Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Книги для дітей » Кортик 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Кортик" автора Анатолій Наумович Рибаков. Жанр книги: Книги для дітей.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 54
Перейти на сторінку:
до Низківки…

На підлозі стогнав обхідник. Біля нього, охаючи і голосячи, поралася жінка.

Мишко розштовхав Генку:

— Вставай! Чуєш, Генко, вставай!

— Чого, чого тобі? — бурмотів спросоння Генка.

Мишко тягнув його. Генка брикався, намагався знову лягти на кожух.

— Вставай, — шепотів Мишко, — вставай! — Він тряс Генку: — Вставай! Тут Нікітський… Вони хочуть на ешелон напасти…

Хлопці тихенько вибралися з сторожки.

Дощ ущух. Від землі тягло вологою. З стріхи рівномірно падали краплі. Повновидий місяць освічував краєчки рідіючих хмар, залізничне полотно, блискучі рейки. Пес у дворі не гавкав і не гримав цепом, а вив моторошно і тужливо.

Хлопці, пройняті жахом, кинулись бігти. Вони бігли стежкою, що вела вздовж насипу, і зупинилися, побачивши на коліях темні постаті людей. Почувся брязкіт заліза — бандити розбирали колію.

Це було найвище місце насипу перед маленьким містком, перекинутим через глибокий яр. До яру спускався гайок. Хлопці почули в ньому іржання коней, шарудіння, хрускіт гілок, приглушені голоси. Тихенько спустилися вони з насипу, обігнули гайок і знов помчали щодуху.

Холодний світанок все ясніше і ясніше окреслював контури предметів, розсовував далі. Ось уже видно на станції вогні. Хлопці бігли на всю силу, не відчуваючи гострого каміння, не чуючи шуму вітру. Раптом почувся віддалений протяжний гудок паровоза. Вони на мить зупинилися і знову помчали вперед. Вони нічого не бачили, крім зігнутих залізних поручнів паровоза, оповитих клубами білої пари. Поручні ці все збільшувались, стали зовсім величезними і заслонили собою паровоз. Мишко хотів ухопитися за них, як раптом чиясь сильна рука зупинила його… Перед хлопцями стояв Полевой.

— Ну, — суворо спитав Полевой, — де шлялися?

— Сергію Івановичу… — Мишко важко дихав, — там Нікітський…

— Де? — швидко спитав Полевой.

— Та… у будці обхідника… вони в яру зараз…

— В яру? — перепитав Полевой.

— Так.

— Он як… — Полевой на мить задумався. — А ми їх тут чекали… Ну добре, розвідники! А тепер марш у вагон! І дивіться: більше з вагона не вилазить, а то під замок посаджу…

Розділ 14

ПРОЩАННЯ

Бій продовжувався недовго. Бандити втекли, залишивши вбитих. Одинокі коні металися по полю. Червоноармійці ловили їх, знімали сідла і по містках заганяли у вагони. Бійці швидко налагодили колію, і поїзд вирушив далі.

У Бахмачі класний вагон відчепили від ешелону для дальшої відправки в Москву. А ешелон сьогодні повинен був іти на фронт.

Перед відходом ешелону Полевой покликав Мишка. Вони сіли в тіні пакгаузу: Мишко — на землі, Полевой — на порожньому ящику. Вони сиділи мовчки. Кожний думав про своє, а можливо, вони думали про одне і те саме. Потім Полевой підвів голову, посміхнувся до Мишка і промовив:

— Ну, Михайле Григоровичу, що скажеш на прощання?

Мишко нічого не відповідав, тільки ховав очі.

— Так, — сказав Полевой, — прийшла пора розставатися нам, Мишко. Не знаю, побачимось ми чи ні, так ось, дивись…

Він витяг кортик і тримав його на лівій долоні. Кортик був все такий самий, з побурілою рукояткою і бронзовою змійкою.

Продовжуючи тримати кортик у лівій руці, Полевой правою повернув рукоятку в той бік, куди дивилася голова змії. Рукоятка поверталася по спіралі зміїного тіла і викрутилася зовсім.

Полевой відділив від рукоятки змійку і витяг стержень. Він являв собою згорнуту в трубку тоненьку металеву пластинку, поцятковану незрозумілими — значками: крапками, рисочками, кружечками.

— Знаєш, що це таке? — запитав Полевой.

— Шифр, — невпевнено промовив Мишко і запитливо подивився на Полевого.

— Правильно, — підтвердив Полевой, — шифр. Тільки ключ від цього шифра в піхвах, а піхви в Нікітського. Зрозумів тепер, для чого йому потрібний кортик?

Мишко стверджуюче кивнув головою. Полевой вставив на місце пластинку, закрутив рукоятку і сказав:

— Людину із-за цього кортика вбили, виходить, і таємниця в ньому якась є. Думав я відкрити цю таємницю, та час не той… — він зітхнув. — І тягати його з собою більше не можна. Ніхто своєї долі не знає, тим більше — війна… Так ось, бери… — Він простягнув Мишкові кортик. — Бери, — повторив Полевой. — Повернуся з фронту, займуся цим кортиком, а не повернусь… — Він підвів голову, лукаво підморгнув Мишкові: — Не вернусь — значить, ось пам'ять про мене залишиться.

Мишко взяв кортик.

— Чого ж ти мовчиш? — запитав Полевой. — Може, боїшся?

— Ні, — відповів Мишко, — чого мені боятися?

— Головне, — сказав Полевой, — не ляпай язиком даремно. Особливо, — він подивився на Мишка, — одного чоловіка стережися.

— Нікітського?

— Нікітський на тебе і не подумає. Та й де ти його побачиш! Є ще один чоловік. Не знайшов я його тут. Але він теж ревський. Можливо, який випадок вас і зіткне… так що його і остерігайся.

— Хто ж це?

Полевой знову подивився на Мишка:

— Ось цієї людини стережися і вигляду не подавай. Прізвище його Філін.

— Філін… — задумливо повторив Мишко. — У нас у дворі також Філін живе.

— Як його ім'я, по батькові?

— Не знаю. Я його сина знаю — Борку. Його хлопці «жилою» називають.

Полевой засміявся:

— Жила… А він з Ревська, цей самий Філін?

— Не знаю.

Полевой замислився:

— Ну, та ж Філіних багато. В Ревську їх майже півміста. А цей навряд чи в Москві. Мусить він поглибше заховатися. А все ж стережися. Адже це народ такий: одним махом у могилівську губернію відправлять. Зрозумів?

— Зрозумів, — тихо відповів Мишко.

— Не бійся, Михайле Григоровичу! — Полевой плеснув його по плечу. — Ти вже дорослий, можна сказати. Знявся з якоря. Тільки пам'ятай…

Він встав, і Мишко теж підвівся.

— Тільки пам'ятай, Мишко, — сказав Полевой, — життя, як море. Для себе захочеш жити — будеш як самітній рибак у поганенькому човнику: до мілини тиснутися, на один і той самий берег дивитися та затикати пробоїни рваними штанами. А будеш для народу жити — на великому кораблі попливеш, на широкий простір вийдеш. Ніякі бурі не страшні, весь світ перед тобою! Ти за товаришів, а товариші за тебе. Зрозумів? От і добре! — Він простягнув Мишкові руку, ще раз посміхнувся і пішов по нерівних шпалах, високий, сильний, в накинутій на плечі сірій солдатській шинелі…

Перед відходом поїзда відбувся мітинг. На вокзалі зібралося багато народу. Прийшли мешканці міста і робітники з депо. Дівчата прогулювалися по платформі, лускали насіння і пересміювалися з бійцями.

Мітинг відкрив Полевой. Він стояв на даху штабного вагона, над щитом з емблемою Інтернаціоналу. Полевой сказав, що над Радянською Росією нависла загроза. Буржуазія всього світу ополчилася на молоду Радянську республіку. Але робітничо-селянська влада переможе всіх ворогів, і прапор Свободи підніметься над усім світом. Коли Полевой закінчив говорити, всі кричали «ура».

Потім виступив один боєць. Він сказав, що в

1 ... 10 11 12 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кортик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кортик"