Аліна Миколаївна Болото - Твоя Марія... і Кіб

— Це ще нічого не означає, — зауважив Дон. — Управління повідомило, що летиш саме ти?

— Ні! — похмуро відповів Ольгерд.

Вони заглибилися в зарості, й налаштувались на пеленг «Бінго». Стежина виглядала так, ніби нею не ходили вже років з п’ять.

— Але ж станція відповіла? — чи то запитав, чи запевнив Дон, плутаючись у густому чагарнику.

— Автоматика повідомила, що спостерігач на об’єкті.

Ольгерд зі злістю пхнув колючку, яка потрапила під ноги.

— Скільки можна сидіти на об’єкті й на якому, коли, крім «Бінго», на планеті нема нічогісінько вартого уваги?!

— Сам винен, — Дон виплутався нарешті з колючих лап чагарника. — Менше треба було торочити про косморозвідку! Жінки романтику люблять, а ти — прозу…

Що ще розумного сказав би Дон, невідомо, та ліс скінчився, і в обличчя відразу вдарив вітер з піском. Дон опустив забрало гермошлема, Ольгерд, забарився, але зрештою зробив те саме.

— Нічого не видно!

— Пеленгуй «Бінго» — станція десь поруч.

…На станцію вони наткнулися тільки через півгодини, коли вітер несподівано вщух. Дон об щось спіткнувся й мало не впав. Щось виявилося люком основного входу, у той час, як сама станція сховалася під великим піщаним пагорбом. Ольгерд поліз у люк, Дон залишився чекати на поверхні. Над куполом станції висіли рожеві хмарки, але коли Дон хотів наблизитися, щоб їх краще розгледіти, вони миттю помчали геть.

— Нікого немає, — похмуро повідомив Ольгерд, висовуючись із люка. — Що робитимемо?

Дон озирнувся: праворуч чітко вимальовувався конус маяка, ліворуч темнів кар’єр, над лісом стирчали вишки космодрому.

— Спробуй посигналити.

Ольгерд дав кілька спалахів випромінювачем, почекав, повторив ще раз.

З боку кар’єру завиднівся сірий клубок, який наближався так швидко, що незабаром можна було розрізнити миготіння прудких лап і згорнутий бубликом хвіст.

— Собака, — здивовано протягнув Дон.

Ольгерд стояв з випромінювачем напоготові:

— Собаки тут бути не може.

Пес зупинився за кілька метрів від них. Сірий, з рудими плямами дворняга, хвіст бубликом, вуха нашорошені.

— Бобику, ходи сюди, — покликав Дон, — куть-куть, ходи до мене!

Пес обминув їх по великій дузі і зайшов з боку станції: щось йому очевидячки не подобалося.

— Агов, собако!

— Облиш!

Ольгерд знов озирнувся: з боку лісу до них повільно пливла лискуча рожева хмара. Він підвів дуло випромінювача, чи то бажаючи дати ще один спалах, чи стрельнути по хмарах, але не встиг. Пес двома стрибками подолав відстань, яка їх розділяла, і вдарив косморозвідника лапами в груди. Ольгерд поточився і, падаючи, чергою зрізав собаку.

Все сталося раптово: стрибок, удар, спалахи, — й на піску залишились дві чорні вуглинки. Собака зник.

— Оце дива! — тільки й вимовив Дон.

— Мені це не подобається! — заявив Дон.

Над величезною ямою палахкотіла заграва й клубочилися вихори пилу, хоча навколо кар’єру панував повний спокій.

Ольгерд нічого не відповів, тільки нервово погладив ствол випромінювача. Кар’єр заслоняла сіра завіса. То тут, то там її прорізували спалахи блискавок, раз-по-раз із самого дна виростали дивовижні пилові стовпи, які тут-таки й падали, розкидаючи навсібіч клапті туману. Іноді в розривах проглядали силуети мертвих машин, але їх відразу затягало туманом знову.

І раптом все стихло, вляглися пилові смерчі, розтанули й розлетілися рожеві хмари, вітер вщух. Кар’єр постав у всій пишноті машинного звалища. Внизу, біля нерухомої громади транспортера, троє розмірено вгонили лопати в пісок, вивертали важкі грудки й відкидали вбік.

— Бачиш того, крайнього? — спитав Дон з дивним, здавленим смішком.

— Бачу, а що? — Ольгерд насторожено вдивлявся в обличчя.

— Колись цю людину звали Олександром Коновим, це був наш командир на рейсі ТВ 2-16. Він загинув на Араї кілька років тому, тіла так і не знайшли! — Дон розстебнув гермошлем і витер піт з чола.

— А поруч з ним, — хрипко відгукнувся Ольгерд, — Марія, а між ними, я гадаю, той хлопець, що здурів. Арая кепсько жартує! — він підвів випромінювач, але Дон перехопив його руку:

— Стривай!

Ольгерд повернув до нього оскаженіле обличчя:

— Ти повірив у воскресіння з мертвих?! Арая — філія потойбічного світу?!

— Зажди, кажу!

Ольгерд висмикнув руку й пустив чергу над головами тих, що працювали в кар’єрі. Зайнялася і з гуркотом осіла кабіна водія на транспортері. Троє підвели голови й втупилися в косморозвідників.

— Агов, там, унизу! — Ольгерд відкинув шолом. — Хто ви там не є, сходьте-но нагору!

Дівчина тривожно глянула на Алекса.

— Спокійно, Маріє, — крізь зуби процідив той, — гості всього-на-всього лише не вірять власним очам. Ідіть за мною і намагайтеся не робити різких рухів. Кібе, прикрий її!

Олександр повільно рушив схилом нагору.

— До чого ж схожий! — почув Ольгерд бурмотіння Дона в себе за спиною, і палець ледь помітно затремтів.