Ольга Обська - Забути, щоб згадати, Ольга Обська

— А ось цей почерк не впізнаєте? — принц простягнув співрозмовниці конверт.

— Для Феї Елен, — прочитала вона й полізла всередину. — Але ж тут нічого немає. А де сам лист?

— Насправді він призначався не вам. Двійнику. То впізнаєте?

— Не впевнена, — засумнівалася Елен. — Хоча з іншого боку начебто щось подібне вже бачила. Причому недавно.

— Постарайтеся пригадати — це важливо! Останній тиждень ви провели в Еурстенцелі — отже, могли бачити схожий почерк там.

Елен напружено вдивлялася в літери на конверті.

— Точно! Згадала! — Раптом скрикнула вона і аж підстрибнула. — Тільки не почерк.

— А що?

— Той документ взагалі було надруковано. Але дивіться, — Фея ткнула пальцем у конверт, — бачите, яка тут жирна «л». А знаєте чому? Спочатку моє ім'я було написане з двома "л", але потім виправлено. І в тому надрукованому документі — та сама нісенітниця: Е-л-л-ен. Я хоч і була тоді дуже засмучена, але мені впало в око, що хтось не знає, як правильно пишеться моє ім'я.

— Ну, це і не дивно. Ім'я у Запасному Світі досить рідкісне. Але що це був за документ?

— Не знаю. Осяяний Кастр дав мені його на підпис, я й підписала.

— Підписали, не читаючи?

— Ну… так. Він мені тоді багато різних паперів давав підписувати. Мені не хотілося їх читати, розбирати, аналізувати. Думки були зайняті лише Руалем. А Кастру я дуже довіряю. Він давній друг сім'ї.

— Зрозуміло, — кивнув Найт.

Невже вбивця все-таки Кастр? Але чому тоді Падеву не знайшов його почерк у своїй базі? Такий відомий адвокат мав би бути там обов'язково. Чи захисник майстерно змінив почерк?

— Дякую, Феє Елен, ви дуже допомогли, — Найт отримав кілька ниточок і вже мав повертатися.

Вона провела його до дверей. Принц пообіцяв їй, що подбає про Руаля і постарається знайти спосіб повернути Елен назад. Вже на виході зупинився і спитав:

— Феє, а як вам вдалося пристосуватися до життя в Основному Світі? Як ви не розгубилися? Як, наприклад, знайшли цю квартиру?

— Ви все одно не повірите, — посміхнулася Елен.

— Мене останнім часом важко чимось здивувати, — заперечив Найт.

— Я згадала кілька віршиків, які вчила з бабусею, коли була маленькою. Там були інструкції, що робити.

Так, у це справді було важко повірити.