Френк Херберт - Єретики Дюни

Теґ невимушено поклав довгі руки на підлокітники крісла — поза розслабленого ментата. Чекав. Його постава казала: «Наповни мою свідомість даними».

Тараза на мить зніяковіла. Видовище було імпозантним. Постать Теґа досі залишалася царствено високою, його велику голову увінчувало сиве волосся. Вона знала, що йому бракує чотирьох СР до трьохсот літ. Навіть узявши до уваги те, що СР, стандартний рік, на якісь двадцять годин коротший за так званий примітивний рік, такий вік справляв враження, а досвід Теґа на службі Бене Ґессерит викликав у Тарази повагу. Вона помітила, що Теґ одягнений у ясно-сірий однострій без знаків розрізнення: ретельно скроєні штани й піджак, розстебнута під горлом біла сорочка відкривала покриту глибокими зморшками шию. На поясі зблиснуло золото. Вона розпізнала сяйво сонця башара, отриманого при виході у відставку. Яким же практичним був Теґ! Використав золоту відзнаку як пряжку до пояса. Це її заспокоїло. Теґ зрозуміє її проблему.

— Можу я напитися води? — спитала Тараза. — Подорож була довгою і виснажливою. Останній етап ми здолали на одному з наших транспортників, який слід було замінити п’ятсот літ тому.

Теґ підвівся з крісла, підійшов до стінної панелі та вийняв з шафки за панеллю пляшку охолодженої води і склянку. Поставив їх на низенький столик праворуч від Тарази.

— У мене є меланж, — сказав він.

— Ні, дякую, Майлсе. Маю власний запас.

Теґ сів на місце. Вона зауважила в його рухах скутість. А все ж, зважаючи на його вік, він досі був напрочуд гнучким.

Тараза налила собі пів склянки води й випила одним духом. З вишуканою дбайливістю поставила склянку на бічний столик. Як до нього підступитися? Поведінка Теґа її не ошукала. Він не хотів переривати свій відпочинок. Аналітики Тарази перестерігали її. Вийшовши у відставку, він дуже зацікавився рільництвом. Його розлогі земельні володіння тут, на Лернеї, були по суті дослідницьким садом.

Вона здійняла погляд і відверто до нього придивилася. Квадратні Теґові плечі підкреслювали його вузький стан. Він і досі живе активним життям. Типово Атрідівське довгасте обличчя з рисами, гострими через міцні кістки. Теґ відповів на її погляд своїм, як він робив це завжди, нібито вимагаючи уваги, але готовий вислухати все, що може сказати Мати Настоятелька. Його вузькі губи вигнулися у легкій усмішці, відкриваючи білосніжні рівні зуби.

«Знає, що я почуваюся незручно, — подумала вона. — Прокляття! Він слуга Сестринства, так само, як і я!»

Теґ не підганяв її питаннями. Його поведінка зоставалася бездоганною, дивно відстороненою. Тараза нагадала собі, що це загальна риса ментатів і не слід читати в ній нічого іншого.

Зненацька Теґ підвівся, підійшов до серванта ліворуч від Тарази. Обернувся, схрестив руки на грудях і схилився, дивлячись на неї згори вниз.

Тараза змушена була повернути крісло, аби бачити його обличчя. «Бодай його!» Теґ не збирався полегшувати їй завдання. Усі Превелебні Матері Екзаменаторки зауважували, що Теґа складно було всадовити для розмови. Він волів стояти, тримаючи плечі по-військовому штивно й дивлячись під ноги. Небагато Превелебних Матерів могли дорівнятися до нього зростом — понад два метри. Аналітики погоджувалися, що ця риса була Теґовим способом (ймовірно, несвідомим) заперечувати владу Сестринства над ним. Однак у решті його поведінки цей протест не проявлявся. Теґ завжди був найнадійнішим військовим командиром з усіх, хто колись служив Сестринству.

У мультисуспільному світі, де сили найвищих в’язей, попри простоту позначень, відзначалися складною взаємодією, надійні військові командири цінувалися на вагу меланжу, причому багатократну. У негоціаціях завжди фігурували релігії та спільні спогади про імперські тиранії, але подобу поточному дневі надавали економічні сили, а військову монету приймала будь-яка лічильна машина. Ця монета була на кожних переговорах, і так воно й зоставатиметься, доки необхідність приводитиме в рух торгову систему, — потреба у певних речах (таких, як прянощі чи технопродукти Ікса), потреба в спеціалістах (таких, як ментати чи лікарі-сукійці) і всі інші земні потреби, для яких існували ринки — робочої сили, будівничих, дизайнерів, планувальників форм життя, митців, екзотичних задоволень…

Жодна правова система неспроможна була зв’язати такий складний комплекс у цілість, і цей факт цілком очевидно вказував на чергову необхідність — постійну потребу у впливових арбітрах. Превелебні Матері природним чином перебрали на себе цю роль в економічній мережі, і Майлс Теґ це знав. Знав також, що його знову витягли, як козир у грі. Подобається йому це чи ні, для негоціацій не має значення.

— Ти, схоже, не маєш сім’ї, яка б тебе тут тримала, — сказала Тараза.

Теґ прийняв це мовчки. Так, його дружина вже тридцять вісім літ як померла. Усі його діти виросли і, крім однієї доньки, вилетіли з гнізда. У нього було багато особистих інтересів, але жодних сімейних зобов’язань. Правда.

Тоді Тараза нагадала йому про довгу та вірну службу Сестринству, покликаючись на кілька пам’ятних здобутків. Знала, що похвала матиме на нього невеликий вплив, але так забезпечила собі необхідну відкритість для наступної теми.

— Ти знаєш про свою родинну схожість, — промовила вона.

Теґ схилив голову — на міліметр, не більше.

— Твоя родинна схожість із першим Лето Атрідом, дідом Тирана, справді незвичайна, — продовжила Тараза.

Теґ не подав знаку, що почув чи погодився. Це була лише інформація, щось уже записане в його місткій пам’яті. Знав, що є носієм Атрідівських генів. Бачив портрет Лето І в Домі Капітули. Дивитися на цей портрет було однаково що в дзеркало.

— Ти трохи вищий, — зауважила Тараза.

Теґ далі пильно дивився на неї згори вниз.

— Прокляття, башаре, — промовила Тараза, — ти нарешті спробуєш мені допомогти?

— Це наказ, Мати Настоятелько?

— Ні, не наказ!

Теґ повільно всміхнувся. Те, що Тараза дозволила собі такий вибух перед ним, було промовистим. Не зробила б цього з людиною, яку не вважала б гідною довіри. І, звісно, не дозволила б собі такої емоційної демонстрації з кимось, кого вважала б звичайним підлеглим.

Тараза відкинулася на спинку крісла й усміхнулася йому.

— Гаразд, — заговорила вона. — Ти собі розважився. Патрін казав, що я вкрай тебе роздратую, знову покликавши на службу. Запевняю, що ти критично важливий для наших планів.

— Яких планів, Мати Настоятелько?

— Ми вирощуємо на Гамму гхолу Дункана Айдаго. Йому майже шість років, він готовий для військової освіти.

Теґ округлив очі.

— Це буде для тебе клопітким обов’язком, — сказала Тараза, — але я хочу, щоб ти якомога швидше взяв на себе його вишкіл та охорону.

— Моя схожість із Герцогом Атрідом, — промовив Теґ. — Ви мене використаєте, щоб повернути йому первісну пам’ять.

— Так, через вісім чи десять років.

— Так довго! — Теґ труснув головою. — Чому Гамму?

— Його прана-бінду спадок було змінено Бене Тлейлакс за нашим розпорядженням. Його рефлекси такі ж швидкі, як у всіх, народжених за нашого часу. Гамму… там народився і виріс оригінальний Дункан Айдаго. З огляду на зміни в його клітинному спадку, мусимо максимально наблизити всі інші умови до вихідних.

— Навіщо ви це робите? — Це був тон ментата при сприйнятті даних.

— На Ракісі знайдено дитя,