Габріель Гарсія Маркес - Неймовірна та сумна історія про невинну Ерендіру і її бездушну бабуню

під навісом із квітів. Пам’ятаю, наче це було вчора, що я співала пісеньку, яку всі співали в той час, давіть папуги у дворі наспівували її.

Вона безгучно, як тільки можна співати уві сні, проказала такі рядки:

Боже, Боже, поверни мені мою колишню невинність,

щоб утішатися його коханням знову, як колись.

Почувши такі слова, Улісс зацікавився маренням старої.

— Він стояв, — говорила бабуся, — з папугою на плечі і з гвинтівкою, з якої вбивав канібалів, і я відчула його смертоносне дихання, коли він став переді мною і сказав: «Я тисячі разів об’їхав навколо землі і бачив жінок усіх націй, отож, маю право сказати тобі, що ти найпрекрасніша й найчарівніша жінка».

Стара знову лягла і заридала в подушку. Улісс і Ерендіра довго мовчали, чулося тільки хрипле дихання старої. Раптом Ерендіра запитала твердим голосом:

— Ти б насмілився вбити її?

Здивований Улісс не знав, що відповісти.

— Хто зна, — сказав він. — А ти б насмілилась?

— Мені не можна, — мовила Ерендіра, — вона моя бабуся.

Тоді Улісс знову подивився на величезне тіло сплячої, наче вимірював, скільки в ньому життя, і вирішив:

— Заради тебе я згодний на все.

Улісс купив фунт отрути для пацюків, змішав її з вершками й малиновим мармеладом і вилив цей смертельний крем у пиріг, із якого витяг начинку. Потім зверху прикрив густим кремом, так що не лишилося ніяких слідів його зловмисних намірів, і прикрасив пиріг сімдесятьма свічечками.

Коли стара побачила, що він зайшов до намета зі святковим пирогом, вона підвелася зі свого трону, загрозливо помахуючи палицею.

— Безсовісний, — закричала вона, — як ти смієш переступати цей поріг!

Улісс сховався за своїм ангельським обличчям.

— Я прийшов вибачитись, — сказав він, — а сьогодні ж день вашого народження.

Обеззброєна такою явною неправдою, стара наказала приготувати стіл, як до святкової вечері. Вона посадовила Улісса праворуч, Ерендіра прислужувала їм, потім стара одним подихом загасила свічки й почала різати пиріг на однакові частини. Пригостила Улісса.

— Чоловік, який уміє вибачатись, заслуговує на подяку. Пропоную тобі перший кусень, це завжди обіцяє щастя.

— Мені не смакує солодке, — сказав Улісс, — їжте самі на здоров’я.

Стара запропонувала пиріг Ерендірі. Дівчина віднесла його на кухню й викинула у відро для сміття. Решту стара з’їла сама. Вона ковтала великі шматки, не жуючи, і стогнала від насолоди, поглядаючи на Улісса. Коли на її тарілці не лишилося вже нічого, вона доїла порцію Улісса, а поки доїдала останній шматок, позбирала із скатертини всі кришки. Стара з’їла стільки миш’яку, що ним можна було отруїти ціле покоління пацюків, але вона грала на піаніно, співала до півночі і спокійно заснула. Тільки дихання її набуло іншого тону.

Ерендіра та Улісс спостерігали за нею з іншого ліжка, чекаючи на передсмертне хрипіння, та коли стара почала марити, голос її був нормальний.

— Він звів мене з розуму, Господи, я замикала двері на два засуви, щоб він не зайшов, підпирала двері столом та туалетним столиком, ще й зверху ставила стільці, але досить йому було злегка постукати у двері, як ця барикада руйнувалася, стільці самі зіскакували зі стола, стіл та туалетний столик самі відсторонювались, а засуви самі відсувалися.

Ерендіра та Улісс з дедалі більшим подивом слухали стару, а її марення ставало чимдалі драматичнішим, а голос інтимнішим.

— Я почувала, що вмираю, я вся пойнялася потом та страхом, благаючи, щоб двері відчинилися і не відчинялися, щоб він зайшов і не заходив, щоб ніколи не йшов звідси, але щоб і не повертався більше, бо інакше я його вб’ю.

Бабця розповідала свою драму кілька годин до найменших подробиць, наче все це знову переживала уві сні. Перед світанком вона перевернулася на другий бік, і в голосі її забриніли сльози.

— Я попереджала його, а він сміявся, — кричала вона, — я знову попереджала, а він знову сміявся, а потім відкрив сповнені жаху очі, повторюючи: «Королево, королево моя», — але голос виходив уже не через рот, а через ножову рану у горлі.

Улісс, наляканий жахливими видіннями старої, схопив Ерендіру за руку.

— Стара вбивця! — вигукнув він.

Ерендіра не звернула на нього уваги, бо в цей час почало розвиднятися. Годинник вибив п’ять.

— Час іти, — сказала Ерендіра. — Вона зараз прокинеться.

— Вона здоровіша за слона, — вигукнув Улісс. — Але цього ж не може бути!

Ерендіра майже спопелила його поглядом.

— Ти ні на що не здатний, навіть на те, щоб убити.

Улісса так вразив цей суворий докір, що він утік із намета. Ерендіра все дивилася й дивилася на сплячу бабку із таємною ненавистю, з люттю через те, що її план не здійснився, а тим часом надворі розвиднялося, і вже почали співати пташки. Тоді стара відкрила очі і подивилась на онуку, безтурботно всміхаючись.

— Хай Бог тобі помагає, дитино.

Єдине, що змінилося сьогодні, це розпорядок дня. Була середа, але стара захотіла вдягти недільне вбрання, потім вирішила, що Ерендіра почне приймати клієнтів не раніше одинадцятої, попросила, щоб онука пофарбувала їй нігті в гранатовий колір і зробила пишну зачіску.

— Ніколи в мене не було такого бажання сфотографуватися, як тепер, — сказала вона.

Ерендіра почала зачісувати її, та коли провела гребінцем по волоссю, на зубцях залишився цілий жмут. Дівчина перелякано показала гребінець бабуні. Стара подивилася і потягла пальцями пасмо волосся, яке залишилося в її руці. Вона кинула його долу і потягла знову, ще більше пасмо волосся вирвалося з голови. Тоді стара почала виривати волосся обома руками, сміючись та розкидаючи його навкруги з незрозумілою радістю, доки голова її зробилася голою, мов кокосовий горіх.

Тільки через два тижні Ерендіра одержала звістку від Улісса, коли знову почула спів сови. Баба грала на піаніно і так занурилась у свої спогади, що нічого не бачила і не чула. На голові в неї була яскрава перука.

Ерендіра вийшла і тільки тоді помітила запальний шнур, який виходив із піаніно, тягнувся по траві й губився десь у темряві. Вона побігла туди, де стояв Улісс, і сховалася разом з ним у чагарнику. Обидва побачили із завмиранням серця синій вогник, що побіг по шнуру, перетнув темний простір і проникнув у намет.

— Заткни вуха, — сказав Улісс.

Обидва позатикали вуха, але даремно, бо вибуху не сталося. Намет освітився спалахом, завалував дим, запахло порохом. Коли Ерендіра насмілилася зайти, сподіваючись, що бабуся загинула, вона побачила, як стара в обпаленій перуці та подертому вбранні намагається ковдрою загасити вогонь.

Почувши вигуки індіанців, які метушилися, збиті з пантелику суперечливими наказами старої, Улісс утік. Коли нарешті