Yuleesi - Стражі Дзеркала , Yuleesi

Розділ 4. Вони оголосили війну

Дівчина ішла коридором Університету, не помічаючи нічого навкруги. Розуміння, чого саме вона уникла, було раптовим, наче удар під дих, і Рубі ніяк не могла віддихатися. І як уникла!..

Севен. Знову він. Останнім часом Рубі хотілося взяти свій мозок і добряче викрутити його, щоб це самовпевнене обличчя не спливало в пам’яті, щойно вона заплющить очі. Але це, на жаль, неможливо.

-Рубі! – під боком виникла Катрін. – Ти знову мене ігноруєш?

-Мені здається, твій сьогоднішній сніданок довів, що ні, – усміхнулася Рубі. – А що?

-Я взяла додаткові заняття!

-Демонологія? – Рубі докірливо подивилася на кузину. – Давно казала, сядь за навчання. А то у мене виникає враження, що ти не знаєш навіть, як звати демона розпусти…

-Ні! – Катрін закотила очі. – Не демонологію…

-А даремно, – пробурмотіла Рубі, махаючи рукою ще одному своєму другові – Дуан був старший від неї на рік, але ніколи не показував, що знає більше, ніж вона. – От попросила б хоч і Дуана…

-Рубі! – гарикнула сестра. – Я взяла додаткове з бойового!

Рубі зупинилася, мов наткнувшись на стіну, і, судячи з відчуттів, на неї впала ще й чималенька цеглина.

-Ти ЩО зробила? – перепитала вона таким тоном, ніби не вірила власним вухам.

-Ти глуха? – миттю завелася Катрін. – Я. Взяла. Додаткове. З бойового.

-Хм, дай вгадаю, – примружилася Рубі. – Ти взяла не просто додаткове. Ти взяла додаткове з Алісдейром.

-Тихіше, хай тобі!.. – Катрін озирнулася. – Так, я взяла додаткове з Алісдейром.

-Угу. Добре. І що ви робитимете, коли він зрозуміє, що ти можеш іще його чомусь навчити?

-Нехай спершу зрозуміє, – уміхнулась Катрін.

-Ти невиправна, – Рубі звернула у низький бічний коридор, що вів до спортзалу.

-Хто б казав?

-Я не беру додаткове заняття тільки тому, що мені подобається Наставник, – зашипіла Страж.

-Бо тобі подобається не Наставник, – парирувала сестра.

Рубі раптом відчула, як її щоки починають зрадливо червоніти.

-Про що ти?

-Ну, тобі ж не подобається жоден із Наставників, – Катрін здвигнула плечима і почала перевдягати футболку.

Справді. Рубі насупилась.

-Бо я не безголова! – мабуть, вона ніколи не зізнається, що шпетить сестру тільки для того, щоби приховати збентеження. Адже якась частинка душі чекала, що Катрін скаже щось на зразок: «Тобі ж подобається хтось із студентів, хіба ні?». І навіть приготувалася червоніти від визнання цього факту. А про те, що в цю мить в думках знову майнуло обличчя Севена, вона б не зізналася навіть під загрозою виключення.

-Рубі, ти куди? – здивовано вигукнула Катрін, яка звикла, що сестра заходить до залу одніою з останніх.

-Пробач, я зачекаю тебе там, хочу дещо уточнити, – і Рубі квапливо вийшла з роздягальні.

В залі вже було багато студентів, як не дивно, але навіть Відступники пожертвували своїм звичним шоу. На мить Рубі ковзнула поглядом по білявій маківці дівчини, яка розтягувалась, звісно, не без допомоги Севена. Ковзнула і відразу ж відвернулася, шукаючи поглядом Наставника Алісдейра. Знайти його було не важко – він яскраво виділявся на фоні інших Наставників. Рубі підійшла до нього:

-Наставник Алісдейр?

-Катрін? – він обернувся.

-Майже, – усміхнулась вона.

-А-а, Ернандес, – Наставник стримано кивнув головою. – Ти щось хотіла?

-Так. Я хотіла запитати: чому з ним?

-Що?

-Чому з ним? – Рубі кивнула на зграйку Відступників. – Чому саме він? У залі ще було багато студентів, але ви…

-Поставив тебе в пару із… гм… тим блондином? – Наставник із розумінням усміхнувся. – Рубі, ти чудова студентка, але ти дієш так, як тебе вчили. А він – Відступник. Демони не грають за правилами. І він не грає. Це хороше тренування.

Рубі кивнула. Хороше тренування. Звичайно.

Наставник обернувся до інших студентів, серед яких виднілася і голова Катрін. Рубі закотила очі, розвернулася і тут-таки на когось налетіла.

-Злякалася? – почула вона над головою знайомий голос.

-Хм, кого? – дівчина звела очі, спокійно зводячи голову і дивлячись в нестерпно блакитні очі, ті самі, які увижались їй сьогодні уві сні.

-Не знаю, але, якщо вже ти підійшла до Наставника…

-Як давно ти стоїш біля мене? – перебила його дівчина, подумки проклинаючи себе на чому світ стоїть.

-Зі слів «Чому саме він?». Тебе і справді це настільки цікавило? – крива усмішка, кинута ним з висоти його зросту, збісила її настільки, що дівчина мусила стримуватись, аби не обернутись до стенду в пошуках зброї.

-Авжеж, цікавило, – спокійно підтвердила вона. – Маю ж я знати, за які гріхи мене так покарали.

Севен закинув голову і голосно зареготав, наче почув бозна-який дотеп. А тоді раптом нахилився до неї, так близько, що вони майже торкались лобами:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍