Дмитро Чорнота - Характерник, Дмитро Чорнота

6

Почувши крик з того боку, де був Лемеш, Северин інстинктивно підхопився і кинувся до коня. Відчуття його не підвели. Він побачив як хтось скочив на коня і помчав за ним, крикнувши перед тим, щоб двоє скакали за ним. Пробігаючи повз те місце, де щойно розвернулись криваві події, Паливода розгледів пораненого татарина і Івана, що був неушкоджений. Заспокоївшись побаченим, він дужче підганяв коня. Переслідування не могло тривати довго. Северин розумів, що не так далеко має бути більший загін ворога. Адже двоє вершників самі далеко не відійшли б. Тому вирішувати потрібно було швидко. 

Татарин мчав щодуху. Від того чи вдасться встигнути до своїх залежало його життя.  У разі, якщо козаки його впіймають, на помилування розраховувати не доводилось. Він черговий раз озирнувся і побачив, що переслідувач потроху відстає, а ще двоє були зовсім далеко. Було схоже на те, що доля йому всміхнулась і цього разу вдасться вирватись з кістлявих рук. Аж тут невідомо звідки перед конем з’явився вовк, який люто на нього кинувся. Кінь від несподіванки і переляку різко кинувся в бік і перекинувся. Татарин злетів з сідла і відлетів далеко в бік. Здійнялась така курява, що перші секунди не можна було нічого розгледіти. До місця поспіли Северин та ще двоє козаків, що їхали позаду. Як не дивно, але татарин залишився цілий і навіть намагався врятуватись втечею на своїх двох. Козаки швидко його наздогнали і зв’язали. А щоб не кричав довелося заткнути рот шматком тканини яку відірвали від його ж одягу. Спочатку полонений ричав і звивався, ніяк не хотів заспокоїтись. Один з козаків кілька разів завдав його ногою.

- Облиш його, - сказав Северин. - Трохи пововтузиться, стомиться і сам заспокоїться. 

Козак демонстративно вийняв з піхов шаблю і показав полоненому. Мовляв, ось що тобі буде, якщо погано поводитимешся.

З татарським конем все було гірше, ніж з його господарем. Спочатку він хотів підвестись, але потім припинив спроби і просто лежав на сухій траві. Северин оглянув його і побачив, що в того зламана нога. За таких обставин допомогти коневі не було змоги, забрати з собою теж. Паливода вирішив не залишати вірну тварину на страшну смерть від вовчих зубів. Постріл міг почути ворог, тому Северин позбавив коня мук шаблею. Незважаючи на те, що козаки постійно жили в умовах війни і багато бачили за своє життя, смерть коня завжди викликала в їхніх серцях жаль і смуток. Навіть якщо це був кінь ворога.

Коли Паливода з двома козаками та полоненим повернулися до гаю, там вже варили юшку зі спійманої риби. А Лемеш ходив довкола і жалкував, що кляті татари розлякали всю рибу. Семен Шкіра підійшов до козаків, що саме зняли полоненого з коня і прив’язували до дерева.

- Ви б йому рота звільнили бо ще задихнеться якщо кров носом піде. Раптом відбив собі щось як падав, - порадив Семен.

Хлопці так і зробили. Татарин був не з лякливих, тому не реагував на кепкування козаків. Проте гордість дала знати про себе:

- Якби не дурний вовк, то все, що ви побачили – це хвіст мого коня.

- Який вовк? Мабуть, таки добре гепнувся головою, - засміялись козаки. 

Вони залишили полоненого самого і пішли до казана, в якому вода потихеньку починала парувати. Охочі підходили до Івана і він розказував історію лову риби та татарина. З кожною розповіддю історія набувала все більш неймовірних відтінків. Але ніхто не перебивав розповідача бо всі знали його натуру. Він не стільки брехав, скільки перебільшував дійсність. Причому чим далі, тим більше. Однак те, що після такої пригоди Лемеш примудрився спіймати ще біля десятка різної риби було чистою правдою.

Пообідавши Северин підійшов до полоненого. Той, здавалося, був повний рішучості. Перший переляк пройшов і татарин вирішив мовчати до останнього. Северин був спокійний і врівноважений.

- Нам треба дещо знати, - дипломатично почав він. - Ти нам повинен розказати.

- Я нічого не знаю. З основним загоном розійшлися в степу. Всього нас було двадцятеро. Про зустріч не домовлялись, - відрізав полонений

- Як тебе звати?

- Азат, - здивований спокійним тоном допитувача, зізнався татарин.

- Так от, Азат. Я вірю, що твого коня злякав вовк. Я знаю, що за інших обставин ти б устиг втекти. І тому, що я це знав, той вовк там і з'явився. Ніяк не можна було тебе відпускати. Тому я вдався до таких заходів. Розумієш?

Азат мовчав.

- Діло твоє. Але зрозумій, що мені просто необхідні твої відповіді на мої питання. Тому я знову буду вдаватись до всіх можливих заходів.

- Характерник! Урус шайтан! - задихаючись почав бурмотіти Азат.

- Розказуй! Де зараз находяться ваші загони? Де основний? Де інші? Які плани і цілі вашого походу? Розказуй Азате. 

Азат стільки дивовижних історій чув про характерників, що зустрічалися серед козаків. Багато історій про них розказували бувалі воїни орди. Бувши малим, Азат з захопленням слухав історії старших про походи в Дикий Степ і битви з козаками. Бували і історії, які відрізнялися від основної маси. Це були історії за участю урус-шайтанів. Ці воїни серед козаків навіювали страх на ординців і тільки найсміливішим вдавалося вижити після зустрічі з такою людиною. Подейкували, що вони можуть перекинутись на звіра, пливти човном по землі як по воді, замаскувати загін козаків на деревний гай та багато іншого.

Азат згадував все це і активно розмірковував над тим, як йому далі бути і що його чекає в томі чи іншому випадку. Северин сидів перед ним на траві і, здавалось, уважно спостерігав за думками Азата. В ту хвилину, коли полонений саме подумав про те, що не варто здаватись і тим більше про щось розповідати, до Северина не відомо звідки підійшов неймовірного розміру сірий вовк. Спочатку тварина покірно підійшла до козака. Той погладив сірого і почав чухати за вухом і спину. Вовк задоволено мружив жовті очі. Раптово сірий показав зуби і кинувся до Азата. Попри страх та інстинкт самозбереження, полонений не міг нічого вдіяти зі своїм тілом. Навіть виставить руку під ікла хижака не видалось можливим. Проте вовк не вчепився в горло татарину, як той очікував. А зупинив свою морду в сантиметрах від Азата так різко, наче був прикутий ланцюгом. Незважаючи на близькість розташування козацького табору, ніхто навіть голову не повернув в його бік. Хоча самому Азату здавалось, що вовк видавав звуки такої сили, що в самому Перекопі їх мали б почути.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍