Ольга Соболєва - Як розлучитися з відьмою, Ольга Соболєва

- Правильно, Ґудзику, - ласкаво відізвалася знахарка, чухаючи птаху грудку, - нічого всяким молодцям до тебе лізти.

- Кхм, - прочистив горло Раймар. – Я думав це опудало.

- Сам ти опудало! – насупилася стара.

- Уґув! – обурився пугач, знову розправляючи крила.

- Ну тихіше-тихіше, - заспокоїла його Ада. – Молоде, дурне, невиховане… Не звертай уваги. Він тут всього на місяць. Потерпи.

Птах вперіщився у гостя немигаючим поглядом, клацнув дзьобом і повернувся на місце у кутку. Після чого демонстративно відвернувся спиною та затих.

- Давай вже швидше, - замахала руками знахарка.

- Що швидше? – розгубився Раймар.

- Швидше виконуй подружній обов’язок! В мене ще справ багато, - і доки на обличчі чоловіка буяла вся гамма емоцій з цього приводу, бабця знову дзвінко розсміялася. Витерши сльози в куточках очей, вона змилувалася: - Та жартую я. Ти б себе бачив! Аж зблід. Давай швидше перевертай тут все догори дригом. Бо мені ще прибирати за тобою, а потім мазі готувати, натирки всякі.

Раймар вагався. Якби Ада була відьмою, то так легко не дозволила б нишпорити у своїй оселі. Чи вона як раз на таку реакцію і розраховувала? Та знахарці немов би було однаково, що вирішить чоловік. Вона вимила руки,  витягла на стіл різноманітні інгредієнти, підперезалася фартухом та почала щось готувати. Зазирнувши старій через плече, герцог не побачив ніяких відьомських трав, тому вирішив роззирнутися.

За декілька останніх місяців Раймар добре познайомився з темними чарами. Едвін зібрав загін відьмоловів не тільки зі вправних воїнів, а ще й з обізнаних відунів. Звичайно, з тих, що були адекватніші за інших. Саме вони вчили воїнів нюансам чорної магії. Після провалу в справі Маргарити, Майстер Ездра признав свою провину у потуранні священнослужителям. Він пообіцяв створити новий орден відунів, де не буде упередженості та жорстоких методів. Раймар досі з неприязню згадував, як Аларік давив на Еллу, аби та зізналася у відьомстві. Навіть схиляв до думки, що через неї помер Леонард. Ідіот. Цікаво, як йому тепер живеться в запиленому архіві на краю королівства?

Повністю переключивши свою увагу на житло знахарки, герцог рушив по колу. Він обережно відкрив скрині, але не копирсався в них. Заглянув у комору, де, окрім їстівних запасів, не знайшов нічого, вартого занепокоєння. Обережно минув ображеного Ґудзика і передивився зміст пляшечок на полицях. В більшості своїй там зберігалися оброблені рослини та декілька інгредієнтів тваринного походження. В торбинках знайшов зерна або ж каміння. Пучки трав теж не мали ніякого відношення до відьомських зборів. Щоправда Раймара зацікавили книги. Та тільки одна була досить старою, аби виглядати на вмістилище нечистих секретів. Але розгорнувши її, чоловік знайшов всього лише детальний опис рослин. Щоправда на древньоцвітославській мові. Більш нові книжки були заповнені безневинними рецептами мазей, сиропів, порошків чи то настоянок. І всі, абсолютно всі, несли в собі завдання- вилікувати або ж попередити якусь хворобу. Жодної, навіть крихітної згадки в стилі «закохати в себе хлопця», «помститися сусіду» чи хоча б «три дні нетравлення». Жод-но- ї!

- А менш розчарованої пики в тебе немає? – фиркнула Ада, запалюючи товсті свічки, оскільки у вікнах вже сіріли літні сутінки.

- Була, - уїдливо відповів Раймар. – Але загубилася, коли на відьмі одружився.

- О, так я все ж таки відьма? – здивувалася стара.

- Ще не знаю.

- Правильно, - якось занадто лагідно погодилася знахарка. – Ранок вечора мудріший. Ось зараз поспиш, відпочинеш, а тоді будеш вирішувати: зашморг мені на шию чи камінь до ноги.

- Де мені лягати? – перевів тему Раймар.

Він, звичайно, не збирався засинати раніше, ніж Ада. Проте відпочити треба було. Свіжа голова набагато краща для прийняття рішень.

- Як де? – фиркнула стара. – В сараї за будинком. Ось тобі свічка і подушка, щоб не казав, що я погана дружина.

На останніх словах герцог вкотре скривився, забрав запропоновані речі і пішов шукати свої «покої». Краще б не знаходив. Сарай виявився кривою прибудовою до задньої стіни житла. Дірявий дах, діряві стіни, дірява підлога. А ще несвіжа солома, жахливий запах і…

- Ме-е-е-е!

І коза у сусідньому стійлі.

Різко розвернувшись на п’ятках чоботів, Раймар повернувся у будинок. Ада ж тим часом щось весело насвистувала і переминала трави у кам’яній ступці.

- Ти з мене знущаєшся, - герцог скоріше стверджував, чим запитував.

 - Ні, любчику, - мстиво посміхнулася знахарка. – Ти сам запропонував спати у сараї. Пам’ятаєш? От і спи. А я жінка чесна, з чужаком дім ділити не буду. Тим більше ліжко.

Стара промовила ці слова з такою насолодою, що її можна було назвати відьмою тільки за ущипливий тон.

- Все ж таки схиляюся до зашморгу на шиї, - пробубнів Раймар, після чого поплівся назад у сарай.

Йому страшно було уявити, яка ніч світить попереду. Безсонна це вже точно.

Власне, так і сталося. До опівночі, якщо не більше, герцог прибирався у сараї. Він знайшов вила та граблі, що значно полегшили роботу. Спочатку чоловік почистив стійло рогатого чудовиська, що не замовкало ні на мить. Потім перекинув їй несвіжу, але більш-менш чисту солому зі свого «спального місця». Довелося ще й прохолодної води принести. Після цього коза замовкла. Щоправда осудливо спостерігала за Раймаром, коли той знайшов невеличку копичку сіна та перекидав її собі замість матрацу.