Джозеф Хеллер - Пастка на дурнів

— Тримає що?! — в незворушній тиші перепитав він, гидливо зморщивши свого елегантного носа.

— Живу рибу в руці.

— Якої породи? — суворо спитав полковник у Йоссар’яна.

— А біс його зна! — відказав Йоссар’ян. — Я на рибі не знаюся.

— А в якій руці ви її тримаєте?

— Щоразу в іншій, — відповів Йоссар’ян.

— Інша риба — інша й рука, — докинув Данбар.

Полковник обернувся й підозріливо глянув на Данбара.

— Справді? А вам це звідки відомо?

— А я йому теж снюся разом з рибою, — без тіні посмішки пояснив Данбар.

Обличчя полковника налилося кров’ю. Він не знав, що відповісти, і тільки зміряв обох приятелів крижаним, осудливим поглядом.

— Встаньте з підлоги й лягайте в ліжко, — нарешті сухо промовив він Данбарові.— І щоб я більше не чув про ваші бридкі сни! У мене в штаті є на те окремий спеціаліст.

Майор Тлумачсон, лікар-психіатр, до якого було направлено Йоссар’яна, зустрів його тихим усміхом. Це був невеличкий на зріст черевань з лагідним голосом та вкрадливими манерами.

— А як вам здається, — запитав він, — чому полковник Феррідж вважає ваші сни бридкими?

— Я гадаю, що пояснення треба шукати або в моєму сні, або в самому полковникові Ферріджі,— чемно відказав Йоссар’ян.

— Прекрасно сказано, — зауважив майор Тлумачсон. На ньому були скрипучі солдатські черевики, а чорне, як сажа, волосся неслухняно їжачилось на голові.— Не знаю, чому, — довірчим тоном признався він, — але полковник Феррідж завжди нагадує мені морську чайку. Розумієте, він не вірить у психіатрію.

— Схоже, ви не дуже любите морських чайок, — мовив Йоссар’ян.

— Не дуже, — знервовано хихикнув майор Тлумачсон і заходився любовно пригладжувати своє відвисле подвійне підборіддя, немов там була справжня борода. — Як на мене, то ваш сон просто чудовий. Я сподіваюся, що він повторюватиметься частенько, і ми ще не раз зможемо його обговорити. Може, закурите? — Йоссар’ян відмовився, а лікар усміхнувся. — Як вам здається, — багатозначно запитав він, — чому вам так неохота взяти в мене сигарету?

— Бо я щойно вже одну скурив. Он вона — ще тліє в попільничці.

— Ну що ж, цілком щире пояснення… — хихотнув майор Тлумачсон. — Але я сподіваюся, ми незабаром знайдемо й істинну причину. — Зав’язавши на подвійний бантик шнурок черевика, він узяв зі столу й поклав собі на коліна жовтий блокнот з полінованим папером. — Отож риба, яка вам сниться… Поговорімо про неї. Це що — завжди одна й та сама риба?

— Не знаю, — відказав Йоссар’ян. — Я б не зміг відрізнити одну рибу від іншої.

— Але все-таки… Ну що вам нагадує ця ваша риба?

— Іншу рибу.

— А інша риба?

— Ще іншу рибу.

Майор Тлумачсон розчаровано відкинувся на спинку крісла.

— А взагалі ви любите рибу?

— Не дуже.

— Хм!.. Тоді чому ж вам здається, що у вас така хвороблива відраза до риби? — переможним тоном запитав майор Тлумачсон.

— А тому, що вона надто слизька, — відказав Йоссар’ян. — Слизька й костиста.

Майор Тлумачсон згідливо кивнув, усміхаючись приємною, фальшивою усмішкою.

— Ваше пояснення — прецікаве… Але, сподіваюсь, ми незабаром знайдемо істинну причину. До речі, як ви ставитесь до риби? Ну, до тієї, що вам сниться?

— Вона взагалі не викликає в мене якихось почуттів.

— А може, вона вам чимось не подобається? Не відчуваєте ви до неї ворожості або мстивої злості?

— Аж ніяк. Чесно кажучи, вона мені скоріше навіть подобається.

— Отже, вона вам подобається!

— Ні, я цього не сказав. Риба як риба. Вона не викликає в мене виразних почуттів.

— Але ви самі сказали, що вона вам подобається, а тепер кажете, що не відчуваєте до неї виразних почуттів. Я впіймав вас на суперечності. От бачите!

— Так точно, сер, схоже на те, що ви впіймали мене на суперечності.

Майор Тлумачсон з гордістю написав у блокноті дебелим чорним олівцем: «Суперечність».

— А як ви гадаєте, — провадив він далі, поставивши крапку і знову допитливо глянувши на Йоссар’яна, — як ви гадаєте: чому саме ви висловили оці два суперечливих твердження щодо вашої емоційної реакції на рибу?

— Не знаю, докторе… Схоже на те, що в мене до неї двоїсте ставлення.

Почувши слова «двоїсте ставлення», майор Тлумачсон аж схопився з радощів на рівні ноги.

— Та ви й самі все чудово знаєте! — вигукнув він, схвильовано потираючи собі руки. — Слухайте, ви навіть не уявляєте собі, який я самотній! Мені щодня доводиться розмовляти з пацієнтами, які нічогісінько не тямлять у психіатрії! Мені доводиться лікувати людей, яким начхати на мене й на мою роботу! Ось через це в мене й виник цей жахливий комплекс неповноцінності.— На мить обличчя його спохмурніло. — І я боюся, що довіку його не позбудуся.

— Справді? — мовив Йоссар’ян, відчуваючи себе якось недоладно. — Хіба ж це ваша вина, що інші так погано освічені?

— Це з мого боку дурість, я знаю, — занепокоєно відказав майор Тлумачсон і з неохотою всміхнувся. — Але для мене завжди дуже багато важило, що про мене думають інші. Розумієте, статева зрілість прийшла до мене з деяким запізненням… І от через це в мене… ну, одне слово, багато всіляких проблем. Сподіваюсь, я ще матиму приємність обговорити їх із вами. Шкода, що я не можу зробити цього зараз — треба спочатку покінчити з тим, що турбує вас. Хіба хочеш? Мусиш! Полковник Феррідж дуже розсердиться, коли почує, що ми весь час говорили тільки про мої клопоти. А зараз я вам покажу кілька чорнильних ляпок різного кольору й форми. Цікаво, які думки і спогади вони у вас викличуть?..

— То даремна трата часу, докторе. Все, що я бачу, викликає в мене лише одну думку — про статевий акт.

— Справді? — у захваті вигукнув майор Тлумачсон, аж наче не повірив власним вухам. — Нарешті ми, здається, підійшли до суті вашої справи. І що, вам часто сняться еротичні сни?

— Авжеж… Той сон про рибу — це теж еротичний сон.

— Ні, ви мені розкажіть справжній еротичний сон… Ну, от коли хапаєш її, голу, за горлянку, щипаєш її або гамселиш, аж поки в неї юшка з носа не потече, а потім валиш її долу і гвалтуєш, а сам ридма ридаєш, бо кохаєш її, суку, і ненавидиш водночас! І нічого не можеш вдіяти! Ось про такі еротичні сни я б з вами охоче поговорив. У вас бувають такі сни?

Йоссар’ян на хвилину глибоко задумався.

— Але ж це і є сон про рибу, — нарешті промовив він.

Майор Тлумачсон відсахнувся, немов одержав ляпаса.

— Авжеж, авжеж, — холодно погодився він, кинувши на Йоссар’яна насторожений, злий, уже навіть ворожий погляд. — Але я б радив вам приснити собі сон і такого