Олексій Миколайович Толстой - Союз п'яти

— виносили свої покупки незагорнутими в папір. Перекинувши через руку або набивши ними кишені, вони спокійно проходили повз полісмена, аж надто добродушного велетня з квіткою за вухом.

Ігнатій Руф разом з натовпом просунувся в магазин. На прилавках лежали гори матерій, речей, предметів розкоші. Чоловіки й жінки рилися в них, брали те, що їм подобалось, і виходили задоволені. Магазин розкрадали. У Ігнатія Руфа залізною спазмою стиснуло горло. Він важко ступнув до сіроокої дівчини з ніжною посмішкою, в набік надітому капелюшку, і сказав так голосно, що його слова прокотилися під гігантським куполом магазина:

— Добродійко, ви займаєтесь крадіжкою.

Дівчина зараз же кліпнула очима, поправила капелюшок.

— Хіба ви приїжджий? — сказала вона коротко. — Хіба ви не знаєте, що ми вже три місяці беремо все даром?

Руф обвів кривавими очима гомінливий натовп розкрадачів, великі краплі поту виступили в нього на обличчі.

— Божевільні! Місто збожеволіло! Світ збожеволів! — проказав він у нестямі.

XIV

П’ять тисяч суданських негрів — величезних, зубатих, з гранатами за поясом і скорострільними двадцятифунтовими рушницями на плечі, — без опору пройшли від вокзалу до Площі парламенту.

В середині наступаючих колон рухався відкритий білий автомобіль. На замшових подушках сидів Ігнатій Руф у закритому до шиї чорному пальті і в чорному циліндрі. У петельці метляла зів’ялою голівкою біла троянда.

Ігнатій Руф повертав праворуч і ліворуч бліде страшне обличчя, ніби шукаючи запалими очима стривожених юрб народу, щоб знаком руки в білій рукавичці заспокоїти їх. Але прохожі, без подиву, немов бачачи все це у сні, ковзали поглядом по важко крокуючих рядах суданських військ. У місті не було ні страху, ні піднесення, ніхто не вітав політичного перевороту, що відбувався, і не чинив йому опору.

Суданці оточили парламент і залягли на площі перед ним. Ігнатій Руф, стоячи в автомобілі, дивився на дзеркальні вікна великого залу засідань. Горніст, велетень-негр, вийшов перед цепами солдатів на площі і журливо заграв на ріжку сигнал здачі. Тоді з мармурових сходів парламенту збігли кілька чоловік, намагаючись втекти, їх зразу ж арештували. Ігнатій Руф, піднявши руку і помахавши нею, мов ганчіркою, просунув цепи впритул до будинку. Крізь вікно було видно тепер, як у залі на лавах амфітеатру сидять члени парламенту: хто відкинувся в кріслі, хто підперся сонно, на трибуні промовець бурмотів щось із записки, за столом голови на підвищенні дрімав огрядний сивий спікер, поклавши руку на дзвоник.

Ігнатій Руф лютував. Насунув циліндр на очі і коротко, гавкаючи, віддав наказ. Передні цепи суданців підняли важкі рушниці, заграв ріжок, і площа здригнулася від залпу. Дзеркала вкрилися тріщинами, посипались, задзвеніли.

Через десять хвилин парламент було захоплено, депутатів, що начебто з величезним полегшенням сприйняли ці події, одвели в тюрму. Потім Ігнатій Руф з невеликим загоном суданців оточив Білий Дім, увійшов у нього з револьверами в обох руках і сам арештував президента, який з ввічливою посмішкою сказав з цього приводу історичні слова: “Я поступаюся силі”.

Через годину загони мотоциклів і аероплани розкидали по місту повідомлення “Союзу п’яти” про державний переворот. Уся влада в країні переходила до п’яти диктаторів. (Того ж дня і тієї ж години вони з загонами виведених з Африки військ захоплювали міста Нью-Йорк, Чікаго, Філадельфію, Сан-Франціско). Нові парламентські вибори призначались через півроку. В країні було оголошено воєнний стан. Закривались усі ресторани, театри, кіно, було заборонено музику в громадських місцях, а також безцільне гуляння по вулицях. Повідомлення підписав голова “Союзу п’яти” Ігнатій Руф. Переворот був рішучий і суворий.

“Союз п’яти” віднині безроздільно, безконтрольно володів усіма фабриками, заводами, транспортом, торгівлею, військами, поліцією, пресою, всім апаратом влади. Він міг примусити все населення Америки стати догори ногами. З часів стародавніх азіатських імперій світ не бачив такого зосередження політичної і економічної влади.

Над цим дивним світом ночами піднімався розбитий місяць великим, нерівним диском, розірваним чорними тріщинами на сім частин його крижаний спокій був потривожений і спотворений людськими пристрастями. Але він і тепер так само покірливо лив на землю сріблясте світло. Так само нічний прохожий підводив голову і дивився на нього, думаючи про інше. Так самісінько зітхав і припливав до берегів океан. Росла трава, шуміли ліси, народжувались і вмирали інфузорії, молюски, риби, тварини.

І тільки п’ять чоловік на землі ніяк не могли зрозуміти, що в круговороті життя вони п’ятеро, диктатори і володарі, нікому ні на що не потрібні.

XV

В кабінеті скинутого президента спиною до палаючого каміна, розсунувши фалди, щоб гріти зад, стояв Ігнатій Руф. Перед ним сиділи диктатори. Він говорив:

— У перші дні ще можна було помітити щось подібне до страху, але зараз вони нічого не бояться… Оце ваші півзаходи… (Вони, тобто люди, населення). Вони без опору віддали нам свої гроші, вони не чинили опору, коли ми брали владу, вони не хочуть читати моїх декретів, начебто я їх пишу палицею на воді… Але, хай їм чорт, я хотів би краще мати справу з скаженим слоном, ніж із цією божевільною сволотою, яка перестала любити гроші і поважати владу. Що трапилося, я питаю? Вони пережили кілька годин смертельного страху. Все. Ми, правда, вивернули їхні кишені, але після цього вони повинні були ще більше схилятися перед ідеєю концентрованого капіталу…

Один з диктаторів, схожий на старого цвіркуна, спитав:

— Чи впевнені ви, сер, що ми такі багаті, як ми це думаємо, сер?

— Дев’ять десятих світового золота лежить у підземеллях тут, — Руф ударив ногою по килиму, — ключ від цього золота тут, — він ляснув себе по жилетній кишені, — в цьому ніхто не сумнівається.

— Я задоволений вашим поясненням, дякую вам, сер, —