Іванна Желізна - Подарована Асмодею, Іванна Желізна

Сигарета тліє між пальцями, але я не спішу робити нове затягування. Мені більше подобається дивитися на маленькі іскорки вогню, яких зовсім скоро не стане. Так буває і з людьми.

Коли ж двері до гостьової кімнати несміло відчиняються, я ставлю сигарету у попільничку і відкидаюся на спинку крісла. Нора сьогодні розгублена не менше, ніж у нашу першу зустріч. Добре, що хоч очі розплющені й в них немає сліз. 

— Мені здається, що минулого разу я дав зрозуміти, що мене не варто боятися. То чому ти така розгублена? 

— Не думала, що ми знову зустрінемося. 

— А тобі хіба не сказали, маленька? — У погляді так і читається німе запитання. — Тепер я твій постійний клієнт, один єдиний хто зможе до тебе приїхати в будь-який час доби. 

— Н-навіщо? — голова низько-низько опущена, я ледве чую надривний шепіт. 

— Ти ж хочеш покинути стіни борделю? А для цього потрібно працювати. Одна зустріч зі мною дорівнює трьом клієнтам. Як тобі таке?

Нора мовчить. Вона стоїть мов свічка і здається навіть не дихає. Тому я вирішую взяти ініціативу у свої руки та підійти до дівчини. Як же вона тремтить у моїй присутності…

— Те, що про вас говорять, це правда? — пальці торкаються підборіддя, щоб підняти голівку вище. Тільки так я можу побачити вологі доріжки від сліз. 

— І що ж про мене говорять? — здогадатися не важко, але я хочу послухати плітки від юного створіння. Мені аж цікаво як багато вона знає.

— Ви жорстокий вбивця. Та лікарня ж ваших рук справа? 

— Які сміливі припущення, як для дівчинки, що боїться мені у вічі поглянути. І звідки ти почула про це? Хто нашепотів у твоє прекрасне вушко такі нісенітниці? — Рука тягнеться поправити неслухняне пасмо волосся, але Нора різко повертає голову бік. Не хоче, щоб я її торкався. 

— Хіба не ви вбили Джека? У стінах досі є отвори від куль, а кров так і в’їлася в паркет. 

— Він заслужив на таку участь. Вирішив зрадити мене, а я такі речі не пробачаю. Для мене довіра понад усе, маленька. 

— А вам довіряти можна? — з грудей виривається тихий сміх. Маленька принцеса випробовує терпіння дракона. 

— Можна, але не всім. Я теж граю брудно, маленька. Це твій світ ділиться на чорне та біле, мій же суцільний морок. У нас немає правил, у нас є інстинкти. Перемагає найсильніший. Та лікарня тільки маленький прояв моєї сили. 

Нора починає тремтіти сильніше. Я розумію, що через страх у неї починається істерика і місцями мені навіть жаль дівча. У моїх планах не було її скривдити. Навпаки, я просто хотів перевірити як вона. 

— Ви справді зло.

— Так, маленька. — Долоню обпалює гаряча сльоза, яку я намагаюся стерти зі щоки дівчини. Ті прекрасні очі не створені для сліз.

— Навіщо ви тут? Що ви хочете зі мною зробити? 

— Сьогодні нічого, просто хотів провідати й впевнитися, що Джейкоб виконав моє веління. 

— А далі? Ви візьмете мене силою? — Рука з щоки ковзає на тоненьку шийку, яку я можу з легкістю стиснути. Та мені не хочеться завдавати Норі болю. Мені просто цікаво відчути її пульс. Впевнений, що її маленьке сердечко ладне вистрибнути з грудей. 

— Поряд з довірою я ціную, коли люди стримують своє слово. Я не торкнуся тебе, маленька, доки ти цього сама не захочеш. 

Не розумію чому, але Демон в мені дає обіцянку. Він не бажає скривдити Нору. Навпаки, юне створіння хочеться захистити. У першу чергу від самого себе. 

— Я вам не вірю…

— А це даремно. Моє слово константа і ти ще це зрозумієш.