С. Дж. Кінкейд - Діаболік

Вона задрімала в мене під боком. Якийсь час, перш ніж зісковзнути з її ліжка на власну вбогу постіль, я спостерігала, як її груднина піднімається і опускається. Коли я обміркувала її слова, у шлунку відкрився холодний колодязь. Донія поєднувала в собі стриманість матері й цікавість батька, але вона була добрішою за них обох.

Одного дня вона стане видатною особистістю. Вона здатна зробити те, чого її батько так і не зміг досягти: вибудувати мости між двома фракціями в Сенаті, об’єднати Геліоніку і тих, хто прагне відновлення наукової діяльності... за умови, що вона виживе.

А вона виживе.

Моя рішучість була непохитною.

Я захищатиму її до останнього подиху, і вона виживе.

Я чула цю історію від Сайдонії й вікарія багато разів. Це був один із головних міфів Геліоніки. Давним-давно існувало п’ять планет, що спеціалізувалися винятково на збереженні всієї накопиченої наукової і технологічної мудрості людства на масивних суперкомп’ютерах. Падіння великої наднової зірки в одну мить знищило їх. Це стало знаменною подією для всіх жителів Геліоніки. Для них зірки були засобом, за допомогою якого Живий Космос висловлював свою волю. Інтердикт, — духовний лідер Геліоніки, — оголосив, що руйнація, спричинена надновою зіркою, є божественним діянням.

Імперія зазнала нищівного удару. Тогочасний Імператор закликав до об’єднання доменів заради єдиної мети — хрестового походу Геліоніки. Віруючі систематично знищували сховища наукових і технічних знань. Вивчення природничих наук і математики заборонили, оголосивши це богохульством. Відтоді не було створено жодної нової технології: користувалися зоряними кораблями і машинами, які предки людей побудували до падіння наднової зірки. Зоряні кораблі ще продовжували функціонувати, бо машини їх ремонтували, а їх ремонтом своєю чергою займалися інші машини, але всі вони зношувалися. При цьому всі технології зосереджувалася винятково в руках Вельмишановного панства. Жителі Свавільного Пустища — Ексцеси, люди, які мешкали на планетах і підкорялися волі Імператора, були змушені обмежитися використанням машин, які їм віддавали Вельмишановні Пани. Оскільки вивчення природничих наук вважалося богохульством, то Ексцеси б ніколи не змогли побудувати власні зоряні кораблі.

Стабільність Імперії ґрунтувалася на суворому розподілі людей: на Ексцесів і Вельмишановних Панів.

Згуртовуючи членів Сенату задля оскарження заборони на наукову освіту, Сенатор фон Імпірінс зазіхнув на усталений порядок речей — на рівновагу сил. Візит Інквізитора був сигналом, що королівське незадоволення його діями зростає.

Це було попередження, до якого Сенатор не прислухався.

Тож одного вечора від Імператора прийшло повідомлення. Крики, що розляглися після цього, вирвали мене з обіймів сну. Донія продовжувала мирно спати, бо слух людини не такий досконалий, як у Діаболіка. Вислизнувши з ліжка, я помчала коридором і побачила їх посеред атріуму Сенатора: одягнена в нічну сорочку Мати-Засновниця била чоловіка по руках, а Сенатор відступав, захищаючись від її ударів.

— Дурень! ДУРЕНЬ! — лементувала вона. — Ти думав, що ніхто не дізнається? Своїми діями ти знищив нашу сім’ю!

Я підійшла і відірвала Матір-Засновницю від чоловіка. Хоч якою сильною вона була, її сила не могла зрівнятися з моєю. Сенатор пошкутильгав геть, поправляючи туніку.

— Ідіот! Негідник! Нам усім кінець! — кричала Мати-Засновниця, намагаючись звільнитися.

— Люба, — мовив Сенатор, розводячи руками, — є речі важливіші за життя або смерть однієї людини.

— А як же наша сім’я? А як же наша дочка? Ми втратимо все! — вона повернулась і схопила мене. — Ти, — Мати-Засновниця глянула мені у вічі своїми дикими очима, — виведи мене звідси. Очі мої його не бачили б!

Я зміряла приголомшеного Сенатора довгим, оцінюючим поглядом і повела його дружину геть. Мати-Засновниця здригнулася, коли я взяла її під руку. Я вела її до покоїв, як інваліда. Переступивши поріг, вона впала на стілець, учепившись руками в обшивку.

— Знищені... Ми знищені...

— Що відбувається? — запитала я. — Поясніть мені нарешті.

Ніхто не смів наказувати Матері-Засновниці, але, якщо життя Сайдонії було в небезпеці, я мала знати про це негайно.

— А ти як гадаєш, що відбувається? — мовила вона. — Мій чоловік виступив проти Імператора! Цей дурень думав, що він найрозумніший. Імператор не відміняв заборони на вивчення наук, тож мій ідіот-чоловік пішов обхідним шляхом і відправив інформацію з тих сміхотворних старих баз даних декому з Ексцесів — жителів Свавільного Пустища.

— Ексцесам, — шоковано повторила я. — Він що, збожеволів? Він що, бажає смерті?

Її губи скривилися.

— Цей дурень вірить, ніби може змусити Імператора до дій. Він вважає, що коли найгірші побоювання Імператора здійсняться, і Ексцеси почнуть створювати власні зоряні кораблі, то Імператор накаже Вельмишановним панам теж створити нові зорельоти. Він гадає, що тоді Імператор погляне на ситуацію його очима, — вона гірко розсміялася. — Певна річ, він прорахувався. Імператор убив тих Ексцесів. Щойно він повідомив, що знає, яку роль мій чоловік відіграв у цьому.

Я різко вдихнула.

— Пані, Сенатор починає становити загрозу для всіх вас. Дозвольте мені...

— Ти не вб’єш його, — вона звелася на ноги. — Хіба ти не бачиш, що вже запізно? Меч Імператора вже занесений над нашими головами. Справу зроблено. І, як завжди, підчищати за чоловіком доведеться мені. — Мати-Засновниця заплющила очі й зробила кілька глибоких вдихів. — Єдине, що ми можемо зараз зробити — це чекати. Що б не сталося далі, ми