Ольга Обська · автор - Обурливо гарна, або Ліки Його Високості, Ольга Обська · автор

— Це не обговорюється, — грізно перебив Крайдан. — Ходімо, — він підвівся і підійшов до вікна, — покажу, як запечатувати і розпечатувати будь-які двері або вікна.

Він наказав їй стати обличчям до скла і обхопити рукоятку кинджала лівою рукою. Вже, мабуть, помітив, що Сніжана — шульга.

— Зроби різкий рух, ніби хочеш встромити лезо в раму, але не доводь до кінця. Кинжал не повинен торкнутися вікна.

Сніжана махнула рукою. Нічого магічного не сталося.

Крайдан стояв за її спиною. Вона, не розвертаючись, відчувала, що його плечі беззвучно тремтять від сміху.

— В чому справа? — запитала обурено. Смішно йому!

— Різкіше, — відповів Крайдан, намагаючись зберегти серйозність.

Вона ще раз махнула.

— Ти ж не мух відганяєш, — продовжував потішатися він. — Ще різкіше.

Сніжана могла, звичайно, і різкіше. Але вона боялася влучити по склу. Ще чого доброго вікно розіб'є. Знову махнула. Але, мабуть, знову якось не так — нічого не відбувалося.

Тоді вона відчула, як Крайдан наблизився майже впритул. Одна його рука лягла на талію і трохи притиснула до себе, друга обхопила рукоятку кинджала поверх Сніжаниної долоні. Далі був різкий короткий чіткий рух. Її рука мимоволі повторила його. Клинок зупинився за міліметр від рами. Пролунав металевий брязкіт, уже знайомий Сніжані.

— Бачиш, не так і складно.

Крайдан не випустив її. Показав яким рухом відімкнути замок. Потім знову встановив, ще раз зняв. Сніжана запам'ятовувала, вбирала, паралельно насолоджуючись хвилюючим глибоким почуттям, яке дарували його сильні впевнені рухи. Вона спиною відчувала, як напружувалися та розслаблялися його м'язи. Чому вона це відчуває? Тому що вже притиснута до нього впритул. Хвилювання посилилося. Від близькості пружного чоловічого тіла паморочилося в голові. Як давно Сніжана хотіла цього. Ніколи не зізнавалася собі, але це бажання жило в ній — відчути себе у його владі.

— Запам'ятала? — спитав він несподівано хрипко.

— Так.

Він все одно не випустив Сніжану. Акуратно розтиснув її пальці, щоб забрати кинджал і відкласти на підвіконня. Потім розвернув її до себе. Його темні очі виявилися несподівано близько. Як же там, у їхній глибині, гаряче. Вона завмерла. А думки в голові навпаки помчали. Такі дивні. Такі зухвалі, заборонені, безсоромні. Як це, коли такий чоловік любить тебе? Що відчуватимеш, якщо він вирішить зробити тебе своєю? Якщо почне цілувати, спочатку ніжно, потім все відвертіше та наполегливіше. Якщо почне роздягати — розстібати гачок за гачком одяг, що раптом став тісним, все більше оголюючи тіло... Вона збожеволіє від його пестощів. Вона це знала. Вона так довго стримувала себе навіть у думках, а тепер дала їм волю. Вона хотіла належати йому. Сьогодні. Зараз. Дозволити собі це божевілля. Дозволити собі забути про все. Нехай усі проблеми відступлять до завтра. Хіба вона не має права на одну ніч з коханим чоловіком?

Крайдан завмер, насолоджуючись її красою. Не рухався, хоч тіло шаленіло від її близькості і просило рухів. Як часто у своїх гріховних думках він уявляв таке. Тримати її в тісних обіймах так, ніби вона належить йому. І це лише початок. Повільно провести долонями по її стану. Вивчити. Відчути його гнучкість, жіночність. Відчути смак її губ на своїх губах. Він не став би поспішати. Цілував би тягуче, повільно. Такою жінкою хочеться насолоджуватися не поспішаючи. Така недоступна, така бажана. Він не мав на неї права, але сьогодні він не мав волі стримувати себе.

Він нахилився до її губ. Ще не торкнувся, а вона вже заплющила очі. Ніби чекала його наступу, ніби перебувала в такому ж дурмані, що й він. Зволікати не було більше сил. Він став нетерплячим. Йому так хотілося володіти. Дарувати і отримувати у відповідь. Поцілунок був ніжним. Це було тамування дикої спраги. Це було, ніби він не пив п'ять днів, і, нарешті, дістався джерела. Припав і пив. Жадібно і нестримно. Ще і ще. Як давно і нестерпно він її хотів.

Його пальці діяли самі собою. Вони розстібали гачки сукні. Він стягнув її з плечей, щоб покривати ніжну шкіру поцілунками. Вона була гарячою і пахла чимось обурливо жіночним, від чого можна зомліти. На ній було бюстьє, яке носять місцеві жінки. Він би хотів знову побачити те пекельне червоне мереживо, яке вона назвала еластаном. Хоча ні, ще більше він хотів би побачити те, що під мереживом. Пальці знову взялися за застібки, а губи жадібно пестили звільнене від одягу тіло. Вона відгукувалася чуттєвим теплим диханням, майже стогоном, який остаточно зводив з розуму…