Наналі Найт - Дрімляндія, Наналі Найт

 За пів ночі Зіссієль прочитала ту саму книжку, а ще пів ночі переказувала сюжет миші, що доїдала залишки сухарів.
-Не уявляю, як можна зрадити такій жінці?-не розуміла вона.-Дуже дивно любити, а потім кидати...А ти як гадаєш, миша?
 Вона у відповідь щось пискнула та продовжила доїдати крихти їжі. 
 Зіссієль подивилась у вікно, вже світало.
-Потрібно продовжити пошуки.-повідомила вона.-Підеш зі мною?
 Миша не була проти, коли та узяла його і заховала у великий кишеню в одежі. Принцеса спустилася униз та вийшла на вулицю, перевіряючи чи нема загроз. Все було спокійно, тому пішла провулком в пошуках зачіпки, що допоможе знайти її брата. 
 Вона зайшла у район, де були невеличкі крамнички, наприклад, з одежею чи їжею. Миша з кармана почула запах чогось добренького, тому вийшла з укриття, сповзла по спідниці униз і побігла по підлозі до запаху. 
Зіссієль майже одразу помітила втечу свого приятеля, тому побігла за ним крізь натовп людей. 
 Знайшла мишу біля крамнички з їжею. За вікном стояв товстий чоловічок з вусами у фартуку, готував якусь їжу. Миша опиралася на стекло своїми лапками та застигла, дивлячись на їжу, що той готував
 Зіссієль підійшла ближче та побачила, що чоловічок готував, це було м'ясо на дерев'яних шпажках. Незнайомець наспівував якусь пісню.
 Від запаху у принцеси скрутило живіт, вона також була голодною. Підійшла близько до вікна та заховала мишу у кишеню спідниці. Її помітив цей кухар і обернувся до неї з усмішкою:
-Доброго ранку, юна леді! Хочете купити поїсти собі і вашому другу?
-Другу?
-Так, я бачив ту мишу, що ви заховали.-кивнув той.-Вперше бачу такого домашнього улюбленця. 
 Та дістала назад сіру мишу та розташувала на долонях.
-Ми справді хочемо їсти, але в мене нема грошей.-визнала Зіссієль.-Тому ми краще підемо.
-Зачекайте, я дам вам дві шпажки м'яса.-сказав той і дістав у себе дві палиці з м'ясом, дає їх дівчині.-Сідайте поряд за стіл.
-Добре, дякую. 
 Вона сіла за маленький круглий стіл, миша всілася на плече. Ельфка їла сама та давала маленькі шматочки своєму товаришу. Через хвилину до них підсів той чоловічок.
-Як вам на смак?-запитав він.
-Дуже смачно!-відповіла та.-Ніколи таке не куштувала. 
-Приємно це чути. Мене звуть Реінод, а вас з другом?
-Мене? Зіссієль, а це...Ларрі.-вигадала вона ім'я.
-Які гарні ім'я! Куди прямуєте?-спитав він.
-Ще не знаємо точно.-повідомила та.-Я намагаюсь знайти свого брата.
-А що з ним? Куди він дівся?
-Він дуже сильно посварився з нашими батьками, тому його вигнали з дому. Намагаїюсь тепер його знайти.
-Ви любили свого брата?
-На справді, я дуже рідко з ним була і недовго, тому сказати не можу точно.
-Зрозуміло.-кивнув Реінод.-Бажаю вам успіху в пошуках і розібратися у почуттях.
-Дякую, вам теж багато клієнтів!-всміхнулася Зіссієль йому.
-Мені вони не такі важливі, люба. Головне не гроші чи популярність, а те, що твоя сфера діяльності надихає та подобається тобі!
 Ельфка замислилась над його словами, поки не побачила кришталевий шар у руцях якоїсь маленької дівчинки, що йшла кудись із мамою.
-Вибачте мене, але мені треба бігти!-сказала вона, схопила мишу і заховала у кишеню.-Я обов'язково відплачу вам за їжу!
 Зіссієль встала і побігла до тієї дівчинки, залишивши одного Реінода за столиком. 
 Дитина якраз узяла маму за ручку та пішла з нею кудись. Зіссієль намагалась йти за ними за пару кроків від них, аби не привертати увагу. Вона слідкувала за ними майже довго, поки дівчинка з матір'ю не сіли у автобус на зупинці. Зіссієль хотіла теж, але не встигла дійти до нього і автобус поїхав без неї.
-От халепа!-дуже злилася вона.-Майже спіймала шар! Що ж мені робити?
 Вона замислилася і потім підійшла до літньої жінки, що чекала свій автобус. Бабуся з сумками не одразу помітила ту.
-Вибачте, а коли той автобус, що був вже, приїде сюди?-запитала Зіссієль, намагаючись утримувати мишу в кишені, аби не злякати людей.
-Якщо саме цей, то аж через годину буде, бо їде через пів міста.-повідомила вона.-А інший з таким же напрямком буде через...-глянула на екран на стовпі.-Через півгодини.
-Дуже дякую.-кивнула Зіссієль і пішла.
 Ларрі все ж таки вийшов по рукаві дівчинки на волю.
-Нема сенсу чекати автобус, друже.-прошепотіла до нього вона.-Поки дочекаємося, та дівчинка вже зникне. Тому пішли додому.
 Ельфка озирнулася навкруги і побачила вже агентів Скайлара, що намагались знайти її. Та, не вагаючись, вже бігла додому.
-Потрібно ще якось дістатися до нашого укриття, Ларрі.
 Вони побігли вздовж маленьких провулок між домівок, сподіваючись, що не заблукають.