Герцог Фламберг - Тіні на Поліссі, Герцог Фламберг

Розділ 7 Братство лісовиків

Повернувшись у паралельний світ, Андрій відчував себе дезорієнтованим, ніби корабель, що був викинутий на незнайомий берег. Зрада Олексія залишила в його душі глибоку рану. Він відчував себе самотнім і зрадженим, ніби світ, який він знав, розвалився на шматки. Але він не міг дозволити собі страждати. Завдання, яке він поставив перед собою, було занадто важливим. Він мусив зупинити злочинця, який стояв за всіма цими вбивствами, і врятувати цей світ від темряви.

Він згадав про братство лісовиків, про мудрих і досвідчених людей, які жили в гармонії з природою. Вони мали знання і сили за межами розуміння. Можливо, саме вони зможуть допомогти йому розібратися в цій складній ситуації. Це було ризиковано, адже про їхнє існування знало лише небагато обраних. Але в його ситуації іншого виходу не було.

Знайти братство було нелегко. Андрій блукав лісом кілька днів, орієнтуючись за розповідями Оксани та інших людей. Ліс був темним і таємничим, повним несподіванок. Кожен шелест листя, кожен скрип гілки нагадували йому про те, наскільки він самотній і беззахисний у цьому дикому світі.

І ось одного вечора, коли надії вже майже не залишилося, він натрапив на старе дерево, на стовбурі якого було викарбувано дивний символ. Це був знак, який він бачив раніше на малюнках Оксани, пов’язаних з братством лісовиків. Серце його забилося швидше. Він підійшов ближче і доторкнувся до символу. Дерево було холодне і шорстке, але в той же час випромінювало якесь дивне тепло.

Раптом, перед ним з’явився промінь світла, який розсіяв темряву навколо. Із світла вийшла постать старого чоловіка з довгою білою бородою. Його очі були мудрі і проникливі.

"Ти шукаєш нас?" – запитав він спокійним голосом.

Андрій кивнув, не в змозі вимовити жодного слова.

"Проходь зі мною," – сказав старий і повернувся, рухаючись углиб лісу. Андрій пішов слідом за ним, відчуваючи, як його серце сповнюється надії. Можливо, саме тут він знайде відповіді на всі свої запитання і допомогу, яка йому так необхідна.

×××

Ліс густішав, дерева стояли так близько одне до одного, що утворювали зелений тунель. Сонце ледь пробивалося крізь листя, створюючи мерехтливі плями на лісовій підстилці. Андрій чув шепіт листя, спів птахів і дзюрчання струмка, який ховався десь у глибині лісу. Це було чарівне місце, повне таємниць і магії.

Через деякий час вони вийшли на невелику галявину, посередині якої стояла дерев'яна хатина, вкрита мохом і лишайником. Це було житло братства лісовиків.

Вони зустріли Андрія з подивом, але й з цікавістю. Лісовики були різними за віком і зовнішністю, але їх об'єднувала мудрість і глибокий зв'язок з природою. Вони запросили Андрія до хатини, напоїли його трав'яним чаєм і слухали його історію з великою увагою.

Андрій розповів їм про все, що з ним сталося: про вбивства у своєму світі, про прокляття русалки і про зраду Олексія. Лісовики слухали його уважно, не перебиваючи. Вони хмурили брови, кивали головами, іноді задавали уточнюючі питання.

"Ми допоможемо тобі," – сказав лідер братства, старий з довгою бородою. – "Прокляття русалки знято не до кінця і загрожує не тільки твоєму світові, але й нашому. Ми повинні зупинити її".

Андрій полегшено видихнув. Він знав, що знайшов союзників. Разом вони зможуть подолати будь-які труднощі.

×××

Лісовики, зібравшись навколо багаття, розпочали свою розповідь. Їхні голоси, сповнені мудрості й досвіду, лунали в тиші лісу, немов шепіт вітру.

"Русалка залишила після себе не тільки оберіг, що викликав усі ці лиха," – почав старійшина, – "але й книгу заклинань. Ця книга містить знання, як зняти прокляття і відновити спокій у наших лісах. Але вона добре захована, і знайти її – завдання не з простих. Лише найвідважніші з нас зможуть подолати всі перешкоди на цьому шляху".

Андрій відчував, як його серце завмирає від хвилювання. Він розумів, що шлях до порятунку буде довгим і тернистим, але в його очах з'явилася нова надія. Нарешті він бачив проблиск світла в кінці тунелю.

"Я готовий," – рішуче заявив він. – "Я зроблю все, щоб повернути спокій у наш світ і врятувати Оксану".

Лісовики обмінялися поглядами, і в їхніх очах Андрій побачив повагу. Вони розуміли, що мають справу з відважним воїном.

"Добре," – сказав старійшина. – "Ми вирушимо в дорогу завтра вранці. Шлях буде довгим і небезпечним. Нам доведеться подолати бурхливі річки, темні печери і високі гори. Але ми разом, і разом ми впораємося з усіма труднощами".

Наступного ранку вони вирушили в дорогу. Шлях був виснажливим. Вони блукали по густих лісах, переправлялися через бурхливі річки, піднімалися на круті скелі. Кожен крок давався їм важко, але Андрій не здавався. Він пам'ятав про Оксану і про те, що він обіцяв їй повернутися.

І ось, одного вечора, коли сонце вже ховалося за горизонтом, вони знайшли те, що шукали. Це була стара, заросла печера, вхід до якої приховували коріння величезного дерева. Лісовики розповідали легенди про цю печеру, про те, що в ній живуть темні сили. Але Андрій не злякався. Він увійшов до печери першим, запаливши факел.

Всередині було темно і волого. Стіни печери були вкриті мохом і сталактитами. Повітря було наповнене запахом вогкості і розкладання. Андрій йшов вперед, освітлюючи шлях факелом. Його супутники йшли за ним, тримаючи в руках зброю.

І ось, нарешті, вони побачили її – стару скриню, обгорнуту іржавими ланцюгами. Серце Андрія забилося швидше. Він підійшов до скрині і відімкнув її. Всередині лежала книга, обгорнута в шкіряну обкладинку. Коли Андрій відкрив її, він побачив сторінки, вкриті дивними символами і знаками. Це було саме те, що йому було потрібно. Книга заклинань, яка могла зняти прокляття русалки.

Андрій відчував, як в його душі спалахує надія. Він знав, що тепер він може повернути все на свої місця.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍