Брати Капранови - Паперові солдати

— Ні.

Тоді Зот присів на призьбу, виставивши вперед свій протез, потім поліз за пазуху і видобув звідти ту врятовану дошку — мабуть, забрав її з хати.

— Дивися, — показав він дівчинці. — З одного боку тут вирізано малюнок. Бачиш? Помацай, не бійся.

Антося простягнула свій синій від чорнила палець і обережно провела по лініях та борознах, залишених різцем на поверхні дерева.

— Відчуваєш? — Зот дивився на дівчинку ніжно і навіть пестливо.

— Відчуваю.

— Ну а якщо намастити фарбою і прикласти до паперу, то там, де виступ, дошка притиснеться і залишить лінію, а там, де заглибина — ні. І малюнок переб’ється на папір. Розумієш?

Дівчинка дивилася на дошку, немовби перевіряючи, чи правду каже цей новий дядько.

— А головне, що так можна зробити багато разів — і вийде багато однакових малюнків.

— Багато? — Антося дивилася з недовірою.

— Багато.

— Десять?

— І десять, і сто, і тисяча.

Дівчинка недовірливо похитала головою.

— Тисяча! А хто цей малюнок на дошці малював?

— Я. — Зот долонею показав на себе.

— Ти художник? — вона недовірливо кинула оком по фігурі чоловіка і виставленому вперед протезу.

— А хіба не схожий? — з усмішкою перепитав той.

— А принцес малювати вмієш?

— Принцес... — гмикнув Зот. — Вмію, хоч давно вже, чесно кажучи, принцес не малював.

Антося мовчки розвернулася і побігла до клуні, миготячи маленькими п’яточками. За хвилину вона повернулася і зупинилася, тримаючи у руках свою улюбленицю — ляльку Сніжку.

— Їй тре намалювати нове обличчя, — дівчинка дивилася серйозно і навіть вимогливо. — Коб була схожа на цю.

Вона витягла з-за пазухи другий скарб — малюнок з журналу.

— Це Королівна Сніжка і гноми. Казка така. Знаїш?

— Антосю, — втрутилася мама. — Ну навіщо дядькові Зоту твої казки?

Але той обережно простягнув руку і взяв дитячі скарби у свої шорсткі пальці.

— Я коли виросту, навчуся малювати, тоді й сама зможу. А зара ти намалюй, якщо не дуриш, що художник.

— Анто-осю! — Устина насварила доньку пальцем, але та не зреагувала, поїдаючи очима дядька Зота.

Той уважно роздивлявся малюнок, на якому бородаті гноми горнулися до красивої дівчини у пишній сукні. Потім відкинувся до стіни, неначе його огорнула хвиля думок, і сидів так, аж поки Антося втратила терпець і смикнула рукав сорочки.

— Зробиш? — наполегливо перепитала вона.

— Знаєш, Антосю, — нарешті виринув зі своїх думок Зот. — А я знаю того художника, який це намалював.

— Не може бути! — дівчинка здивовано підвела брови.

— Може. Це було давно. Ще до війни.

Провідник Грім спостерігав за розмовою Зота з Антосею і несхвально хитав головою.

6

Бриз з океану підступно виривався з-поза будівлі залізничного вокзалу і примушував чоловіків притримувати капелюхи, а дам — ловити спідниці, що здіймалися, неначе парашути, оголюючи звабливі колінка, а іноді сягаючи значно більших висот. Цим і користувався молодий бешкетник у дорогому чорному костюмі та краватці, примостивши на лискучому капоті своєї машини кінокамеру Кодак, що скидалася на невеличку сумку, а насправді фіксувала на плівку веселий барвистий рейвах, що його творив вітер на вулицях Лос-Анджелеса.

Білл Титла, що з валізою вийшов із дверей вокзалу, зупинився та озирнувся, прикривши очі від сонця. Досвідчене око художника одразу вхопило цікаву картинку і Білл, усміхнувшись, попрямував до дженджика з камерою.

— Цікаво, і як стільки чудових ніжок вмістяться у таку маленьку коробочку? — запитав він, наблизившись.

Бешкетник відірвався від своєї захопливої справи, обернувся і посміхнувся широкою південною посмішкою.

— Привіт Білле! Нарешті ти приїхав!

— Привіт Артуре!

І чоловіки міцно потиснули руки.

— Бачу, Голлівуд не змінив твоїх звичок, — зауважив Титла, вказуючи на кінокамеру. — Так само баламутиш.

— Побійся Бога! — молодик, що його Титла називав Артуром, підняв руки жестом фокусника, який намагається переконати, що вони порожні. — Технологічний експеримент, і не більше.

— Можу уявити технологію, яка потребує подібних експериментів.

— Старий, я купив цю камеру для того, щоб розбирати на шматки різноманітні рухи. От, наприклад, кінь біжить чвалом а чи йде, або людина відкриває двері чи то сідає на стілець. Я знімаю, проявляю, а потім ми з хлопцями вивчаємо кожен кадр — як це можна намалювати.

— Дотепно, — оцінив Білл. — А зараз що вивчав?

Артур забрав з капота кінокамеру:

— Несподіванку. Як міняється рух від спокійного до раптового ривка. Та й ракурси цікаві.

— Оце вже ближче до правди, — засміявся Титла.

А Артур тим часом відкрив перед ним лискучі двері автомобіля:

— Прошу!

— Твій?

— Звісно! «Форд» V8, технологія майбутнього, 8 клапанів і шістдесят п’ять коней під капотом.

Титла закинув валізу до салону, і сам поліз слідом.

— Непогано, як на кризу.

— Старий, у Голлівуді не існує кризи. Синхронізований звук відкрив такі перспективи, що в нас не те що немає безробіття — реально бракує художників.

— Ну, в нас теж мультфільми малюють.

— Ой, старий, ти просто не знаєш, про що говориш. Нью-Йорк і Голлівуд — це різні планети. І якщо ти потрапиш на цю, туди вже не повернешся.

Вони вмостилися на м’якому шкіряному сидінні «Форда», Артур завів двигун, і той загарчав низьким голосом звіра.

— Ого! — з повагою відгукнувся Білл.

— Зараз ти ще побачиш, як він бере з місця!

Друзі були повною протилежністю — темпераментний Артур своїм рельєфним носом, здавалося, постійно збурював вихорі, та спокійний, постійно замислений Білл, об якого ці вихорі розбивалися.

— І чим ти плануєш мене здивувати настільки, щоб я вже не повертався додому?

— Побачиш, — пообіцяв Артур. — Не хочу руйнувати інтриги. Наш бос — геній, він хапає за хвіст усе нове і перспективне, і воно тягне нас далі. Знаєш, коли ми з колегами почали серйозно займатися малюванням, то збиралися у мене вдома, після роботи. Наймали моделей, все як годиться. Ну і, звісно, хтось нашепотів босові. А куди ж без цього? Викликає він мене, питає: ви там влаштовуєте оргії з голими жінками? Я йому: побійтеся Бога, які оргії, це просто школа малювання, основи, бо в нас, самі знаєте, багато хлопців самоуки, ну й таке інше. Він: а якщо газети пронюхають, що команда Міккі Мауса розважається на дозвіллі з голими жінками?