Тетяна Олiйник - Агент 2601 та 1/2, Тетяна Олiйник

Одного разу Макс вирушив у морську бухту з навчальною групою дайвер-клубу для того, щоб відпрацювати прийоми занурення на глибину. Бабуся, як водиться, пішла за онуком. Сидячи під навісом катера, вона уважно спостерігала за тим, як Макс одягає гідрокостюм. Не витримавши, бабуся піднялася з місця і почала допомагати онукові влучити в рукави. Інші учасники групи посмiхалися, спостерігаючи таку турботу. Макс почервонів від сорому і заявив бабусі:

- Ба, та відчепись! Як же ти не розумієш, що ганьбиш мене перед людьми!

- І чим це я тебе ганьблю, цікаво? - обурилася вона. - У тих людей теж свої бабусі є, які їм помагають, тож нема чого соромитись. Підніми-но голову, я на шиї костюм застебну.

Присоромлений Макс поспішив відвернутися від глузливих поглядів інших учнів.

   Але коли прийшов час зануритися у воду, то всі погані думки разом зникли. Акваланг за спиною виявився набагато легшим під водою, ніж на суші. Вдихаючи кисневу суміш через редуктор, Макс спостерігав за сигналами інструктора і слідував за ним. Повільно опускаючись на дно все нижче і нижче, хлопчикові відкривалися небачені красоти підводного царства. Він крутив головою праворуч і ліворуч та розглядав дивовижних морських мешканців, які, своєю чергою, з цікавістю розглядали його самого. Повітря, що видихалося, утворювало шлейф бульбашок за дайверами, що виглядало надзвичайно красиво. Задивившись на бульбашки повітря, що розліталися на всі боки і мерехтiли у променях сонячного світла, Макс відстав від Костаса і схаменувся тільки зараз. Він захвилювався, не знайшовши його поблизу. Хлопчик почав крутитися в різні боки, намагаючись відшукати очима яскраві ласти і жовтий акваланг дайвера, але його не виявилося в полі зору. Видимість під водою досить обмежена, тому можна не помітити предмета, який перебуває всього за кілька метрів від тебе, до того ж ще й маска обмежує огляд. Не довго думаючи, Макс поплив уперед у пошуках інструктора. Скоро він опинився в повній темряві, куди не проникали промені світла. Попереду відкривалася справжня морська безодня. "Що це?! Куди я потрапив? Матусю!!! Мені страшно!.." Усвідомивши, що перебуває під товщею води на самоті, абсолютно безпорадний хлопчик злякався не на жарт. Це тобі не на твердій землі, де втекти можна і видно все навколо неозброєним оком. У морі виявилося набагато складніше. У темряві Максу вважалася усюди невідома небезпека, від якої не було порятунку. Його охопила справжня паніка. Хлопчик з переляку почав кидатися в різні боки, не бачачи перед собою абсолютно нічого. «Може мене засмоктала чорна дiра?» — промайнуло в його головi.

Раптом Макс згадав про ліхтарик у своєму годиннику, і натиснув кнопку. Темряву прорізав промінь електричного світла, в якому з'явився інструктор, що поспішав на допомогу невдалому учневі. Він схопив Макса за руку і потягнув вгору, більше не відпускаючи ні на мить. Змахуючи ластами, ніби гігантськими крилами, пара дайверів поступово піднімалася на поверхню. У Макса вже відлягло від серця, коли він побачив Костаса і сонячне світло, яке пробивалося крізь воду. Опинившись нагорі, інструктор зняв маску і суворо подивився на Макса, який ковтав свіже повітря і намагався прийти до тями.

- Що це було там, під водою? -незадоволено запитав він.

- Я втратив вас із поля зору, - відповів хлопчик.

- Як таке могло статися, якщо я постійно був перед тобою? - дивувався той.

- Напевно, я задивився на всі боки і випадково відстав, - зізнався Макс.

- Ти не просто відстав, а поплив в інший бік і опинився на краю урвища, який різко йде в глибину. Я просто дивом тебе знайшов! - вигукнув схвильований і розсерджений інструктор.

- Вибачте, я цього не хотів, випадково вийшло, - вибачився Макс.

- Гаразд, проїхали. Гадаю, ти і сам достатньо злякався, щоб бути обережнішим наступного разу, - вже більш дружелюбно вимовив дайвер.

- Так, я мало не помер від страху в повній темряві! - чесно зізнався хлопчик.

Інструктор примирливо поплескав його по плечу:

- У таких випадках вихід завжди один - підніматися на поверхню. Тож, Максе, для тебе це був гарний урок, чи не так? - усміхнувся Костас.

- Ще б пак, я такого шоку ніколи ще не відчував, у віки не забуду! Ви тільки моїй бабусі не розповідайте, бо вона мене більше ніколи у воду не пустить, - попросив хлопчик.

- Гаразд, буду нiмий як риба, - пожартував той. - До речі, а звідки в тебе взявся ліхтарик? - додав чоловік.

- Та це в моєму розумному годиннику така додаткова опція, - пояснив Макс.

- Ну, ось вона і стала в пригоді. Адже без неї я б навряд чи зміг тебе швидко відшукати.

Тренер і учень попливли до катера, де на них із нетерпінням чекала бабуся:

- Щось вас довго не було, - зауважила вона, допомагаючи онукові зняти екіпірування, - я вже хвилюватися почала.

- А ми це... прийоми занурення відпрацьовували, - збрехав Макс, витираючи рушником мокре волосся.

Бабуся запитально подивилася на тренера.

- Усе гаразд. Ваш онук молодець, вміє знаходити вихід із будь-яких ситуацій! - підтвердив він, підморгуючи Максовi.

- А-а, ну це він у мене такий уродився, - гордо зауважила бабуся.

Через кілька днів Актор склав іспит і отримав заповітний сертифікат дайвера, про який мріяв. Його радості не було кінця! Тож вони з бабусею вирішили якось відсвяткувати цю подію.

- Чого б тобі хотілося, Максику? - запитала Ба, маючи на увазі кафе зі смаколиками.

Але ж в онука щодо цього були зовсім інші побажання:

- Ба, а можна мені отримати в подарунок занурення з підводним скутером? Я бачив такі в нас у клубі, вони пiдводними буксирувальниками називаються.

- Невже не напiрнався ще? - розсміялася вона.

- Просто хотів навчитися плавати під водою так, як той шпигун із «Медузи», розумієш? - зізнався він.

- Звісно, розумію, любий, - бабуся з любов'ю подивилася на онука й погладила його по голові, - тим паче, що тобі ці навички колись знадобляться!