Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Фантастика » Аеліта 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Аеліта" автора Олексій Миколайович Толстой. Жанр книги: Фантастика.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 43
Перейти на сторінку:
плечем металеві двері. Наліг — заскрипівши, вони прочинилися. Гусєв і Лось минули темний вестибюль і зайшли до високої зали. Світло пробивалося в неї через скляну баню. Зала була майже порожня. Кілька перекинутих табуретів, низький стіл з запорошеною чорною скатертиною, на камінній підлозі — розбитий посуд, якась, дивної форми, машина, чи то знаряддя, з дисків, куль і металевої сіті, стояла коло дверей, — все було вкрито шаром пилу.

Курне світло падало на жовтаві, з золотистими іскрами стіни. Вгорі їх оперізувала широка смуга мозаїки. Мабуть, вона зображувала події історії — боротьбу жовтошкірих істот з червоношкірими: морські хвилі, а в них — занурена до пояса постать людини, та сама людина летить між зірками, — картини битв, напад живих звірів, стада чудернацьких тварин, що їх женуть пастухи, сцени побуту, полювання, танців, народження і похорону. Похмурий пояс цієї мозаїки кінчався над дверима зображенням побудови велетенського цирку.

— Дивно, дивно, — повторював Лось, вилізаючи на дивани, щоб краще розгледіти мозаїку, — скрізь повторюється цікавий малюнок голови людини. Розумієте, дуже дивно…

Гусєв тим часом знайшов у стіні ледь помітні двері; вони відчинялися на внутрішні сходи, що вели до широкого склепінчастого коридора, залитого курним світлом.

Уздовж стін і в нішах коридора стояли кам’яні та бронзові фігури, торси, голови, маски, черепки ваз. Оздоблені мармуром і бронзою портали дверей вели звідси до внутрішніх покоїв.

Гусєв почав заглядати в бічні низькі, затхлі, погано освітлені кімнати. В одній був пересохлий басейн, у ньому валявся дохлий павук. У другій — на друзки розбите дзеркало, що було однією із стін, на підлозі — купа зотлілого ганчір’я, перекинуті меблі, в шафах — лахміття.

У третій кімнаті, на узвишші під високим колодязем, звідки падало світло, стояло широке ложе. З нього до половини звисав скелет марсіанина. Скрізь — сліди жорстокої боротьби. В кутку сторчма лежав другий скелет.

Тут серед сміття Гусєв знайшов кілька дрібних речей з важкого карбованого металу, — певно, прикраси, предмети жіночого вжитку, — маленькі жбанчики із кольорового каменю. Він зняв із зотлілої одежі скелета два з’єднаних ланцюжком великих темно-золотистих камені, що наче світилися зсередини…

— Знадобиться, — сказав Гусєв, — Маші подарую…

Лось оглядав скульптуру в коридорі. Серед гостроносих марсіанських голів, зображень морських чудовиськ, розмальованих масок, склеєних ваз, напрочуд схожих обрисом і малюнком на етруські[1] амфори, його увагу привернуло велике погруддя. Воно зображало оголену жінку з скуйовдженим волоссям і лютим асиметричним обличчям. Голову прикрашав золотий зірчастий обруч, над лобом він переходив у тонку параболу,[2] всередині якої містилися дві кульки: рубінова і червонувато-цеглиста. В рисах владного обличчя було щось хвилюючо-знайоме, що випливало з незбагненної пам’яті.

Збоку статуї, в стіні, темніла велика ніша, загороджена ґратами. Лось просунув пальці крізь прути, але ґрати не відхилилися. Він витер сірника і побачив у ніші на зотлілій подушечці золоту маску. Це було зображення вилицюватого людського обличчя із спокійно заплющеними очима. Місяцеподібний рот усміхався. Ніс — гострий, дзьобом. На лобі між бровами — припухлість у формі збільшеного ока бабки. Це була голова, зображена на мозаїці в першій залі.

Лось спалив півкоробки сірників, схвильовано розглядаючи дивовижну маску. Незадовго до того, як відлетіти з Землі, він бачив знімки таких масок, викопаних недавно серед руїн велетенських міст на берегах Нігеру, в тій частині Африки, де передбачають знайти сліди культури таємничої, давно зниклої раси.

Одні з бічних дверей у коридорі було прочинено. Лось увійшов до довгої, дуже високої кімнати з хорами і ґратчастою балюстрадою. Внизу і вгорі — на хорах — стояли плоскі шафи і тягнулися полиці, заставлені маленькими товстими книжечками. Прикрашені тисненням і золотим карбуванням, їхні корінці простерлися одноманітними лініями вздовж сірих стін. У деяких шафах стояли металеві циліндрики, в інших — величезні оправлені в шкіру або дерево книжки. З шаф, з полиць, із темних кутків бібліотеки дивилися кам’яними очима зморщені, лисі голови вчених марсіан. По кімнаті було розставлено кілька глибоких сидінь, кілька ящиків на тонких ніжках з круглим, приставленим збоку екраном.

Затамувавши подих, Лось оглядав цю з запахом тління й плісняви скарбницю, в якій мовчала, закута в книги, мудрість тисячоліть, що пролетіли над Марсом. Він обережно підійшов до полиці і почав розгортати книжки. Папір у них був зеленкуватий, шрифт геометричного окреслення, м’якого коричневого кольору. Одну книжку, де були креслення машин, Лось засунув у кишеню, щоб переглянути на дозвіллі. В металевих циліндрах були жовтуваті, по звуку, від удару нігтем, схожі на кістку, валики, наче валики фонографа,[3] але поверхня у них була гладенька, як скло: один такий валик лежав на ящику з екраном, мабуть, його приготували, щоб зарядити, і кинули в той час, коли гинув будинок.

Потім Лось відчинив чорну шафу, взяв навмання одну оправлену в шкіру, поточену червами, легку розбухлу книгу і рукавом обережно витер з неї куряву. Жовтуваті ветхі аркуші її йшли зверху вниз безперервною, складеною зигзагами смугою. Ці сторінки, що переходили одна в одну, були вкриті кольоровими трикутниками завбільшки з ніготь. Вони бігли зліва направо і в зворотному порядку неправильними лініями, то падаючи, то сплітаючись. Обриси і кольори були різні. Через кілька сторінок між трикутниками з’явилися барвисті кола, теж різної форми і кольору. Трикутники почали складатись у фігури. Сплетіння і переливи барв та форм трикутників, кіл, квадратів, складених фігур перебігали з сторінки на сторінку. І ось у вухах Лосеві поволі залунала ледь вловна, витончена, пречудова музика.

Він закрив книгу і довго стояв, прихилившись до книжкових полиць, схвильований і запаморочений досі незнаними чарами: книга співала.

— Мстиславе Сергійовичу, — лунко рознісся по будинку голос Гусєва, — йдіть-но сюди, швидше.

Лось вийшов у коридор. В кінці його, біля дверей,

1 ... 10 11 12 ... 43
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аеліта», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Аеліта"