Олексій Михайлович Волков - Лікарня на відлюдді

все вночі було. Спробуй розрізнити... Ще я пам'ятаю багато інших деталей. На одних дверях така ручка була... Двері білі, з табличкою, а вона якась жовта, старомодна. Є й інші деталі. Ну, не можу пояснити тобі все одразу, але якщо працюватимемо разом, зв'язок телефоном... Словом, конкретний план якось виробиться. Головне — почати. Я відчуваю, розумієш...

Обличчя Якимця мало благальний вигляд. Від хвилювання він замовк.

— Володю, — сказав Олег, — мені здається, ти дещо не так розумієш і багато що перебільшуєш. А може, ти просто перевтомився? Га? Моя порада: тобі просто потрібен нормальний психотерапевт і повноцінний відпочинок. Давай я краще...

— Оце ти дарма, — перебив Якимець. — їй-Богу, дарма. Мене вже стільки психіатрів передивилося, що хірург навряд чи зможе порадити щось толкове. Я покликав тебе не для того. Я пропоную роботу. За гарне бабло. Ти згоден спробувати?

— Та що пробувати? — не втримався Олег. — Шукати у темній кімнаті чорну кішку? Як там казав Гліб Жеглов: а якщо її там узагалі немає?

— Ну, це ми ще подивимося — є, чи немає... Скажи — чому він мені приснився, отой довбаний Тачанів таким, як є насправді!?

— Володю, я працюю тут. Мене ніхто нікуди не відпустить. У мене хворі, чергування... Тим паче, відпустку свою я вже використав.

— Це мої проблеми, — не вгавав Якимець. — Знайду тобі молоду мамашу, оформиш лівий декрет...

— Що?! Та ти у своєму розумі? Який декрет?!

— Звичайний. Декретна відпустка на дитину може бути оформлена на зовсім чужу людину. От і підеш, а сам туди... Місце за тобою збережеться. Ну, а платити, звісно, я тобі буду.

— Слухай, у тебе хвора уява, — розвів руками Олег. — Що про мене говоритимуть? Це ж буде анекдот на всю лікарню. І потім — займатися чортзна-чим...

— Ну, чому зразу чортзна-чим? — не погодився Володя. — Тим самим, що й тут. Лікувати, оперувати. І побіжно — ... Ти ж лікар. Зумієш розібратися в усіх потрібних нюансах. А мені, навіть якби і вліз туди якимось різноробочим, багато що буде не під силу. Та я й боюся, якщо чесно. Як уявлю собі той Тачанів — мороз по шкірі... Між іншим, знаєш, чим зараз наші лікарі займаються? Родич моєї бухгалтерки, доктор, уже півроку в Португалії на будівництві зашибає. За чотириста п'ятдесят баксів на місяць. Відбійним молотком та у респіраторі. А ще одна дама у Греції за дідом-маразматиком горшки з гімном виносить. Також докторка. А ти...

— Володю, я задоволений своєю роботою, — перебив Олег. — До того ж, просто так ніхто мене не відпустить. І потім — я взагалі не вважаю, що зможу там чимось бути тобі корисним. А на роботі у мене зараз неприємності. Тому, якщо чесно, мені не до...

— Вісімсот зелених на місяць, — сказав Якимець, перехиляючи коньяк у горлянку, — за те, що ти тут робиш практично задарма. І ще за невеличку розвагу у вигляді легенького детективу. Що тут ще думати?

— Володю, — повторив Олег, — повір мені, я зараз такий задовбаний, після цієї ночі... Абсолютно нічого не кумекаю. Тим паче, йдеться про такі екзотичні речі. Давай відпочинемо. Я повинен відіспатися, на роботі дещо втрясу, а там якось зустрінемося, посидимо... Чесно. От сиджу, а очі самі заплющуються.

— Ну, гаразд, — невесело промовив Якимець. — Я зателефоную за тиждень. Домовилися? Але ти подумай!

— Гаразд.

— Я відвезу, — Володя був смикнувся зі стільчика.

— Ні-ні! — Олег замахав руками, — я тут недалеко... Дзвони, коли що...

Якимець не відповів нічого, лише провів приятеля невеселим поглядом. Потім узяв випиту до половини пляшку, наповнив келишок до країв і перекинув у горлянку.

***

Професор Желязко біг коридором своєю звичайною ходою, вклоняючись усім по дорозі, напустивши зосереджений вираз на обличчя, котре на той момент уже прикрашали автографи ясновельможної пані. Втім, міміка професора докорінно змінилася, коли за рогом довелося зіткнутися із завклінікою.

— Григорію Ананійовичу, доброго дня.

— Добриде...

— Ми знову проводили п'ятихвилинку без вас.

— Так... ви знаете...

— Так, я багато чув про всіх ваших вдячних пацієнтів, які заважають вам вчасно прийти на роботу. До речі, одна із «вдячних пацієнток» учора написала на вас скаргу. Вам відомо це?

— Да, я как-то слишал об етом, Валерий Павлович... То мне интерни свиню подсунули... Даже как-то невдобно про ето говорит...

— Розбиратися із цим будемо на закритих зборах завтра. А зараз будьте такі ласкаві — напишіть мені офіційне пояснення, щоб я мав із чим туди йти, і потім займайтеся студентами. У нас сьогодні групи п'ятого курсу. Там поступив хворий із апендицитом. Візьміть інтернів, групи, які прийдуть, і проведіть із ними показову операцію. Якщо ви не здатні навчити їх, як належить ставитися до хворих, покажіть хоча би, як потрібно поводити себе в операційній.

Зрадівши і бурмочучи собі під ніс: «Да, да, Валерий Павлович...» — старий побіг до свого кабінету, а за п'ять хвилин уже літав коридорами в операційній піжамі, нагнітаючи свій грізний настрій, даючи чортів усім без розбору. Щоби клініка знала — він сьогодні оперує.

У кабінеті завклінікою відчувалася неприємна напруга.

— Як це розуміти? — обурено промовляв професор Соколов, міряючи кроками відстань від стіни до стіни. — Я взагалі не знаю, як це назвати. Не кажучи вже про те, що ви протримали хворого, який обгидився, п'ять годин на столі. П'ять годин під наркозом м'яли йому кишки! Але мова не про те. Хто дав вам право приховувати це від завідуючого клінікою? Як це розцінювати? Жарт? Насмішка?

— Валерію Павловичу, — виправдовувався завідуючий, — мені самому це стало відомо лише сьогодні — анестезіологи доклали. Я тоді вийшов із операційної одразу після вас. Вони з Хорунжим Удвох зашивали, ну, і ще інтерн... Я й не знав...

— А чому анестезіологи? — не вгавав професор. — Чому не доклав ваш ординатор? Женатий чому не прийшов і не сказав вам? Хоча би зранку...

— Не знаю.

— А маєте знати, — продовжував завклінікою, — ви завідуючий відділом. Якщо я змушений приймати замість вас рішення в операційній, то на рахунок адміністративних, кадрових питань — вибачте. Чистота і порядок у відділенні, чистота і порядок у кадрах — це робитимете ви самі. Далі. Ігорю Петровичу, я, наскільки пам'ятаю, просив вас подивитися чужоземну громадянку, що поступила вночі.