Анна Харламова - Французький акцент, Анна Харламова

Глава 9

   З думок мене вивів голос Адель і її сміх, який вона дарувала персонально Тео. Вона простягнула руку і торкнулася його щоки, але він перехопив її, і поглядом дав зрозуміти, що так не варто робити.
   Це була моя невеличка перемога. Проте, її це не зупинило, вона пів вечора гомоніла та лізла до Тео і я не помітила, як п’ю вже третій келих вина. Стефан теж не відставав від Адель, тільки його ціллю була – я. Він фліртував, зваблював мене компліментами та весь час натякав, що його будинок у Парижі – чекає на моє - «так!».
   Марсель дивився на мене і посміхався, наче кажучи мені своїм поглядом, – «Я знаю правду. Тео та ти…».
   Чесно кажучи, я втомилась від надмірної уваги Стефана і дивитися на те, як Адель тягнеться до Тео, особливо після декількох келихів вина. Тим паче, ця дівуля майже не їла, вона ж в нас дивиться за фігурою, не те, що я. Після довгих спроб захопити Тео в обійми, їй все-таки це вдалося. Поклавши голову йому на груди, вона щось незрозуміле белькотіла. От тобі і красуня у всій красі. Проте, мене це бісило, і я не стримавшись, перепросила та поспішила у будинок. Увійшовши до кухні, я кипіла від ревнощів та злості. Я злилась на себе. Мені не слід ревнувати, я не маю на це прав. Але ж серце не знає правил, воно не питає дозволу – воно просто закохалося в Тео.
   Можливо, я і подобаюсь Тео, але він, все ж таки, дозволяє цій красуні вішатись йому на шию.
   Спершись долонями об стіл, я нахилила голову. На що я розраховувала? Тео мене попереджав, що він не хоче відносин… і видно це стосувалося конкретно моєї персони, а я наївна гадала, що усіх жінок. Він не хоче серйозних стосунків, а з Адель можна просто… просто… «перепихнутись».
І це говорю я? Я не впізнаю саму себе. Це просто жесть.
   Я закохана ідіотка. Ідіотка.
   Відчувши, як сльози підступають до очей, я вдихнула і видихнула… Знову повільно вдихнула і видихнула… Мої плечі піднялись та опустились… Знову піднялись і… руки Тео? Я затремтіла під теплом його сильних рук. Хотіла повернутись до нього, але просто не змогла. Я уявила, як повернусь і його блакитні очі будуть дивитися на мене з жалем… я не витримаю цього.
   — Що з тобою, Сhérie? — Тепло його дихання торкнулося моєї шиї.
   — З чого ти взяв, що щось не так? — Я так і стояла до нього спиною, доки його руки стискали мої плечі.
   — Я бачу… бачу, що ти сумна… Я чимось тебе образив?
   — Ні, що ти… Ні.
   — То чому ти на мене навіть не дивишся, Лорен? — Моє ім’я з його вуст,… цей теплий акцент та літера «Р», змусили мене ще дужче жаліти себе. Я уявила, як він займається зі мною коханням і промовляє моє ім’я, палко цілуючи. Проте… цього ніколи не буде.
   — Що ти вигадуєш? — Начепивши посмішку, я повернулась в його руках і подивилася прямісінько в його блакитні очі. Те, що я в них побачила ніяк не називалося жалем,… це було щось інше… я б назвала це бажанням. — Ось бачиш… я дивлюсь на тебе. — Засміялась я, але було чути, що це фальшиво.
   — Бачу,… але ще бачу, що ти ображена на мене…І ще, що ти ревнуєш…
   Мене кинуло в жар від його слів.
   — Що?! Тео, ти щось плутаєш. — Я б хотіла втекти, але куди? Позаду мене тумбочка,… я в пастці.
   — Твої очі говорять інакше. Тобі не потрібно ревнувати мене до Адель,… і ні до будь-кого іншого. — Тео посміхнувся і на його щоці з’явилась фірмова ямочка.
   — Що ти вигадуєш?! Я не ревную. — Я так це намагалася правдоподібно довести йому, що сама себе виказувала.
   — Ну хоча б трішки… поревнуй мене.
   — То ти говориш, щоб я не ревнувала, то навпаки! Ти сам знаєш чого хочеш? — Закипіла я, не відриваючи від нього погляду.
   — Я хочу, щоб ти ревнувала мене, але водночас хочу, щоб ти знала, що мені байдуже до інших і що сенсу ревнувати мене нема, бо я дурію від тебе. Я до болю хочу вп’ятись в твої губи і нарешті пізнати тебе на смак. От чого я хочу. — Притягнувши мене до себе, Тео торкнувся своїми губами моїх, і я застогнала голосніше ніж було можна. Але саме такою була моя реакція на цього чоловіка і я не хотіла цього приховувати.
   Його губи обережно торкались мене, смакували мною, доки його руки блукали моєю спиною,… попереком,… іноді сідницями. Я відповідала так ніжно, як і він мене цілував, але я добре знала, що обоє бажаємо більшого,… особливо чітко – мені давав про це знати його член, який впирався об моє стегно. Я ще раз застогнала, обвиваючи його шию руками, та пестячи потилицю пальчиками. В цей момент, Тео злетів з котушок. Підхопивши мене під сідниці, він посадив мене на тумбочку, і розсунувши мої ніжки, уперся ерегованим членом об мій трикутничок. Притягуючи його до себе ще ближче, я стогнала все голосніше, по мірі того, як його губи уміло захоплювали простір. Його язик розтулив мої губи і ось він справжній, нестримно-гарячий, солодко-пряний французький поцілунок. Ми кохалися, так, так… кохалися язиками, губами,… ротом… Як спраглий дорвався до води, так і ми з Тео одне до одного. Ми поїдали одне одного, смакували та шаленіли. Ми цілувались так ненаситно, що це балансувало між задоволенням та болем… Солодким, тягучим болем. Його язик дражнив, захоплював і брав мій в полон. Тео брав в полон мене, хоча я була здобиччю, яка не намагалась пручатись, я готова була віддати все і навіть більше.
   Тео застогнав і потягнув зубами за мою нижню губу, а потім наче хотів залікувати її, пестячи гарячим язиком, і знову пірнаючи ним у мій рот. Я не знала, що поцілунки можуть бути такими,… шаленими,… пристрасними і дикими. Голод, справжній – голод.
   — Лорен… — Тео важко дихав, дивлячись на мене. Потім знову легкий цілунок,… знову і знову… — Я не помилявся…
   — Ти про що?... — Я поцілувала його ніжно, але він встиг прослизнути своїм язиком в мій рот і на довгі кілька хвилин забрати мене з цього світу.
   Широка посмішка і ямочка були подаровані мені, коли він промовив:
   — Я не помилявся, твій французький поцілунок – дивовижний, сhérie. Вдарив в голову, як найсмачніше вино Провансу,… і не тільки в голову… Вірніше, не тільки в цю. — Я червоніла від слів, і звичайно від того спекотного цілунку, який і досі блукав моїми венами.
   — Тео… — Я притягнула його до себе, щоб знову поцілувати, але почувши голос Адель, я швидко сповзла з тумби, і поправивши сукню, намагалась приховати зніяковіння.
   — Люблю коли ти розпашіла, сhérie. — І доки не прийшла Адель, Тео все ж таки зробив те, що я не наважилась. Притягнувши мене до себе, він в засос поцілував мене, а я не втримавшись, застогнала в його рот. 
   Відпустивши мене, він широко посміхався, і ця ямочка на його щоці роззброїла мене остаточно. Я і досі відчувала, як мої губи печуть, та насолоджувалася смаком Тео. Цей французький поцілунок я запам’ятаю на все життя, тим паче, якщо він був вперше і востаннє.
   Адель влетіла до кухні і запитала:
   — А що це ви робите?
   — Цілуємося. — Без пауз промовив Тео.
   У Адель очі розширились, немов п’ять центів. Та і я була шокована відповіддю Тео. Ми з Адель дивилися на нього у притул і чекали, що він скаже далі, але цього не сталося. Він посміхнувся, підморгнув мені і вийшов у двері. Я зробила те ж саме. Не хотілося мені залишатися з цією хижачкою наодинці, особливо коли мій настрій такий неперевершений.
   Вийшовши на веранду, я намагалась стримувати свою придуркувату посмішку, але не виходило. Я ніколи не почувалась так добре. Ніколи. Всівшись за столик, я відчувала, як Тео дивиться на мене і від цього я палала.
   Повернувши голову у бік красунчика з ямочкою, я відчула, як жар розливається по венах, як все моє тіло поколює під його голодним поглядом. Він такий пристрасний, такий емоційний і мені кортіло пізнати, який він коханець. Що б він зі мною робив… як би кохав… О, мої думки бачила в його очах. Він наче читав мене… Він просто бажав того, що і я.
   Розуміючи, що не витримую щоб не йорзати на стільці, я перекинула ніжку на ніжку, і узявши келих до рук, зробила ковток вина. Тепер я могла порівняти поцілунок Тео з вином. Він смакував так само пряно,… з нотками Середземного солоного бризу. О, це райський смак.
   Після нашого поцілунку мені було байдуже до Адель і до Стефана, який так і намагався мене спокусити будинком у Парижі. Мені було байдуже на все, окрім нас із Тео. Всі думки блукали поруч з ним і я надзвичайно хотіла повторити те, що було у кухні. Мене ще ніколи так не цілували. Ніколи. Це наче дощ у спеку,… сонце у літній день та чисте повітря. Це мій ковток повітря… на всі груди.
   О, Тео… мій неймовірний француз.
   "Приговоривши" третю пляшку вина, і насолоджуючись пирогом, наші гості трішки розслабившись, відкинулись на стільцях. Стефан розслабився на всі сто і його язик постійно говорив.
   — Тео, а ти розповів Лорен, що ти і вілла це, як дерево та коріння.
   Я подивилася на Стефана, а потім на насупленого Тео, який почав нервувати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно