Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Наука, Освіта » Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним, Тімоті Снайдер 📚 - Українською

Тімоті Снайдер - Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним, Тімоті Снайдер

310
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним" автора Тімоті Снайдер. Жанр книги: Наука, Освіта.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 107 108 109 ... 154
Перейти на сторінку:
людей депортували двічі, оскільки повернутися назад після відходу солдатів було нескладно[664].

Найімовірніше, дії поляків улітку 1945 року ніяк не вплинули на остаточний результат. Хоча британці й американці погодилися між собою, що опиратимуться Сталіновим планам на західний кордон Польщі, та відступилися щодо цього у Потсдамі в кінці липня 1945 року. Сталінів кордон Польщі, лінію Одер-Найсе, західні союзники прийняли. Єдиною умовою їхньої згоди була вимога, щоб наступний польський уряд обирався на вільних виборах. Сталін, мабуть, розумів цей крок як створення вітрини для американських виборців польського походження. Три держави зійшлися на тому, щоб депортації населення з Польщі, Чехословаччини та Угорщини тривали, але тільки після перерви, необхідної для того, щоб забезпечити більш притомні умови для депортованих. Німецькі землі потрапили під спільну окупацію — радянську на північному сході, британську на заході, американську на півдні. Американців і британців непокоїла думка про те, що подальші хаотичні переміщення населення спричинять безлад у їхніх окупаційних зонах у Німеччині[665].

Після Потсдамської конференції польський уряд прагнув створити для німців у Польщі саме нелюдські умови, щоб вони самі вирішили виселитися. Сталін сказав Ґомулці, що той «повинен створити такі умови для німців, щоб вони самі захотіли втекти». Починаючи з липня 1945 року, польська влада під маркою «добровільних репатріацій», займалася саме цим. Політика непрямого виселення була, мабуть, найбільш кричущою в Силезії, де місцевий губернатор заборонив використання німецької мови в громадських місцях, зліквідував німецькі школи, конфіскував власність німців, а німецьких чоловіків відправив на працю в шахтах. Найбільш наївний (чи цинічний) підхід до справи можна було спостерігати в колишньому східнопруському місті Ольштині. Тут німцям наказали «добровільно» переселитися до Німеччини, водночас повідомивши, що «той, хто буде противитися, опиниться в таборах»[666].

У польських в’язницях і тимчасових каральних та робітничих таборах у цей час було повно німців. Поводилися з ними дуже погано — як, зрештою, і з усіма іншими в’язнями. Тюрми й табори передано під юрисдикцію міністерства громадської безпеки, що його очолювали комуністи, а не під юрисдикцію міністерства юстиції чи внутрішніх справ. На цей час польський уряд усе ще був коаліційним; але домінували в ньому комуністи, які завжди брали такі установи, як міністерство громадської безпеки, під свій контроль. Командирів таборів, як правило, ніхто не контролював, і там панував загальний безлад і нерідко траплялися вбивства. У селі Нешава в центрально-північній Польщі 38 чоловіків, жінок і дітей скинули у Віслу; чоловіків і жінок спершу розстріляли, а дітей — ні. У таборі в Любранці командир топтався по німкені, такій побитій, що вона не могла рухатися. Так, пояснював він, «ми закладаємо фундамент нової Польщі»[667].

У деяких місцях помста була напрочуд жорстокою. У Ламбиновицях командир Чеслав Ґемборський відкрито запровадив у таборі правила на німецький кшталт (попри накази, що забороняли це), а також відверто говорив про своє бажання помсти. 4 жовтня 1945 року там було вбито 40 в’язнів; у висліді протягом 1945 та 1946 років тут загинуло близько 6 488 німців. За німецького правління Ґемборський був у тюрмі; в інших таборових командирів були свої підстави для помсти. Ізидор Цедровський, командир табору в Потулицях, був євреєм, уцілілим в Аушвіці, його родину розстріляли німці. Від холоду, хвороб і поганого поводження в цих таборах щодня гинули сотні німецьких та інших в’язнів. Загалом у польських таборах працювало близько 200 тисяч німців. Дуже багато їх — близько 30 тисяч — померли у 1945 або 1946 році[668].

У другій половині 1945 року німці мали всі підстави «добровільно» покинути Польщу, хоча відхід виявився не менш небезпечним, аніж спроби залишитися. Для їх перевезення тепер виділялися поїзди — хоча здебільшого вантажні, часто з відкритими вагонами. Коли вагони були закриті, німці побоювалися, що їх задушать газом. Такого, звісно, ніколи не ставалося — але страх цей показує, що німці знали про те, що ще зовсім недавно в подібних закритих приміщеннях газом душили інших. У Штутгофі, одному з місць, із якого виселяли німців, вони свого часу облаштували під газову камеру саме залізничний вагон[669].

Поїзди рухалися надзвичайно повільно і перетворювали подорожі, що не мали тривати понад декілька годин, на жахливі одіссеї. Німці, яких зганяли на поїзди, часто були голодними або хворими, їм дозволяли брати з собою тільки те, що вони могли винести на власній спині. Це майно у них нерідко крали бандити або польська міліція, що мала їх обороняти. Поїзди зупинялися так часто зокрема, для того, щоб дозволити бандитам украсти те майно, яке в цих людей залишалося. За таких обставин смертність у поїздах була великою, хоч мала б наближатися до нуля. Під час зупинок німці мали ховати своїх померлих, без жодних розпізнавальних знаків, що дозволили б їм пам’ятати, куди повертатися. У Польщі ніхто не переймався їхніми інтересами, а по той бік кордону їх переважно ніхто не вітав. У такий спосіб у другій половині 1945 року до Німеччини дісталося близько 600 тисяч німців[670].

Союзники погодили план наступних депортацій у листопаді 1945 року, після чого британці й росіяни приготувалися приймати німців, що мали прибути у 1946 році. Оскільки значною мірою смертність і безлад «забезпечувалися» умовами посадки на поїзди, росіяни і британці відіслали своїх представників для нагляду над депортаціями з польського боку. Вони сподівалися (і це значною мірою справдилося), що більш впорядковані перевезення знизять безлад по прибутті до Німеччини. Впродовж 1946 року до зон британської і радянської окупації в Німеччині поїздами доправлено ще близько 2 мільйонів німців; у 1947 році до них приєдналися ще близько 600 тисяч. Хоча умови їхнього перевезення були далекими від людських, смертність була значно нижчою — загинуло не більш ніж декілька, або щонайбільше кількадесят тисяч осіб[671].

На кінець 1947 року Польщу покинуло близько 7,6 мільйона німців. Приблизно половина їх були біженцями, що тікали від Червоної армії, інша половина — виселенцями. Точні числа і співвідношення встановити годі, оскільки багато людей тікали, поверталися, а тоді підпадали під депортацію; інших депортували декілька разів. Чимало з тих, що під час війни (або й перед війною) ідентифікували себе німцями, тепер стверджували, що є поляками, і таким чином уникали перевезень. (На цей час польський уряд більше цікавила робоча сила, ніж етнічна чистота, тож його представники воліли дозволяти, щоб у неоднозначних випадках людей вважали поляками. Мало того: чимало тих, що раніше називали себе поляками,

1 ... 107 108 109 ... 154
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним, Тімоті Снайдер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним, Тімоті Снайдер"