Ярослав Гашек - Пригоди бравого вояки Швейка

— Господь Бог створив ненажер і безсумнівно буде про них піклуватися, — зауважив Швейк. — Тебе вже раз прив’язували, а тепер ти безсумнівно заслуговуєш, щоб тебе послали на передову лінію. Коли я був денщиком у пана оберлейтенанта, то він у всьому на мене покладався. Йому ніколи й на думку не спадало, щоб я міг щось у нього зжерти. Коли видавали зверх норми, він мені завжди говорив: «Залиште це собі, Швейку» або «Я без цього можу жити, дайте-но сюди шматочок, а з рештою робіть, що хочете».

А коли ми жили в Празі, пан оберлейтенант іноді мене посилав по обід до ресторану, та аби він не подумав, що я половину зжер, я сам із своїх останніх грошей, коли мені порція здавалася малою, купував ще одну, щоб пан оберлейтенант наївся і нічого поганого про мене не подумав. Але одного разу він про це довідався. Я завжди приносив йому з ресторану меню, а він уже там собі сам щось вибирав. Цього дня вибрав фаршироване голуб’ятко. Мені дали половинку, а я подумав, що пан оберлейтенант міг би запідозрити, чи не з’їв я, бува, другу половину сам. То я за свої гроші купив йому ще одну порцію. Було того стільки, що пан оберлейтенант Шеба, який в той день шукав, де б пообідати, і приблудився саме на обід у гості до мого надпоручника, також по-справжньому наївся. Напхався і каже: «Ти мені не патякай, що це одна порція. У цілому світі ти на меню не дістанеш цілого начиненого голуба. Якщо стрельну сьогодні якісь грошенята, то пошлю до того твого ресторану по обід. Скажи щиро, це подвійна порція?» Оберлейтенант покликав мене за свідка, що дав мені гроші лише на одну однісіньку порцію, бо ж він не знав, що сьогодні у нього будуть гості. Я підтвердив це. «Ось бачиш, — сказав мій оберлейтенант. — Але це ще нічого. Передминулого разу Швейк приніс мені на обід аж два гусячі стегна. Можеш собі уявити: юшка з локшиною, волове м’ясо з анчоусовою підливою, два гусячі стегна, кнедлів і капусти аж під саму стелю та ще й налисники».

— Ц-ц, ну й ну-у-у! Бодай тебе раз та ще раз, — облизнувся Балоун. Швейк продовжував:

— Отут то я й попався. Пан оберлейтенант Шеба на другий день дійсно послав свого денщика по обід до цього нашого ресторану, а той йому приніс на друге маленьку купку плову з курки, щось дві ложечки, ну, немовби півторамісячне дитятко викакалося в пелюшки. Тут пан оберлейтенант Шеба і налетів на нього: «Ти половину зжер!» А той присягається, що не винен. Пан оберлейтенант Шеба мазнув його по пиці і поставив йому мене за взірець: він, мовляв, он які порції носить пану оберлейтенанту Лукашу. Наступного дня невинно побитий вояка пішов знову по обід у ресторан, про все розпитав і переказав своєму панові, а той в свою чергу моєму оберлейтенантові. Сиджу я надвечір за газетою і читаю повідомлення ворожих штабів із фронту. Аж тут, гульк, входить мій пан оберлейтенант весь блідий і прямо як скочить до мене, щоб я йому розповів, скільки подвійних порцій я брав для нього в ресторані за свій рахунок; йому, каже, все відомо, отже, ніякі заперечування мені не допоможуть. Він, мовляв, вже давно знає, що я йолоп, але щоб я був божевільний, то це йому на думку не спадало. Він, мовляв, через ту ганьбу, яку я йому наробив, з насолодою застрелив би спочатку мене, а потім себе. «Пане оберлейтенанте, — сказав я йому, — коли ви мене брали в денщики, то першого ж дня сказали, ніби в кожного денщика дві жмені до чужої кишені. А так як в тому ресторані дійсно давали дуже маленькі порції, то ви б справді могли подумати, що і я такий же негідник, як усі, і зжираю ваш обід».

— Господи милосердний, — прошепотів Балоун, нахилився за валізкою надпоручника Лукаша і сховався з нею далі у вагон.

— Тоді надпоручник Лукаш, — продовжував Швейк, — почав вивертати усі кишені, але нічого там не знайшовши, сягнув до камізельки і витяг звідти свій срібний годинник. Він був надзвичайно зворушений. «Швейку, коли я дістану платню, будь ласка, підрахуйте, скільки я вам винен… А цей годинник залиште собі як подарунок і більше не дурійте». Одного разу притиснула нас така біда, що я мусив цей годинник віднести до ломбарду…

— Що ви там робите, Балоуне? — спитав раптом фельдфебель Ванєк. Замість відповіді нещасний Балоун запирхав. Він-бо відчинив валізку надпоручника Лукаша і запихався його останньою булкою…

***

Повз станцію, не зупиняючись, пройшов інший військовий поїзд, набитий «дойчмайстрами», яких посилали на сербський фронт. Вони ще не отямилися від того ентузіазму, що спалахнув у них при прощанні з Віднем, і безугавно верещали:

Принц Євгеній{9}, славний лицар,

Щоб радів австрійський цісар,

Добуватиме Белград,

Міст уже понтонний ставить,

Завтра військо переправить,

Скаже бити із гармат.

Якийсь капрал з хвацько підкрученими вусами, обпершись ліктями на солдатів, які, сидячи в дверях, колисали ногами біса, висунувся з вагона. Капрал диригував і гулюкав на все горло:

Міст готовий, час рушати,

Під фортецю пруть гармати,

Разом з військом за Дунай.

Стали наші під Земліном,

Серби тут усі загинуть…

Несподівано він втратив рівновагу, вилетів з вагона, з усього розгону вдарився животом об важіль стрілки і повис на ньому.

А поїзд летів все далі й далі, а в задніх вагонах співали вже іншої:

Граф Радецький знов дав слово

Ворогів цісарських знову

Із Ломбардії мести,

По Вероні походжає,

На нові полки чекає,

Все гаразд — уже прийшли!

Нашпилений на безглузду стрілку, войовничий капрал був мертвий. Біля нього на варті з багнетом вже стояв якийсь молоденький солдатик з гарнізону станції, який сприймав свою роль дуже поважно. Він виструнчився біля стрілки з таким тріумфуючим виглядом, немовби капрал на стрілці — його подвиг. Вартовий був мадяр, і тому коли солдати з ешелону батальйону 91-го полку бігли дивитися на капрала, солдатик кричав на всю станцію:

— Nem szabad, nem szabad! Komision militär, nem szabad![22]

— Цей вже звільнився, — сказав бравий вояка Швейк, який і собі затесався між цікавими. — А це має свою вигоду, хоча він і дістав шматок заліза у живіт, та принаймні всі знають, де його поховали. Це якраз на залізниці, і ніхто не мусить шукати його могили по всіх бойовищах.

— Настромився саме враз, — із знанням справи додав Швейк, обходячи