час попередньої орієнтації після кожного життя душі. Час усамітнення та перевиховання також може змінюватись. У мене були, наприклад, повідомлення про невлаштовані, або душі, що відхилилися, які повернулися на Землю безпосередньо після періоду ізоляції з метою реабілітувати себе якнайшвидше хорошими вчинками.