Айлін Вей - Ліхтарики для ЇЇ Величності, Айлін Вей

- Послухай мене уважно. Мені начхати на так звану репутацію. Мої сили не втратяться, якщо я буду дружити чи щось більше. Думка інших людей для мене не грає ніякої ролі. А ще... на твою дружбу.

 Дівчина мілко затремтіла і відступила з острахом дивлячись на нього. В її душі щось розбилось, маленька частинка, що тривмала її. Ці слова були страшніші від смертельного вироку. Вона знала, що він не покохає її, але вірила, що їхня дружба це щось особливе. 

 Сяо відразу зрозумів усе по її обличчю. Він протягнув до неї руку, проклинаючи себе за сказане. Він хотів заговорити, але побачив її сльози. Дівчині було безмежно боляче дивитися на нього. Знову вона сама, знову нікому немає справи до її почуттів. Вона тихо видихнула і похитала головою.

- Тобто... тепер я втратила все, - маг піймав її плечі, не дозволяючи втекти.

- Поглянь на мене.

- Відійди.

- Прошу поглянь, - він не встиг договорити, як дівчина відштовхнула його в груди.

- Не завжди буде так, як ти хочеш, - "наша дружба для нього ніщо" ця думка засіла глибоко в її голові.

- Юі, звідки тобі знати чого я хочу?

- В тому і річ, Сяо. Я не знаю і ніколи не знала навіщо ти спілкуєшся зі мною крім роботи. я ніколи не знала, але сподівалася, що я не таке пусте місце для тебе, як і все довколо.

- Пусте місце? Серйозно? Ти говориш пусте місце, - промовив він з певним розчаруванням і занепокоєнням.

- Ти сам сказав, не я.

- Добре, я згоден. Я сказав, що навіть наша дружба для мене нічого не значить, але я...

- Ні, не підходь до мене.

- Принцесо, прошу. Послухай мене хоч раз.

- Я завжди слухала, - прошепотіла вона, дивлячись на червоний килим з листя клену.

- Юі.., що ти зараз відчуваєш поруч зі мною? Тільки чесно.

- Зараз? Нічого, лише пустота, - хлопець трішки захвилювався, але проковтнувши ком в горлі продовжив.

- А раніше? коли ми спілкувалися так. М-м-м, по-особливому?

- Вперше за ці роки відчула себе вдома.

- Вдома? Ти ж і так вдома. Проте, чому тоді зараз відчуваєш пустоту? Невже я тобі огиден?

- Тому що знаю, я вже давно звикла: якщо людина відштовхує тебе, то немає сенсу намагатися достукатися до цієї людини. Та що хоче - почує, не почує - перепитає, а та, якій "начхати" забуде відразу ж.

- Але я не відштовхую тебе, - він присоромлено опустив голову і ступив декілька кроків у її напрямку. Вина за сказані слова лягла кам'яним грузом на його плечі. Сяо не робив спроб доторкнутися, не хотів лякати, тому просто смиренно чекав поки вона звикне до цієї присутності.

- Ти сказав, що я для тебе ніхто. Навіть подругою ти мене не вважав, хоча я, мабуть, знала що так буде.

- Знала? Чому тоді спілкувалась зі мною, якщо знала, що так буде?

- Тому що це ти.

- Тільки це?, - його брови здивовано злетіли.

- Це завжди була єдина причина.

- А якби був хтось інший, а не я? 

- Я б нічого не відчувала.

- Впевнена?

- Так. Я не говорю, коли не впевнена.

- Тоді дозвольспитати лише одне, - тихо прошепотів.

- М?

- Тобі тепер однаково на мене?

- Ти серйозно запитуєш? - вони дивилась на нього, наче не вірила, що чує. - Я завжди обирала тебе, навіть коли мала справи, відкладала, щоб провести з тобою перевірку котрогось з підозрілих місць. Я обирала тебе для прогулянок, розповідала тобі, що мене хвилює і тікала з тобою в ліс. З тобою я жила, відчувала свободу і спокій, який давно втратила після смерті брата. А після зникнення іншого, взагалі забула як жити. Лише з тобою це все повернулося, а зараз ти запитуєш?

- Так, запитую. Час міняється.

- Мені ніколи не було однаково на тебе, Сяо.

- Навіть зараз?

- Навіть зараз. Тому що якби я знала, що доведеться обирати між залишитись з тобою друзями, але бути страченою за недотримання законів чи лишитися живою. Я б обрала перше.

- Навіть після моїх слів?

- І навіть після цього.

- А якби я сказав, що твої почуття невзаємні?

- Так теж. 

- Чому?

- Тому що кохала, а все даремно.

- Тобто більше не кохаєш? - він з надією поглянув в її очі, але вона похитала головою.

- Я не мазохіст і не буду відчувати щось після того, як мене назвали пустим місцем.

- Можна ще одне запитання?

- Так.

- Якщо я скажу, що теж кохаю, - дівчина з надією поглянула на нього, але відразу присікла свої почуття.

- Сяо, ти зробив мені боляче. Я не повірю.

- Але це правда.

- Коли людина кохаю, вона не робить боляче, а ти зробив.

- Я хочу пояснити. Я намагався захистити твої почуття.

- Звичайно. Щоб захистити мене, ти говориш, що я пусте місце, - тихо посміялась вона, але сміх був наповнений болю.

- Я просив тоді не перебивати, принцесо.

- Добре, я слухаю.

 Хлопець простелив свій плащ на траву, а потім сів на нього і в казав на місце поруч. Дівчина сіла, але не вимовила і слова. Декілька митей панувала тиша. Очі мага блукали по нічному небу, але все ж він вирішив перервати її.

- Я справді хотів захистити тебе...

- Тобто ті слова були для захисту? - нахмурила брови дівчина і він розумів її невдоволення.

- Прошу дослухай. Я сказав, що не вважаю тебе подругою. І це справді так. Але я дуже боюся тебе втратити. 

- Сумнівний ти спосіб вигадав, щоб вберегти мене.

- Я знаю. Він найбільш болісний, я був необачним. І... я ніколи не говорю, що мої ідеї вдалі, Юі.

- То мені варто забути тебе?

- Тільки спробуй, - поглянув він на неї, наче був готовий проковтнути.

- Але ти сам. Ех, навіщо я тільки покликала тебе прогулятися в свято Ліхтариків.

- Можливо тому, що хотіла провести зі мною цей вечір? Я знаю, ти їх дуже любиш, а зі мною не почуваєшся так самотньо. Взагалі-то я теж люблю ліхтарики.

- Але ніколи не запускаєш.

- Тому що немає з ким.

- Можна просто для себе.

- Думаєш приємно запускати їх самому сотнями років? Кожного разу на одинці з собою.