Джордж Орвелл - 1984

відповідні випуски «Таймсу», які вже за кілька хвилин вискочили з пневматичних труб. В отриманих газетах були статті або повідомлення, які з тієї чи тієї причини треба було змінити або, якщо користуватися офіційним терміном, «виправити». Наприклад, у номері «Таймсу» від сімнадцятого березня вісімдесят четвертого року повідомлялося, що Старший Брат у своїй вчорашній промові передбачив, що на Південно-Індійському фронті все залишиться без змін, тоді як у Північній Африці слід чекати наступу євразійського війська. Але насправді сталося так, що Євразійське Вище Командування розпочало наступ у Південній Індії, а фронт у Північній Африці залишило поза увагою. Отже, виникла необхідність переписати один абзац із промови Старшого Брата так, щоб у ній було передбачено подію, яка відбулася насправді. Або, наприклад, у «Таймсі» за дев’ятнадцяте грудня були опубліковані офіційні прогнози про виробництво різних споживчих товарів у четвертому кварталі 1983 року, який був також шостим кварталом Дев’ятого Трирічного Плану. У сьогоднішньому числі газети повідомлялося про реальні цифри виробництва, які свідчили, що прогнози в жодному з випадків не справдилися. Робота Вінстона полягала у тому, щоб виправити попередні цифри прогнозів, узгодивши їх із сьогоднішніми реаліями. Щодо третього повідомлення, то воно стосувалося дуже простої помилки, яку можна було виправити за дві хвилини. Зовсім недавно, в лютому, Міністерство Достатку повідомило («категорично заявило» — такими були офіційні слова), що 1984 року не буде зменшення порцій шоколаду. Насправді, як Вінстону вже було відомо, наприкінці нинішнього тижня пайку шоколаду мали урізати з тридцятьох до двадцятьох грамів. Усе, що він мусив зробити, — це замінити початкову обіцянку застереженням, що, можливо, у квітні доведеться трохи зменшити норму шоколаду.

Після того як Вінстон закінчив з усіма повідомленнями, він прикріпив скріпками написані на мовописі виправлення до відповідних номерів «Таймсу» і вклав їх у пневматичну трубу. Потім майже автоматичним рухом зіжмакав початкові повідомлення та всі зроблені ним виправлення і вкинув у діру пам’яті, віддавши їх вогню.

Що відбувається в невидимому лабіринті, до якого вели пневматичні труби, він достоту не знав, але приблизно уявляв. Після того як виправлення, необхідні для того чи того числа «Таймсу», будуть зібрані й зіставлені, цей номер передрукують, оригінальний примірник буде знищено, а виправлений підшиють і повернуть на місце. Цей процес безперервних виправлень практикувався не лише у випадку газет, а й книжок, часописів, памфлетів, плакатів, брошур, кінофільмів, звукозаписів, коміксів, фотографій — до кожного різновиду літературної або документальної продукції, що мала хоч якесь політичне або ідеологічне значення. День за днем і, можна сказати, хвилина за хвилиною минуле узгоджувалося із сьогоднішнім днем. Завдяки цьому можна було документально довести, що будь-яке передбачення Партії було правильним. На папері не дозволялося залишатися жодній новині, жодній думці, яка б суперечила вимогам сьогодення. Уся історія була палімпсестом, що стирався й переписувався наново стільки разів, скільки треба. Після таких виправлень у жодному з випадків неможливо було довести фальсифікацію. Найбільший відділ Департаменту Записів, набагато більший, аніж той, в якому працював Вінстон, складався лише з людей, чиїм обов’язком було знаходити й збирати примірники всіх книжок, газет та інших документів, які були скасовані й приречені на знищення. Ціла низка номерів «Таймсу», де були опубліковані статті або промови Старшого Брата, які через зміни у політичній ситуації не відповідали новій дійсності й були переписані десятки разів, так само знаходилися на своїх місцях, позначені своєю первісною датою, і не існувало жодного примірника, який би їм суперечив. Книжки також поверталися та переписувалися знову і знову, а потім друкувалися, не допускаючи найменшої підозри, що в них щось міняли. Навіть письмові розпорядження, які отримував Вінстон і яких він незмінно позбувався відразу після їх виконання, ніколи жодним словом не натякали, що у них ідеться про фальсифікацію: завжди говорилося лише про недбалості, друкарські або інші помилки, хибні цитати, які задля точності слід виправити.

Але насправді, думав він, виправляючи цифри, опубліковані Міністерством Достатку, це навіть не фальсифікація. Це лише заміна однієї нісенітниці іншою. Більшість матеріалу не мала жодного стосунку до бодай чогось у реальному світі, навіть того стосунку, який хоча б можна було назвати відвертою брехнею. Статистичні дані в їхній первісній версії були не менш фантастичними, аніж їхній виправлений варіант. У більшості випадків передбачалося, що їх просто придумують на ходу. Наприклад, за прогнозом Міністерства Достатку, за квартал мало бути виготовлено сто сорок п’ять мільйонів пар черевиків. Наприкінці кварталу повідомлялося, що реально їх виготовили шістдесят два мільйони. Проте Вінстон, переписуючи прогноз, знижував цифру до п’ятдесяти сімох мільйонів, аби показати, що план, як завжди, було перевиконано. Та у будь-якому разі шістдесят два мільйони були не ближчими до істини, ніж п’ятдесят сім мільйонів або сто сорок п’ять мільйонів. Дуже ймовірно, що взагалі не виготовили жодного черевика. Ще ймовірніше, що ніхто не володів інформацією, скільки шилося черевиків, і йому самому до цього також було байдужісінько. Він знав тільки, що в кожному кварталі астрономічні цифри пошитих черевиків залишалися лише на папері, тоді як щонайменше половина населення Океанії ходила босоніж. І так було з кожним видом зафіксованих фактів, байдуже — важливих чи ні. Все поринає у розмиту присмеркову реальність, де, врешті-решт, ставала сумнівною навіть точна дата року.

Вінстон поглянув через коридор. Там у своїй кабінці напружено працював маленький акуратний чоловічок із синюшним підборіддям на ім’я Тіллотсон — він тримав на коліні розгорнуту газету, наблизивши рот майже впритул до мікрофона мовописа. Він мав такий вигляд, ніби хотів, аби те, що він казав, залишилося лише між ним і телеекраном. Він підвів голову, і його окуляри вороже зблиснули у напрямку Вінстона.

Вінстон майже не знав Тіллотсона і не мав уявлення про те, яку роботу той виконує. Працівники Департаменту Записів не розмовляли між собою про свою роботу. У довгому коридорі без вікон із подвійним рядом кабінок та безкінечним шелестінням паперів і бубнінням голосів, що мурмотіли у мікрофони мовописів, було з десяток людей, що Вінстон навіть не знав як їх звати, хоча щодня бачив, як вони шмигають туди-сюди коридором або вимахують руками на Двохвилинці Ненависті. Він знав, що у сусідній кабінці працювала маленька жінка з русявим волоссям, знаходячи у пресі та видаляючи звідти прізвища розпорошених людей, а отже, визнаних такими, яких ніколи не існувало. У цьому була своєрідна закономірність, оскільки її власного чоловіка розпорошили два роки тому. А за кілька кабінок від нього лагідний, сумирний, замріяний чоловічок на прізвище Емплфорс із волохатими вухами й дивовижним талантом жонглювання римами та розміром віршів займався створенням відкоригованих версій — вони називалися