Axolotl - Скривавлена зоря, Axolotl

Глава 5. ''Проклятий дар''

— Ти маєш вибір.

Ці слова ще звучали у повітрі, коли тінь відступила назад у руїни, розчинившись у сутінках.

Бальдр залишався настороженим, але Локі, як завжди, здавався невимушеним.

— Отже, привиди проголосили тебе обраним, — Локі усміхнувся. — Як відчуття?

— Я не вірю в їхні ігри, — різко відповів Бальдр.

— О, але ти маєш, — Локі присів біля уламків однієї з колон, змахнувши рукою шар пилу та попелу. — Бо саме тут починається найцікавіше.

Бальдр наблизився, вдивляючись у те, що розкривав Локі.

Серед кам’яних уламків лежав металевий предмет. Він був частково вкритий попелом, але під ним блиснуло щось темно-золоте.

— Що це?

Локі обережно взяв знахідку до рук і підніс ближче до світла.

Перстень.

Гладкий, із тонкими, майже невидимими рунами, які мерехтіли, коли на них падало світло. Його поверхня здавалася надто ідеальною, немов він не торкнувся часу.

Локі примружився, ніби вивчаючи його.

— Щось древнє. Щось забуте.

— Або щось, що мало залишитися забутим, — додав Бальдр.

Локі не заперечив.

Він обернув перстень у пальцях, придивляючись до руун. І тут, майже нечутно, десь далеко пролунав шепіт.

Бальдр напружився.

— Чув це?

Локі кивнув, але замість страху на його обличчі з’явилася цікавість.

— Цікаво, що в нас тут…

Він підніс перстень ближче до обличчя, а потім, не вагаючись, надів його на палець.

Бальдр різко втягнув повітря.

— Ти що…

Але він не встиг договорити.

Світ навколо здригнувся.

Земля під ногами ледь відчутно затремтіла, а повітря стало важким, наче саме місто затримало подих.

Перстень зблиснув.

І Локі посміхнувся ширше, ніж раніше.

— О, ось це вже цікаво.

Бальдр зробив крок назад, інстинктивно хапаючись за меч.

— Локі, зніми його.

Локі опустив погляд на свою руку. Перстень здавався звичайним, ідеально підігнаним за розміром. Але щось у ньому було не так.

— Навіщо? — його голос звучав майже весело, але в ньому була нотка напруженості.

— Ти відчуваєш це, правда?

Локі на мить замовк.

Він дійсно щось відчував.

Тепло, що розтікалося від металу по його пальцях, немов тонкі нитки вогню, що повзли під шкіру.

Шепіт.

Слова, яких він не розумів, але які звучали прямо у нього в голові.

"Тепер ти мій."

Локі повільно підняв очі до Бальдра, і його усмішка стала тоншою.

— Можливо, ти маєш рацію.

Він спробував стягнути перстень.

Але той не зрушив із місця.

Бальдр помітив це.

— Що?

Локі стиснув зуби, смикнув сильніше, але метал залишався нерухомим.

Він подивився на Бальдра й розсміявся.

— Схоже, він мене вибрав.

— Це не смішно.

— Ну, взагалі-то трохи смішно.

Але перш ніж Бальдр встиг сказати щось іще, повітря навколо них потемніло.

Перстень знову зблиснув.

І щось пробудилося.

Повітря стискалося, наче весь простір навколо них став важчим.

Здавалося, що саме місто, ці руїни, давно забуті й поховані у попелі, раптом завмерли в очікуванні.

Бальдр відчував це всім своїм єством.

— Локі…

Локі дивився на свою руку, а точніше, на перстень. Його очі блищали не страхом, а справжньою зацікавленістю.

— Ти теж це відчуваєш?

Бальдр не відповів. Він уже знав, що цей артефакт не просто старий. Він живий.

Перстень на пальці Локі почав змінюватися. Його гладка поверхня здригнулася, немов щось усередині прокидалося після довгого сну. Руни, які раніше ледь мерехтіли, тепер горіли м’яким темним світлом.

І тоді вони почули його.

Голос.

Низький, хрипкий, старий, мов саме каміння, що їх оточувало.

— Хто кличе мене?

Локі на мить завмер.

Бальдр повільно поклав руку на меч.

— Що це було?

Локі повільно посміхнувся.

— О, здається, він говорить.

— Ім’я. — голос лунав просто у них в головах. — Назви своє ім’я.

Локі поглянув на Бальдра й ледь помітно підморгнув.

— Чому б і ні?

Він підніс руку з перснем ближче до обличчя й промовив:

— Локі.

Настала тиша.

А потім світ навколо вибухнув темним полум’ям.

Бальдр миттєво відступив, хапаючись за меч.

Темне полум'я здійнялося навколо них, обплітаючи зламані колони та кам’яні уламки. Але це був не звичайний вогонь.

Він не давав тепла.

Навпаки—повітря стало холодним, майже крижаним, і на шкірі з’явилося відчуття, наче щось невидиме торкалося їх кінчиками пальців.

Локі повільно опустив руку, уважно розглядаючи перстень.

— О, це вже цікаво.

Бальдр зціпив зуби.

— Я ж казав тобі не чіпати його.

Локі хмикнув, не відриваючи погляду від артефакту.

— І ти дійсно думав, що я послухаюся?

— Що це за вогонь?

Локі примружився.

— Це не вогонь. Це…

Але він не встиг договорити.

Полум’я почало рухатися.

Його язики, мов живі істоти, скручувалися і перепліталися, утворюючи щось більше.

Силует.

Фігуру, що повільно виринала з темряви, сплетену з самого вогню, з порожнечі, що нуртувала в повітрі.

І тоді голос знову заговорив.

— Локі. Чому ти кличеш мене?

Локі повільно підняв голову, його усмішка стала ширшою.

— Бо хочу знати, хто ти.

Фігура у вогні нахилилася вперед.

— Я той, кого давно стерли. Той, кого не мало залишитися.

— Той, хто носив цей перстень до тебе.

Бальдр стиснув меч ще сильніше.

— Це проклятий артефакт, Локі.

Локі не відвів погляду від істоти.

— О, я навіть не сумнівався.

І тоді вогонь різко кинувся до нього.

Бальдр кинувся вперед, але полум'я було швидшим.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍