Ольга Манілова - Поцілунок одного разу , Ольга Манілова

Ох, ну, звичайно, у нього там внутрішній реєстр з усіма прикладами її забудькуватості.

Але взагалі... Роман тоді пішов клатч із з машини на парковці забирати, вони посварилися і відразу ж... помирилися.

— От і чудово, коли ти знаєш. Тобі легко було підрахувати! Навіть аналізів не треба.

Вона йому по скроні стукає глузливо, а він накидається на неї. Сміється Кіра недовго, оскільки збентежений чоловік зі швидкістю світла перетворюється на допитливу, настирливу тварину.

Кіра лише для виду бореться за свою сукню, а в потрібний момент кусає його за губи.

Він їй якраз руку в труси засунув і тепер наче телепень збився, тому що дівчина за волосся його прихоплює.

Міцно, нещадно прихоплює.

Карелін у її легені і кисень закачує через поцілунки. Яка шляхетність, готовий дихати за двох. Вона то відпускає, то тягне волосся.

— Ти догралася, — хрипить Рома.

Кіра мало не підстрибує, коли його рука по всій довжині її мокрих складок проходить. І збільшує частоту рухів.

Збільшує, посилює, посилює.

— Зараз другого зароблю, чекати не люблю.

Щось не схоже на жарт.

Пальцями Кіра начебто тягне його плечі на себе, але, виявляється, це єдиний спосіб триматися більш-менш рівно. Одна його рука з її грудьми сміливо грає, а інша...

... інша по всіх чутливих місцях між ніг довбає.

Рома свою руку явно хоче геть мокрою зробити.

— Ну що ж ти, — канючить Кіра, — обіцянки-цяцянки, другого він зробить. Дай притиснутись хоч.

- Це погано, що ти розмовляєш, - він прикушує мочку її вуха, повторюючи за кожним смиканням своєї руки. — Ти така мила, коли мовчиш. І коли погано тямиш.

Її обурення обертається приглушеним муканням, що наростає та наростає. Вона грізно хапає його за сорочку.

— Ну що ти, — белькоче Кіра, — ну що ж ти.

Рома лише посилює рухи, коли дівчина задушено кінчає на кісточках його пальців.

— Любиш мене, а все одно мучиш, — дихає він їй у волосся.

- Це зараз під питанням, - пихкає Кіра і знову волосся його тягне, - ось ця частина про "любиш".

Він сміється і різко розкинуті у бік стегна до краю стільниці присуває.

— Зараз перевірятимемо, — долонями стегна їй стискає, але одразу відпускає, щоб тільки на мить біль відчула.

— Давай, балакучий, — шепоче Кіра, заспокоївши дихання абияк, — покажу тобі зараз.

Погроза, мабуть, його захоплює. Кіра змушена обхопити його неслухняними руками, коли Рома засаджує на всю довжину одним махом. А потім їй доводиться крізь стогін бурмотати щось невиразне в криках, щоб пережити власну внутрішню дикість.

Серце вистрілює тріумфальні удари, не перезаряджаючи.

Кареліну подобаються її ноги, що тремтять, і він дряпає ніжну шкіру, коли вдається на мить хватку послабити.

Несподівано смикає її на повну силу на себе, щоб з'їхала зі стільниці. Дівчина встигає крикнути, але не встигає злякатися. Сталевою хваткою він її у повітрі тримає і лише хаотично збільшує натиск.

Карелін забивається в неї майже безтямно, і Кіра шепоче, і шепоче йому, що, звичайно ж, любить одну колоду тут.

Хоче, щоб шепіт виходив лукавим.

Але він більше відвертим звучить.

Його мафіозна святість має нахабство потім її волосся поправляти, ніби подружжя Кареліних на бал поспішає. Не дає вагітній дружині нормально води попити!

— Хороша стільниця, — поплескує Роман по кварцу долонею.

Оглянувши плями, що підсохли на сукні, вона розвертається, щоб запросити його на чай. І помічає, як він годинник назад з невимушеним виглядом одягає.

Вловивши її погляд примружених очей, Карелін знизує плечима.

— Заляпати не хотів.

Від обурення Кіра його кошиком прикладає. Ось ці фокуси! Стояв тут невинним страждальцем, «ремінець не можу розстебнути». Затягував її у свої підступні сітки.

А тепер безцеремонно прихоплює з собою в коридор. Знайшов собі бандероль переносну. Він настільки методично влаштовує її ступні поверх власних ніг, що від цікавості Кіра забуває чинити опір.

Охоплює за живіт і поступово крокує вперед.

Кіра веселиться, виявивши, що стояти на ногах і не падати — можливо. Вона жартівливо розводить випрямлені руки убік.

— Отак будеш ходити, мила, — сопить чоловік їй на вухо, — раз на руках негідниця вередує, то тебе ось так пересуватиму.

Вона пирхає. Так, ходити вона так збирається? Знайшов собі тут вагітну гуску.

— Я сьогодні щось добрий, проси чого хочеш, — навмисне байдужим тоном заводить. Карелін утримує її, коли одна ступня зісковзує на підлогу.

- Добрий! Добрий? - веселиться Кіра. — Не боїшся, що попрошу поводитися добре цілий тиждень? Як підготовка до ролі виховання?

— Що завгодно, люба.

Вона старанно вдає, що задумалася.

— Згадала! Хочу чоловіка на всі вихідні у своє розпорядження. На всі.

— Кину порт, окей, — цілує повільно її в щоку і носом злегка масажує.

Кіра намагається вираз його обличчя та очей роздивитися.

— Ти... ти вже до цього вирішив, правда?

Рома мовчить і тільки живіт під своєю долонею сильніше нагладжує.

- Так і думала, - стогне Кіра, - все прорахував, лорд мій.

— Я не сказав, що тільки одне просити, — лагідно відповідає він. І проникливо шепоче: — Усе, що завгодно. Можливо... навіть нові шпалери в коридорі.

Кіра не витримує. Зістрибує з його ніг і кидається йому на шию. Він дівчину підкидає у повітрі, але вона прямо шкіру його голови прихоплює зубами. Нічого, колода не розколеться і тріщинами не піде.

- Шпалери! Та ми й так їх поміняємо.

— Ні, Кіро, — похитує Карелін головою. — Ти бачила їх на стадії проєкту, а зараз розводити бруд...

— Ой, зізнайся, що вони просто тобі подобаються.

— Звичайно, вони мені до смаку, тож я їх  вибрав.

- Я вимагаю шпалери, як "все, що завгодно"! - Заявляє вона на весь коридор. На місці шпалер вона б сама зі стіни відвалилася. Їм тут не раді!