Юрій Михайлович Канігін - Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства

супермени була дуже жорсткою. Ми дізнаємося також, що цей Тентетніков був масоном і мав відношення до складних і темних справ.

— Ви знаєте, — продовжив Гуру, — ми порівнювали зазначені місця «Мертвих душ» з методиками підготовки «залізних рицарів» Тевтонського ордену — цих білявих похмурих красенів, які вміли зберігати незворушний вираз обличчя у будь-яких битвах, — і бачили абсолютний збіг.

Другий том «Мертвих душ», написаний, точніше, вимучений уже хворим, стомленим від життя письменником з надзвичайно тонкою і благородною душею, читали лише двоє-троє людей. Звичайно, у ньому були, я гадаю, розділи — справжні шедеври. Але були я розділи, де розкривався вміст таємнихмасонських манускриптів, і… надійшов наказ спалити…

— Від кого міг надійти такий наказ? І як ці манускрипти потрапили до Гоголя? — здивовано запитав я.

— Щоб відповісти на ваші запитання, потрібно зробити ще один відступ. Отже, серед тих, хто бачив спалений рукопис Гоголя, були, найвірогідніше, графи О. К. і О. П. Толсті.

«ІНТИМНИЙ ДРУГ ЦЕСАРЕВИЧА»

Молчите, проклятые книги! Я вас не писал никогда!

А.Блок

— Граф О.П. Толстой — сама по собі маловідома постать, цікава лише своїм ставленням до Гоголя; у нього в московському будинку на Нікітській мешкав вимучений письменник останні два роки (після відвідання Палестини). Тут, у кімнаті на першому поверсі, він і помер. Звідси Гоголь їздив в Україну, у маєток матері, жив там якийсь час і знову повертався до Москви на Нікітську І так кілька разів протягом 1850–1852 років.

На відміну від свого родича граф Олексій Костянтинович Толстой — надзвичайний феномен російського життя XIX століття, людина, яка відіграла особливу роль у долі Гоголя та й Шевченка. Він дуже співчутливо ставився до цих «геніальних малоросів». Вважав себе учнем Гоголя (Микола Васильович був старшин за нього на вісім років). Коли граф лише починав свій шлях драматурга і поета, Гоголь перебував у зеніті слави. Факт близьких стосунків О. К. Толстого і М. В. Гоголя зафіксований в енциклопедіях, але біографи Гоголя чомусь не звертають на нього уваги. А даремно. Олексій Костянтинович спочатку був західником і навіть масоном (вступив до ложі за кордоном, де довго жив, і входив навіть до різних містичних сект). Потім відкинув все це (по суті, пройшов шлях Гоголя).

У своїх перших творах Толстой сатирично зображував Росію, де «порядка нет как нет». Саме він став ініціатором знаменитої серії Козьми Пруткова. Але зрештою зрозумів, що західники принижують власний народ, і зблизився з Шевченком і Гоголем. Ніхто з російських поетів так зворушливо не писав про Україну:

Ты знаешь край, где все обильем дышит, Где реки льются чище серебра, Где ветерок степной ковыль колышет, В вишневых рощах тонут хутора. Ці рядки можна порівняти хіба що тільки з гоголівською поезією в прозі. Як і Гоголь, О. К. Толстой, турбуючись про свою батьківщину Росію, збагнув російську душу зсередини, відчув її манливі, дикі, «монгольські'» глибини:

Край ты мой, родимый край, Конский бег на воле, В небе — клич орлиных стай, Волчий голос в поле…

Гой, ты родина моя! Гой, ты бор дремучий! Свист полнощный соловья, Ветер, снег да тучи…

Хіба ці слова не породжують щемливий біль, хіба не зринає в пам'яті гоголівське тривожне: «Куди ти мчиш, Русь, дай відповідь! Не дає відповіді!''

В молодості про О. К. Толстого говорили, що він — інтимний друг цесаревича Олександра. І дійсно, ще будучи дитиною, він потрапив до числа відібраних хлопчиків для компанії цесаревичів і княжичів. Вони повинні були разом вчитися, гратися, виховуватися. Керував цієї справою все той же В. Жуковський — наставник цесаревича, масон. Цілком природно, що для виховання і навчання такої елітної групи юнаків при дворі використовувалися найкращі посібники, підручники. Серед них, звичайно, були таємні і дуже рідкісні методики підготовки «суперменів» — жерців і царів. Вчителі навчали своїх підопічних хитрощів індивідуального і масового гіпнозу, психоаналізу, психічного тиску на людей тощо. Такі книги надходили з архіву задушеного у березні 1801 року імператора Павла І, який, як відомо, був масоном вищого ступеня посвячення. Саме звідти, напевно, була добута «Тат твам азі» — святиня тамплієрів та їхніх «братів» — тевтонців.

Слід зазначити, що після загибелі Павла І і коронації молодого Олександра І російське масонство прагнуло одного: повернути ордену «вільних каменярів» втрачені ними в Росії позиції внаслідок «катерининського погрому». Дехто називає ці часи навіть періодом відродження масонства, «олександрівською порою його цвітіння» тощо. Саме тоді і пішли в хід в елітних ложах таємні методики і системи «супервиховання». Однак згодом вони були зняті з обігу і покладені в надійні схованки. Та інтерес до них не згасав, особливо у вищих колах дворянства.

Найвірогідніше, таємні методики психоаналізу, гіпнотичного виховання (впливу) потрапили до Гоголя від котрогось із Толстих. І не виключено, що хтось із «компетентних», прочитавши другий том «Мертвих душ» і побачивши, що в ньому розкритий зміст святині тамплієрів і Шотландської ложі (спадкоємиці тамплієрів), наказав спалити написане. Жартувати з масонами (Гоголь і графи Толсті це добре знали) було небезпечно. Таким чином, до всіх відомих душевних мук М. В. Гоголя навесні 1851 року додався «фактор ікс» — тиск таємних лож. Це і позбавило нащадків, тобто нас з вами, можливості прочитати останню працю генія.

«МЕРТВІ ДУШІ ЯК ЕТНІЧНА ПРОБЛЕМА

Я вам поведал неземное, Я все сковал в воздушной мгле. А. Блок

— А чи не відхилилися ми від теми аріїв, панмонголізму й України? — запитав я Гуру.

— Навпаки, ми підійшли до неї впритул, і час узагальнити сказане. Сюжет «Мертвих душ» пов'язаний з масовим переселенням селян з центру Росії на благодатні землі Херсонської і Таврійської губерній, які в той час називались «ногайськими'» степами. В імперії активно проводилась в життя петровсько-катерининська політика змішування національностей і русифікації окраїн. Але головне — Гоголь не тільки майстерно змальовує Центральну Росію з її кріпосниками-поміщиками, чиновними рилами і простим народом, духовно скаліченими існуючими порядками, а й переконливо показує, яку духовну і моральну «користь'' одержує українська нація з її арійською закваскою від таких демографічних вливань. У край козацької вольниці і слави переселялися Селівани та Петрушки, дяді Міняї і дяді Мітяї та «чорноногі» дівчата, котрі не знали, «де праве, де ліве». І везли їх туди… Чичикови. Пропонований для переселення в Малоросію народ, «що добрячий горіх, — каже Собакевич, — всі як на відбір: не майстровий, так інший якийсь здоровий мужик»…

— Але дозвольте, — заперечує Чичиков, — навіщо ви перераховуєте всі їхні якості, адже це все народ мертвий.

Така алегорія, хотів того Гоголь чи ні, порушує