Катаріна Рейніс - Як Не вийти заміж за бога, Катаріна Рейніс

Відповіді не було, та мені простягли просякнуту відваром трав хустку. Це жарт такий?.. Приклала ганчірку до очей і, О диво! мені полегшало. Значно полегшало! А вже за хвилину вдалося навіть озирнутися.

Знайомі стіни, стелажі з книгами, забитий  всяким мотлохом комод і шафа, що ніколи не зачинялася. Чому? Тому що багато років тому ми приробили в ній подвійну стінку, щоб можна було ховати най секретніші секрети. Боги, ніколи не думала б, що буду така щаслива опинитися у власній кімнаті, в замку, який завжди вважала в'язницею!

- Доброго ранку, люба!

Смикнулася всім тілом.

- Тату! – на очі навернулися абсолютно недоречні сльози. Майя, що з тобою? Ти ж доросла дівчинка? Де твоя витримка?.. Ай! До демонів її!

Схопившись з ліжка, кинулася в обійми. Татко!.. Живий!.. Тут і зараз!.. Він ніжно гладить мене по волоссю і колихає на колінах, як багато років тому. В ті часи, коли весь світ уміщався в цьому замку і повністю належав мені!

- Це ж не сон? - пробурмотіла, коли істерика трохи стихла. На кого я схожа? Очі червоні, ніс розпух, у волоссі хтось ретельно звив гніздо!

- Мила, це мені варто питати, чи то бува не сон! - усміхнувся найрідніший чоловік у світі. Незважаючи на всі наші розбіжності, я ніколи не припиняла щиро любити батька. – Як ти вижила? Чому не повернулася? Ти ж знаєш, я все зробив би…

- Знаю, - пересіла на ліжко. Розмова буде не легкою, проте необхідною! – А ще я знаю, що якби храмовники дізналися про мене, вони б не зупинилися…

- Ти сумнівалася у моїй силі, – розуміюче кивнув король Талласії. В карих очах оселився біль. – І не дарма! Я не вберіг тебе. Боявся виступити проти сформованих традицій, боявся заколоту…

- Не варто й згадувати, – криво посміхнулася. Не хотілося повертатись до того, що я вже пережила. - Що було, те загуло! Я не виню тебе. Та й взагалі, я рада, що моя смерть принесла стільки користі королівству!..

Герман невпевнено посміхнувся. На втомленому обличчі проступили зморшки, у темній шевелюрі оселилася сивина, а в погляді смуток. Не знаю, чи зможе він колись пробачити себе, проте я дуже постараюсь допомогти!..