Генрік Ібсен - Ляльковий дім

class="p1">Йоган. Так, вчора вона виглядала дуже змученою. Я теж боюся, що в неї не досить міцне здоров'я для цього.

Бернік. Ну, щодо її здоров'я можна б не дуже турбуватись. Але для мене це надзвичайно неприємно. Виходить, ніби я, її брат, не бажаю утримувати сестру.

Йоган. Утримувати? Я гадав, що в неї є власні гроші.

Бернік. Ані копійки. Ти, мабуть, пам'ятаєш, як матері тоді було сутужно? Після того, як ти поїхав, вона ще деякий час вела свої справи з моєю допомогою, та для мене це, звичайно, не могло бути вигідним. Тоді я вступив компаньйоном до фірми, але й так діло не пішло. Тому я змушений був усе підприємство взяти на себе, і коли ми провели розрахунок, виявилось, що матусі майже нічого не припадає. Матуся невдовзі після того померла… Ну, і Марта, звичайно, теж залишилась ні при чому.

Йоган. Бідна Марта!

Бернік. Бідна? Це чому ж? Невже ти гадаєш, що я допускаю, щоб вона в чомусь терпіла нестаток? Ні, я смію вважати себе хорошим братом. Вона, розуміється, живе в нас, їсть з нами за одним столом, а заробітку їй цілком вистачає, щоб одягтися як слід. Вона жінка самотня, — чого ж їй ще треба?

Йоган. Гм! У нас в Америці не так міркують.

Бернік. Ще б пак! В Америці, наскрізь просякнутій агітацією. Але в наше маленьке містечко зараза, дякувати Богу, поки ще не пробралася; тут жінки задовольняються скромним становищем. Втім, Марта сама винна. Вона давним-давно могла б влаштуватися пристойно, якби схотіла.

Йоган. Тобто могла б вийти заміж?

Бернік. І навіть зробити прекрасну партію. їй траплялося кілька таких, як це не дивно: дівчина без ніяких коштів, не молоденька і при тому нічим не видатна…

Йоган. Нічим не видатна?

Бернік. Ну, я ж її не звинувачую в цьому. Я взагалі і не бажав би бачити її іншою. Ти сам розумієш, у такому великому домі, як наш, своя людина завжди придасться.

Йоган. Так, але як це все для неї самої?…

Бернік. Для неї як? Що ж, у неї є про кого і про що піклуватись. Тут і я, і Бетті, і Улаф. Не можна ж усе тільки про себе думати — особливо жінкам. Кожен з нас є членом суспільства, більшого або меншого за обсягом, яке він повинен підтримувати і якому повинен служити. Так принаймні я роблю.

Управитель Крап входить з правого боку.

Ось тобі зразу доказ. Ти гадаєш, я зайнятий тепер особистими справами? Аж ніяк. (Звертаючись до Крапа.) Ну?

Крап (вказуючи на купу паперів, стиха). Усі купчі готові.

Бернік. Чудово! Прекрасно! Ну, тепер тобі доведеться мені пробачити, зятю. (Напівголосно і багатозначно.) Ще раз спасибі, Йогане, і будь певен, що де й чим тільки я можу служити тобі… Ну, та ти мене розумієш!.. Ходімте, пане Крап.

Бернік і Крап ідуть до кабінету.

Йоган (деякий час дивиться йому вслід). Гм!.. (Хоче спуститися в сад, але спиняється, побачивши Марту, яка входить з правого боку, з корзиною в руках.) Ось і ти, Марто!

Марта. Ах, це ти, Йогане?

Йоган. А ти вже в похід так рано?

Mарта. Так. Ти почекай трошки, зараз, мабуть, прийдуть інші. (Хоче йти наліво.)

Йоган. Слухай, Марто, ти завжди така зайнята і поспішаєш?

Марта. Я?

Йоган. І вчора ти ніби уникала мене, — мені не пощастило і двох слів з тобою сказати, — і сьогодні…

Марта. Так, але…

Йоган. А колись ми з тобою були нерозлучні… росли разом, грались…

Марта. Ах, Йогане, з тих часів багато води спливло…

Йоган. Що ж, якихось п'ятнадцять років, не більше, не менше. По-твоєму, я так дуже змінився?

Марта. Ти? О, так, і ти теж, хоча…

Йоган. Що?

Марта. Ні, так, нічого.

Йоган. Ти, здається, не дуже зраділа, що я приїхав?

Марта. Я так довго чекала, Йогане… надто довго.

Йоган. Чекала? Щоб я приїхав?

Марта. Так.

Йоган. Навіщо ж мені, по-твоєму, треба було приїхати?

Марта. Щоб спокутувати свою провину.

Йоган. Мені?

Марта. Хіба ти забув, що через тебе в ганьбі й злиднях померла жінка? Забув, що з твоєї провини були отруєні кращі роки життя дівчини-підлітка?

Йоган. І це мені доводиться чути від тебе, Марто! Невже ж твій брат ніколи…

Марта. Що?

Йоган. Невже він ніколи… Так, так, я хотів сказати, невже в нього ніколи не знайшлося жодного слова на моє виправдання?

Марта. Ах, Йогане, ти ж знаєш суворі правила Карстена.

Йоган. Гм… звичайно, звичайно, я знаю суворі правила мого давнього друга Карстена. Але тут… Ну гаразд. Я тільки-но говорив з ним. Він, здається, помітно змінився.

Mарта. Що це ти! Карстен завжди був чудовою людиною.

Йоган. Я не про те… Ну гаразд, облишмо це… Гм… Тепер я розумію, як ти на мене дивилась. Ти чекала повернення блудного сина.

Марта. Слухай, Йогане, я скажу, як я на тебе дивилась. (Вказуючи рукою в садок.) Бачиш, з ким грає Улаф? Це Діна. Пам'ятаєш той безладний лист, який ти написав мені перед від'їздом? Ти просив мене вірити в тебе. І я вірила, Йогане. Все те погане, про що тут потім ходили чутки, я приписувала помилці, легковажності, а не лихій волі…

Йоган. Як це розуміти?

Mарта. О, ти, напевне, розумієш мене. І ні слова більше про це. Поїхати звідси тобі треба було неодмінно, щоб почати нове життя. А я, твоя подруга з дитячих літ, замінила тебе тут. Я прийняла на себе обов'язки, про які ти забув або яких не міг виконати. Я кажу тобі це, щоб ти хоч у цьому не дорікав собі. Для ображеної дівчинки я стала матір'ю, виховала її, як зуміла…

Йоган. І занапастила заради цього все своє життя!

Mарта. Ні, не занапастила. Але ти повернувся пізно, Йогане.

Йоган. Марто… якби я міг тобі відкрити… Ну, дозволь мені принаймні подякувати тобі за твою вірну дружбу.

Mарта (сумно усміхаючись). Гм… Значить, ми з тобою тепер про все поговорили, Йогане. Цить… хтось іде. Прощавай, я не можу зараз… (Виходить наліво.)

Із саду входить Лона і слідом за нею Бетті.

Бетті (ще з саду). Ради Бога, Лоно, як же можна!

Лона. Одчепись, мені треба поговорити з ним.

Бетті. Це ж буде страшенний скандал!.. А, ти ще тут, Йогане!

Лона. Ну, хлопче, гайда! Годі тобі киснути тут у кімнаті. Мерщій у садок, побалакай там з Діною.

Йоган. Я саме й збирався.

Бетті. Але…

Лона. Слухай, Джоне, ти добре придивився до Діни?